88. Зовнішня політика незалежної України

Проголошення незаелжності України спричинило політичні зміни в системі зовнішньоекономічних зв`язків. З метою ефективної організації в державі було створено міністерство зовнішньо-економічних зв`язків з відповідними структурами в областях. Змінилися і форми співробітництва одним з важливих кроків стало рішення про надання кожному товаровиробникові права виходу зі своєю продукцією на зовнішній ринок. Правову базу участі України у міжнародному економічному співробітництві створюють прийняті Верховною Радою закони про зовнішньо-економічну діяльність та іноземні інвестиції. Важливу роль у налагодженні ефективних зовнішньо-економічних зв`язків відіграє участь України в міжнародних економічних структурах. У 1992р. наша держава стала рівноправним членом міжнародного валютного фонду (МВФ) та міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР). 26 лютого 1992р. Україна зробила важливий крок у напрямі інтеграції в Європу коли в столиці Фінляндії президент Кравчук підписав Тельсінський заключний акт. Ця подія знаменувала собою курс на незалежну і рівноправну міждержавну плітику, одним з найважливіших принципів документа є положення про відсутність територіальних претензій один до одного та про непорушність кордонів.

Серед перших зовнішньо-політичних заяв незалежна Україна проголосила відмову від війни як засобу розв`язання міждержавних спорів.

Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991р. “Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою”

Створювалася дипломатична служба України. На середині 1992р. у Міністерстві закордонних справ, яке очолював Анатолій Зленко, було понад 200 штатних працівників.

В “Осноних напрямках зовнішньої політики України” схвалених ВФ в липні 1993р., підкреслювалося, метою Української зовнішньої політики є членство України в Європейських співтовариствах, а також інших загальноєвропейських структурах.

Для американських адміністрацій тдезінтеграція Радянського Союзу означала зникнення головного стратегічного противника. Дезінтеграція загрожувала розповзанням ядерної зброї. Розвіщені на території України стратегічні і тактичні види ракетно-ядерної зброї перетворювали її на третю післі США і Росії ядерну державі. Хоч Українське керівництво не раз заявляло, що не збирається виеористовувати для забезпечення державної безпеки ядерний потенціал, що дістався у спадщину від СРСР, адміністрація президента Джорджа Буша поставилася з повним острахом до появи в Європі Незалежної України. Проте 25 грудня 1991р. США визнала Україну і незабаром встановила з нею дипломатичні відносини.

Підтримуючи курс на економічне зближення в рамках СНД, який був миттєво необхідним для України, її керівництво уважно слідкувало за тим, щоб співдружність країн не переросла у військовополітичний блок, а тим більше – у новий варіант РС.

Українська держава на весь світ проголосила про своє прагнення стати без`ядерною, позаблоковою країною. Але відмовляючись від ядерного потенціалу, Україна прагнула здобути твнрді міжнародні гарантії своєї безпеки,державної цінності. Питання про безядерний статус України пов`язувалось реалізацією нею положень трьох документів – Договору про стратегічні наступальні озброєння (СТАРТ – 1) від 31липня 1991р. Лісабанського протоколу до нього, який підписали Білорусь, Казахстан, Росія, Україна та США. 23 травня 1992р., і приїднання республіки до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Для світової співдружності ці питання мали першочергове значення, бо Україна була третьою після Росії та США великою ядерною державою світу. Ситуація загострилась після березня 1992р., коли Україна завершила вивезення тактичної ядерної зброї в Росію.

18 листопада 1993р. було ростифіковано Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь “СТАРТ – 1”. Згідно з ним Україна скорочувала 36% загальної кількості рекет і 42% ядерних бойових зарядів.

Україна, керуючись міжнародним правом оголосила все майно розташоване на її території стратегічних і ядерних сил своєю власністю. Перебуваюяи в тяжкому економічному становищі, республіка не мала відповідних можливостей для демонтажу майже двох тисяч тактичних ядерних боєголовок і 176 міжконтенинтальних балістичних ракет та їхніх стартових майданчиків. Потрібна була допомога світового співробітництва. Непродумана позиція ВР Росії стосовно Криму була розцінена окремими політичними силами в Україні як зазіхання на територіальну цінність української держави. А це спричинило нові дискусії щодо збереження ядерного статусу.

У першій половині 90-х років XX ст. Україна ліквідувала в себе ядерну зброю, передавши її Рсії, але обіцяної матеріальної компенсації від США та інших держав на 1998р. так і не стримала.