32. Нецінові фактори сукупної пропозиції

На сукупну пропозицію впливають не лише цінові фактори, які зумовлюють рух по кривій А8, але і нецінові чинники (рисунок 11), які переміщують криву вліво (з положення А8 в положення А8^ при зменшенні сукупної пропозиції або вправо (з положення А8 у А82) при збільшенні сукупної пропозиції.

Рис. 11. Зміни сукупної пропозиції під впливом нецінових чинників

До нецінових чинників AS відносяться:

1. Зміни цін на внутрішні ресурси.

2. Зміни цін на імпортні ресурси.

3. Зміни у продуктивності праці.

4. Зміни інституційного середовища (правових норм, податкового законодавства, форм та методів державного управління тощо).

Наприклад: якщо за інших незмінних умов зростуть ціни на ресурси, або збільшаться ставки оподаткування прибутків підприємств, сукупна пропозиція скоротиться, що спричинить переміщення кривої вліво. Зростання продуктивності праці та здешевлення ресурсів, які імпортуються в країну, спричинять зворотний ефект — сукупна пропозиція збільшиться і крива AS переміститься вправо.

33. Рівновага сукупних попиту та сукупної пропозиії.

Взаємодія та взаємозв'язок між сукупним попитом та сукупною пропозицією здійснюється через систему цін.  Рис. 3.6. Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції  На графіку (рис. 3.6) точка перетину кривої сукупного попиту АД та кривої сукупної пропозиції АS – точка рівноваги, яка визначає рівноважний рівень цін ра та рівноважний реальний обсяг національного виробництва QA.  Існують три варіанти макрорівноваги.  Якщо сукупний попит змінюється в межах кейнсіанського відрізка, то зростання попиту призводить до зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах.  Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, то це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості.  Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку АS то це призводить до інфляційного зростання цін та номінального ВНП при незмінному обсязі реального ВНП (оскільки, як уже зазначалося, він не може зроста­ти за межі рівня “повної зайнятості”).  Зазначимо, що попит і пропозиція не завжди зрівно­важують одне одного. Рівновага між ними виникає як окремий випадок їхньої нерівноваги. Крім того, обсяг попиту може бути меншим від обсягу пропозиції через збільшення заощаджень, які скорочують поточний су­купний попит, здійснюють фінансове забезпечення інве­стицій і майбутньої пропозиції.  Взаємодія та взаємозв'язок між попитом і пропо­зицією здійснюються через систему цін. Ціна рівноваги рухлива, оскільки рухливе співвідношення попиту та пропозиції. За сучасних умов засобом збалансування по­питу та пропозиції, стабілізації економіки у рамках дер­жави є принцип мультипліка­тора Кейнса.

33. Нецінові чинники сукупної пропозиції.

До нецінових чинників AS (сукупної пропозиції) відносяться: зміни цін на ресурси, зміни у продуктивності праці, зміни інституційного середовища (правових норм, податкового законодавства, форм та методів державного управління тощо), зміни цін на імпортні ресурси.

33. Зміна макроекономічної рівноваги. Переміщення кривої сукупного попиту.

Макроекономічна рівновага означає рівність сукупного попиту (АD) і сукупної пропозиції (АS). Це зображено графічно на рисунку 22, де РО — рівень цін; ОQ — реальний обсяг виробництва; АD — крива сукупного попиту; АS — крива сукупної пропозиції.

Перетинання кривих АD і АS визначає загальний для всієї економіки Q1 рівноважний рівень цін Р1 та рівноважний обсяг виробництва продукції.

Національний дохід (НД) дорівнюватиме добуткові обсягу виробництва (Q1) на величину загального рівня цін (Р1).

Крива сукупного попиту АD означає кількість товарів та послуг, які споживачі готові придбати за кожного можливого рівня цін. Рух уздовж кривої АD відображає зміни сукупного попиту залежно від рівня цін.

де АD — сукупний попит; М — кількість грошей в обігу; V — швидкість обігу грошей у русі доходів; Р — рівень цін.

Між АD і рівнем цін (РО), за інших рівних умов, існує зворотна (або заперечна) залежність: чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг національного продукту зможуть купити споживачі. Характер кривої АD аналогічний графіку індивідуального попиту, але чинники, або ефекти, що зумовлюють зміни сукупного попиту й індивідуального попиту, неоднакові.

