12. Київська Русь у системі міжнародних відносин епохи Середньовіччя.

У IX ст. в результаті тривалого внутрішнього розвитку східнослов’янських племен, склалася одна з найбільших держав середньовічної Європи - Русь. Охоплюючи величезну територію – від Балтики й Північного Льодовитого океану до Чорного моря, від Волги до Карпат, - Русь становила собою історично важливу контактну зону між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це й зумовило її швидке входження до загальноєвропейського історико-культурного процесу. Повідомлення арабських та візантійських авторів, згадки у скандинавських сагах та французьких епічних творах показують Русь як велику країну,. За словами арабського історика, географа та мандрівника X ст. аль-Мас’уді, руси „утворюють великий народ”. „Пісня про Роланда” засвідчує участь руських дружин у війні проти Карла Великого. Візантійський автор Нікіта Хоніат наголошував, що „християнський” руський народ урятував імперію від навали половців. В новій системі торговельних шляхів важливе місце належало Балтійському й Чорному морям, а також шляхові „із варяг у греки”, який їх пов’язував, шляху,. Із сухопутних торговельних шляхів один із найважливіших ішов тоді від Києва на захід, через Краків і Прагу в південну Німеччину, до міста Реґенсбурга, важливого в ті часи торгового центру на Дунаї. Неабияке значення мала тоді й Волга, якою пролягав торговий шлях до Ірану й Середньої Азії. Словом, у ІХ-ХІ ст. Русь, перебуваючи на перехресті важливих торговельних шляхів, була пов'язана з „усіма сторонами світу”,.Безумовно, найбільше значення мали для Київської Русі її економічні й культурні зв’язки з Візантією, найрозвинутішою країною тогочасної Європи. Разом з тим Русь мала тоді економічні стосунки і зі своїм північним сусідом, Скандинавією, і з Західною Європою, особливо Німеччиною, а з XII ст. - і з Італією. Торговельні зв’язки Русі з Німеччиною зафіксовані вже у джерелах X ст., в митних статутах деяких чеських та південнонімецьких міст для руських купців, які проїжджали через них зі своїми товарами, прямуючи на захід. А в наступному XI ст. в уже згадуваному Регенсбурзі навіть виникає окрема корпорація купців, так званих русаріїв, котрі спеціалізувалися на торгівлі з Києвом та іншими містами Русі. Київ особливо вабив німецьких купців багатством товарів і місцевого, і візантійського та східного походження, - в Х-ХІІ ст. він був також важливим транзитним пунктом торгівлі.

12. Галицько-Волинська держава в XIII - на початку XIV ст.

Тимчасовий розпад держави (1205-1238рр.), після смерті Романа розпочинається майже 30-річна боротьба за галицький стіл. Характерні риси цього періоду: прогресуюче свавілля бояр (порушення норм феодального права -оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213-1214рр.) ;. перманентне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх Угорщини і Польщі, що виявилося у проголошенні "королем Галичини та Володимири" п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), нашвидкоруч одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю. Наростаюча моноголо-татарська загроза , що вперше заявила про себе у 1223р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів); енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилась у 1238р.Об'єднання та піднесення (1238- 1240рр.). Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає силу та відновлює втрачені позиції . Навесні 1238р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином і незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра.Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить цілий ряд міст-замків (Данилів, Крем'янець, Угровеськ та ін.). Боротьба з монголо-татарським ігом та поступовий занепад (1240-1340рр.). Енергійна державна діяльність Данила (дипломатичні контакти з Польщею, Угорщиною, папою римським та ін., зведення численних укріплень та міст, зміцнення системи місцевого управління, переозброєння армії) була спрямована головним чином на створення могутньої антиординської коаліції та скинення іга. Реалізувати свої плани князю не вдалося, але створена та зміцнена ним державність проіснувала у надзвичайно несприятливих умовах майже сто років . Нащадки Данила Галицького -Лев І (1264-ІЗОІрр.), Юрій І (1301-1308рр.), Лев II (1308-1323рр.), Юрій II (1325-1340рр.) - всіма силами намагались зберегти єдність та могутність Галицько-Волинського князівства, але нескінченні феодальні міжусобиці, свавілля бояр, постійне втручання сусідніх держав, неослабний прес монголо-татарського іга логічно вели до занепаду та розчленування держави: після отруєння боярами у 1340р. останнього галицько-волинського князя Юрія II Болеслава землі князівства протягом короткого часу опиняються під владою чужоземців: Галичина - під Польщею, Волинь під Литвою, Буковина - у складі Молдавського князівства.