Сукупний попит (АD) — це сума всіх витрат на кінцеві товари і послуги, вироблені в економіці. Він відображає зв'язок між обсягом сукупного випуску продукції, на який існує попит економічних агентів, та загальним рівнем цін в економіці.

Сукупний попит складається з таких структурних елементів: попит на споживчі товари та послуги (С); попит на інвестиційні товари (І); попит на товари та послуги з боку держави (СР); попит на наш експорт з боку іноземців (X).

П'ять чинників зумовлюють переміщення кривої IS: 1) зміни автономних споживчих видатків; 2) зміни інвестиційних видатків, що пов'язані з діловою упевненістю фірм; 3) зміни урядових видатків; 4) зміни податків; 5) автономні зміни чистого експорту. Як ці чинники ведуть до переміщення кривої сукупного попиту, з'ясовується на графіку 25.11. Припустімо, що початково крива сукупного попиту перебуває в положенні ADh і відбувається, наприклад, зростання урядових видатків. Модель ISLM на частині (б) графіка показує, що станеться з рівноважним обсягом виробництва, коли рівень цін Ра залишається незмінним. Початково рівноважний обсяг вироб.

33. Зміна макроекономічної рівноваги. Переміщення кривої сукупної пропзиції.

Як бачимо, прибуток на одиницю продукції визначає величину пропозиції продукції. Якщо витрати виробництва на одиницю продукції зростають, то прибуток на одиницю продукції зменшується, і величина пропозиції падає. Щоб зрозуміти, що це означає для положення кривої сукупної пропозиції, розгляньмо, що станеться за рівня цін 1,0, коли витрати виробництва зростуть. Якщо фірми заробляють менший прибуток на одиницю продукції, то вони зменшують виробництво, і величина пропозиції сукупного обсягу продукції падає з 4000 (точка А) до 2000 (точка А'). Застосування цього ж міркування до точки В означає, що пропозиція сукупного обсягу продукції падає до точки В'. Отже, крива сукупної пропозиції переміщується ліворуч, коли витрати виробництва зростають. Так само крива сукупної пропозиції переміщується праворуч, коли витрати зменшуються.

33. Причини циклічних коливань. Акселератор

Для економіки будь-якої країни у довгостроковому періоді характерне економічне зростання, що проявляється у збільшенні національного продукту та загальноекономічного потенціалу. В західній літературі це явище одержало назву тренда. Економічне зростання передбачає стан рівноваги, коли попит і пропозиція достатньою мірою збалансовані. Однак практика показує, що нерідко стан рівноваги порушується. Це проявляється у тому, що порушуються нормальні зв'язки і пропорції в національній економіці, зменшується обсяг виробництва товарів і послуг, знижується зайнятість, падає прибутковість, відбувається затоварювання. Економічне зростання переривається, в економіці наступає кризовий стан, тобто починається економічна криза. Остання є значними порушеннями рівноваги економіки, що породжує негативні наслідки.

Економічні кризи є багатоманітними. За масштабами порушення рівноваги виділяють загальні кризи, що охоплюють усю національну економіку, та часткові, які розповсюджуються на якусь одну сферу або галузь економіки. До них належать фінансові, грошово-кредитні, валютні, галузеві кризи. За критерієм регулярності розрізняють періодичні, проміжні та нерегулярні кризи. Найпоширенішими є періодичні, або циклічні, кризи, які регулярно повторюються через певні проміжки часу. За характером порушення відтворюваних пропорцій кризи поділяються на кризи надвиробництва, за яких пропозиція суттєво перевищує платоспроможність населення, та кризи недовиробництва, коли обсяг виробництва товарів і послуг недостатній для покриття наявного попиту.

На стадії індустріального розвитку економічне зростання почало регулярно перериватись економічними кризами, тобто набуло циклічного характеру. Економічний розвиток відбувається у формі економічних або ділових циклів певної тривалості. Це регулярні коливання рівня ділової активності, за яких після зростання активності, що проявляється у збільшенні ВВП, відбувається її зниження, при якому обсяги виробництва зменшуються. Такі коливання відбуваються відносно довгострокового тренду.

Акселера́тор — показник, що використовується в державному регулюванні ринкової економіки. Він відображає відносини приросту інвестицій до того, що викликав їх відносному приросту доходу, споживчого попиту або річної продукції.

Акселератор служить кількісним виразом «принципу акселерації», згідно з яким кожен приріст або скорочення доходу, попиту або продукції викликає більший у відносному виразі приріст або скорочення індивідуальних інвестицій. Акселератор характеризує зміни обсягу інвестицій, зумовлених зростанням або падінням споживчих витрат.

33. Безробіття та його види.

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття.

Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане — наявність формально зайнятого населення.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституційне.

Фрикційне безробіття пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв’язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші — у зв’язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, у США наприкінці 80-х років близько 49 % безробітних не працювали менше п’яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.

Виникнення структурного безробіття пов’язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер.

Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття пов’язане з переходом до нової техніки і технології, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

Циклічне безробіття — це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов’язано з циклом ділової кон’юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму — під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон’юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття.

Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.

33. Рівень безробіття. Природня норма безробіття.

Особливий інтерес викликає проблема рівня безробіття. Останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менше ніж 100% працездатного населення. Іншими словами, при повній зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі фрикційного і структурного безробіття.

Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним. Природний рівень безробіття - це такий його рівень, при якому фактори, які підвищують і зменшують ціни і заробітну плату, знаходяться в рівновазі. Існує декілька тлумачень природного, нормального рівня безробіття. Одне з найбільш поширених розглядає його як рівень, при якому інфляція не зростає швидкими темпами. Отже, до природного безробіття відносять фрикційне і структурне. Перевищення безробіттям природного рівня визначається, на думку західних економістів, циклічними факторами. Меті визначення природного рівня безробіття служить концепція потенційного валового національного продукту (ВНП), яка фактично узаконює достатньо високу норму безробіття. Згідно з цією концепцією потенційний ВНП досягається при повному завантаженні основного капіталу, під яким розуміють завантаження виробничих потужностей обробної промисловості приблизно на 86%. В шістдесяті роки природною нормою безробіття, за якої міг бути досягнутий потенційний ВНП, вважали - 4,3%, в сімдесяті - 6,6%, в першій половині вісімдесятих - близько 7%. Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого ВНП від потенційного здійснив американський учений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові 2% приросту реального ВНП зменшує чисельність безробітних на 1%.

З цього виходить, що визначення величини приросту ВНП необхідне для того, щоб не дати збільшуватися нормі безробіття. Від 2,5 до 3% щорічного приросту реального ВНП необхідно направляти на створення нових робочих місць, це сприятиме утриманню безробіття на тому ж рівні. Крім того, більш швидкий приріст ВНП скорочує безробіття, тоді як відносне падіння темпів росту збільшує кількість безробітних.

Рівень безробіття визначають відношенням кількості безробітних до кількості працездатних.

Динаміка безробіття в розвинутих країнах носить нерівномірний характер. Кожні 7—11 років відбувається масове оновлення основного капіталу, що супроводжується вивільненням морально застарілої робочої сили і формуванням попиту на робочу силу, відповідно до техніки нового покоління.

В економіці розвинутих країн безробіття в основному має структурний характер, а серед безробітних загострюється конкуренція за високооплачувану роботу.

У будь-якому суспільстві безробіття завжди пов'язане з певними соціальними і економічними витратами. Економічні втрати суспільства вимірюються вартістю невироблених товарів і послуг, скороченням податкових надходжень в державний бюджет, зростанням витрат на виплату допомоги по безробіттю, утриманням значного апарату державних органів з праці, зайнятості і соціального забезпечення.

33. Причини безробіття.

Існує багато різних теорій щодо функціонування ринку праці і виникнення безробіття. Загалом можна виділити три основні напрями у поясненні феномена безробіття: одні теорії, згідно з якими безробіття залежить від надто високої заробітної плати; другі — що воно залежить від надто низького попиту; треті намагаються пояснити тим, що ринок праці негнучкий і ускладнює встановлення рівноваги між попитом і пропозицією.

Першим поясненням, яке домінувало серед економістів до кейнсіанського прориву в 30-ті роки XX ст., було так зване класичне пояснення. З цієї точки зору безробіття викликане високою заробітною платою. Якщо остання піднімається вище рівня, коли всі ті, хто шукає, знаходить роботу, то виникає надлишок пропозиції на ринку праці. Ця ситуація проілюстрована на рис. 10.2.

На рис. 10.2 видно, що ринок праці розглядається так само, як і інші ринки. Якщо ціна на товари вища за рівноважну, виникає перевищення пропозиції. Безробіття розглядається як перевищення пропозиції робочої сили, яке, у свою чергу, зумовлює зміни рівня заробітної плати. Тоді ліками проти безробіття буде зниження заробітної плати до рівня рівноваги.

Крива пропозиції робочої сили відхиляється вгору. Це означає, що за більшу зарплату наймані робітники можуть працювати більше. Крива попиту відхиляється вниз, а це означає, що роботодавці наймають на роботу менше людей із зростанням заробітної плати.

Вихідним пунктом для пояснення причини нахилу кривої попиту і пропозиції є міркування про граничні величини. Якщо працюючі за наймом розуміють, що додатковий трудовий вклад веде до вищих граничних витрат у формі пожертвуваного вільного часу, вони вимагають вищої заробітної плати за більший обсяг праці. Це означає, що крива пропозиції нахиляється вправо. Від'ємний нахил кривої попиту залежить від постійного зменшення граничного доходу, а значить, і вартості додаткового виробництва, яка створюється новими трудовими затратами. Це, в свою чергу, означає, що роботодавці готові наймати на роботу більше робітників за умови, що заробітна плата буде зменшуватися тими ж самими темпами.

Рівень рівноваги заробітної плати позначений точкою Ц₁, де всі, хто хоче працювати за існуючу заробітну плату, отримує роботу. Але тепер припустимо, що заробітна плата з певної причини — наприклад, сильні профспілки — піднялася з рівня Ц₁ до Ц₂. На такому рівні заробітної плати роботодавці не бажають брати на роботу. Таким чином, виникає надлишок пропозиції робочої сили. Але на ринку праці підвищення пропозиції означає не що інше, як те, що тих, хто займається пошуками роботи, більше, ніж у наявності робочих місць — отже, безробіття.

33. Соціально-економічні наслідки безробіття. Закон Оукена.

Безробіття є не тільки економічною, але й серйозною соціального проблемою. Причому соціальні втрати більш суттєві для суспільства. Узагалі наслідки безробіття дуже різноманітні та масштабні за впливом. Щоб оцінити ступінь цього впливу, доцільно провести дослідження як економічних, так і соціальних наслідків безробіття.

Наявність безробіття в суспільстві свідчить про неповне використання трудових ресурсів. Надмірне безробіття, без сумніву, негативно відображається на всій економіці країни.

У цілому вплив безробіття на економічне та соціальне жит­тя суспільства суперечливий.

До негативних соціально-економічних наслідків безробіття можна віднести:

1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, що є наслідком природного й фактичного безробіт­тя (і відповідно зайнятості).

2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, тобто спрацьовує на користь вимог союзів підприємців.

3. При тривалому безробітті працівник втрачає кваліфі­кацію, а одержання нової кваліфікації й адаптація до нових умов часто протікають для нього болісно. За результатами досліджень, працівник навіть після трьох місяців безробіття досягає попередньої продуктивності праці лише приблизно через 7 місяців [2].

4. Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнуто­го рівня життя. Допомога по безробіттю завжди є меншою, аніж за­робітна плата і має тимчасовий характер. Зростання без­робіття знижує купівельний, інвестиційний попит, скоро­чує обсяги заощаджень у населення. Наприклад, у Франції безробітні протягом 30 місяців отримують 79% заробітку, як страхову допомогу. В Італії та Німеччині приблизно половина людей, що зали­шилися без роботи, не знаходять нової протягом 12 місяців після звільнення. Щедра допомога - в Німеччині - 72%, у Португалії - 81%, у Бельгії - 82%. Тривалість виплат варі­юється від 1 до 5 років. У Бельгії вони взагалі безстрокові, так що можна з допомоги одразу виходити на пенсію.

5. Сам факт безробіття наносить людині тяжку психо­логічну травму, порівняну із самими неприємними обстави­нами (смерть близьких, тюремне ув'язнення тощо). Про масштаби соціальних наслідків безробіття свідчить ряд фактів. Зокрема, практично у всіх країнах найбільш уразливими соціальними групами, які найбільше страждають від без­робіття, є молодь та жінки. Соціолог з Університету Хопкінса Харві Бреннер, який біль­ше тридцяти років вивчав соціальні наслідки безробіття в США, встановив, що його збільшення в національних мас­штабах на один відсоток викликає ріст кількості самогубств на 4,1%, пацієнтів у психіатричних закладах – на 3,4%, ув'язнених – на 4%, кількість убивств підвищується на 5,7%. Причому вивчення справ правопорушників показує, що приблизно 70% ув'язнених у момент арешту не мали роботи, що рецидивізм можна пояснити відсутністю роботи [1].

Безробіття несе прямі економічні витрати для всього сус­пільства. Коли частина людей залишається без роботи, це означає, що виробництво скорочується у порівнянні з обся­гом, що міг бути досягнутий в умовах повної зайнятості. Згідно з оцінками експертів, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати майже 2% обсягу річної продукції, тобто суспільство втрачає визначений обсяг недовиробле­них товарів і послуг. Економісти визначають цю «загублену» продукцію як відставання обсягу валового продукту, що представляє собою величину, на яку фактичний ВВП є мен­шим потенційного ВВП (Відставання обсягу ВВП = Потенцій­ний ВВП - Фактичний ВВП).

Відомий економіст Артур Оукен вивів закономірність про те, що безробіття та обсяг ВВП за умови повної зайнятості мають між собою прямий зв'язок. Тобто, він вважає, чим більше безробіття, тим більше відстає реальний обсяг ВВП від обсягу за умови повної зайнятості. Суть його закону полягає в тому, що якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то реальний обсяг ВВП відстає на 2,5%. Це співвідношення називають законом Оукена. Наприклад, якщо фактичний рівень безробіття в якійсь країні становить 18,3%, що більше природного рівня на 10,5%, а обсяг ВВП становить 65 000 млн. дол., то відставання реального обсягу ВВП від обсягу за умов повної зайнятості становить 17 062,5 млн дол. (10,5 o 2,5 = 26,25%; 65 000 o 26,25/100 = 17062,5 млн. дол.). Тобто якщо б економіка створила робочі місця для усього працездатного населення країни, то обсяг виробництва товарів та послуг був би більше на 17 062,5 млн дол.

42

Державна політика зниження природної норми безробіття.

Уряди розвинених країн намагаються знизити природну норму безробіття шляхом зменшення масштабів фрикційного і структурного безробіття. Державні служби зайнятості поширюють інформацію про вільні робочі місця, щоб полегшити пошук роботи тим, хто її потребує. Державні програми з професійної перепідготовки сприяють переходові працівників із депресивних галузей економіки в прогрусивні.

Для пом’якшення економічних наслідків безробіття в розвинутих країнах використовують страхування на випадок безробіття. Працівники, які втратили роботу, мають право впродовж певного періоду часу отримувати частину свого попереднього заробітку.

У країнах, що розвиваються одним з найважливіших напрямків державної політики щодо скорочення безробіття є стимулювання зниження народжуваності. Ще одним важливим напрямком скорочення безробіття у “третьому світі” є проведення державної політики, яка стимулює використання трудомістких технологій, що передбачають залучення великої кількості робочої сили.

Політика стимулювання сукупного попиту як знаряддя зменшення безробіття не працює в країнах, що розвиваються, бо попит у них не є найгострішою проблемою. Проблеми в цих країнах виникають у сфері пропозиції. Тут не вистачає капіталу і сировини, погано розвинені засоби з’язку, транспорт, водопровід і каналізація, немає потрібної кількості підприємців, новаторів, інженерів і менеджерів, обізнаних зі сферою техніки.Цим країнам потрібна така макроекономічна політика, яка ефективно мобілізує внутрішні резерви.

43

Інфляція та її вимірюваня

Інфляція-це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу,що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировин­них ресурсів. У цьому разі це буде неінфляційне зростання цін.

Зростання загального рівня цін, або інфляцію, як нам уже відомо, вимірюють за до­помогою індексів цін. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Рівень інфляції позначають буквою π. Економісти обчислюють також темп інфляції, який показує, прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період. Темп інфляції визначають за формулою:

π1-- π1-1

Темп інфляції = ___________ х 100%,

π1-1

де π1, — рівень цін у поточному періоді: π1-1— рівень цін у попередньому періоді.

44

Види інфляції.Передбачена та непередбачена інфляція.Збалансована та несбалансована інфляція.

Залежно від рівня зростання цін розрізняють три види інфляції:

1. Помірна інфляція існує за повільного зростання цін - до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціпи зростають до 5% за рік, називають повзу­чою.

2. Гшіопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають свою вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує грошей у вигляді готівки. Люди прагнуть купити за свої гроші товари. В економіці ви­никають глибокі спотворення: ринки капіталів звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються.

3. Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей: підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і по­точні доходи для купівлі споживчих благ, поки гроші остаточно не знецінилися. Вини- кас”інфляційний психоз”, що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе "підгодо­вувати”. Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Виникає інфляційна спіраль “зарплата-ціни”, коли заробітна плата і ціни підсилюють зростання одне одного. Зростання цін веде до підвищення зарплати, а підвищення зарплати у свою чергу викли­кає подальше зростання цін.

Гіперінфляція призводить до того, що зусилля спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Замість вкладати капітал в інвестиційні товари, виробники й ок­ремі особи, аби захиститися від інфляції, купують непродуктивні матеріальні цінності — ювелірні вироби, золото та інші дорогоцінні метали, нерухоме майно тощо. Підприємствам вигідно нагромаджувати сировину і готову продукцію до майбутнього підвищення цін.

Економісти поділяють інфляцію, з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого — на збалансовану і незбалансоваиу.

Передбачена — це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб ’єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незба- лансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів.

45

Причини інфляції.

Серед головних причин інфляції виділяють такі: зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту; дефіцит державного бюджету; мілітаризація економіки; монополії та необгрунтовані привілеї; особливості структури нацюнальної економіки та ін,.

Так, якщо центральний банк, намагаючись прискорити розвиток нацюнальної економіки або маючи якусь іншу мету, невиправдано підвищує темпи зростання грошової маси. які перевищують темпи зростання національного продукту. В результаті ціни починають швидко зростати і розвивасться інфляція. Загалом можна стверджувати: якщо центральный банк з певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшуе пропозицію грошей, то неминуче розвивасться інфляція попиту.

Часто причиною розвитку інфляції є перевищення державних видатків над податквими надходженнями. Фінансування дефіциту бюджету за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту. Фінансування дефіциту за рахунок позик у приват­ному секторі, зовнішніх запозичень чи підвищення податків індукуе значно слабші й підкладені у час інфляційні імпульси.

Важливим чинником поживлення інфляційного процесу с мілітаризація економіки. Розвиток військового сектора часто є причиною бюджетного дефіциту, котрий, як уже зазначалося, спричиняе інфляцію.

Ще однією причиною розвитку інфляції є монополії та необгрунтовані привілеї. Для збереження свого пасивного становища на ринку монополітичні структури намагаються не лише запровадити й утримати високі ціни, а й обмежувати розміри пропозициції.

На думку багатьох економістів, однією з причин хронічної інфляції другої половини XX ст. е структурні диспропорції в нащональній економіці. Інфляція виникае внаслідок взаемодії чинників, які обмежують дію ринкового механізму. Наприклад, наймані працівники у менш продуктивних секторах нацюнальної економіки домагаються такого самого рівня заробітної плати, що й працівники високопродуктивних галузей. У разі та­кого вирівнювання доходів витрати на одиницю продукції в національшй економіці зростають і розвивасться інфляція пропозиції.

Хоча основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але є й такі, що перебувають за її межами. Наприклад, інфляція переноситься каналами світової торгівлі. Зростання цін на сировину та енергоносії стимулює розвиток інфляції витрат. Скорочення надходжень від зовшшньої торгівлі, від’ємне сальдо платіжного ба­лансу країни також спричиняють інфляцію.

46