84. Холодна війна: причини, перебіг, наслідки

Холодна війна — термін, що позначає геополітичну й ідеологічну боротьбу між СРСР і Сполученими Штатами після Другої світової війни. Вона почалася приблизно в 1948-му, тривала (з усе меншою активністю) впродовж наступних сорока років і врешті-решт завершилася розпадом радянського блоку в1989 році.

Вперше термін «холодна війна» застосував для опису протистояння Сполучених Штатів і Радянського Союзу Джордж Орвелл в статті «Ти і атомна бомба», що з'явилася на світ у 1945 році.

Причини холодної війни.

1)Перетворення СРСР і США у наймогутніші держави світу, ядерні держави, що претендували на поширення свого впливу у різних регіонах планети.

2)Перемога над фашизмом усунула спільну загрозу, країни антигітлерівської коаліції почали відходити від політики співробітництва.

3)Зміни у співвідношенні сил між країнами Заходу, їх гуртування під американським керівництвом.

4)Помилки та прорахунки у зовнішній політиці, зокрема двох наддержав.Відкритим проголошенням Холодної війни прийнято вважати промову Черчилля у Фултоні в 1946 р., коли він призвав до створення англо-американського союзу для боротьби із «східним комунізмом».

Штати й Радянський Союз ніколи офіційно не використовували свої військові сили один проти одного, тому це протистояння названо «Холодною» війною. Все ж таки це була війна. Психологічна, інформаційна, скрита війна, тільки в цій війні використовувалися не танкові атаки, не бомбардування з повітря, а непереривна серія ударів, що завдавалися по суспільній думці.У березні 1985 року до влади у СРСР прийшов новий Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов, У 1985-1986 рр. він проголосив політику широких перетворень, відомих як Перебудова. Передбачалось поліпшення відносин із капіталістичними країнами на основі рівноправності й відкритості («нове мислення»).

В епоху холодної війни тотальний контроль над світом зі сторони двох наддержав виконував регулятивну роль у міжнародних відносинах. В наш час ядерна зброя вже не має того значення, яке вона мала раніше. Разом із розпадом СРСР та зникненням біполярності й закінченням ідеологічної боротьби між Сходом та Заходом відбулося звільнення етнічних, міжплемінних, націоналістичних конфліктів, що були раніше «заморожені», а також зіткнень соціальних меншин, культурних ідентичностей та інших явищ, що досягають сьогодні кризових масштабів в багатьох, а особливо слаборозвинутих країнах. Також відбулися глибокі зміни у правилах міжнародних взаємодій й в поведінці їх учасників, особливо недержавних акторів.

Нові уряди країн Східної Європи вимагали скорішого виводу радянських військ зі своєї території. У СРСР не було ані можливостей, ані бажання зберігати свою присутність. У 1990 році почався вивід військ, у липні 1991 року були розпущені Варшавський договір й СЕВ. Єдиною потужною силою у Європі залишилось НАТО, СРСР не надовго пережив свій військовий блок. У серпні 1991 року в результаті невдалої спроби керівників СРСР установити авторитарний режим (так званий ДКЧП) реальна влада перейшла від Горбачова до керівників республік СРСР. Прибалтика вийшла з Союзу. У грудні 1991 року, щоб закріпити свій успіх у боротьбі за владу, керівники Росії, України й Білорусії підписали у Біловежській пущі угоду щодо розпуску СРСР й створення Співдружності незалежних держав. Росія отримала свободу вести себе відповідно до свого історичного призначення, тобто бути собою, а значить у повній мірі вносити свій вклад у загальну справу підтримки міжнародної стабільності й між цивілізованої згоди на критично важливому етапі формування нової архітектури міжнародних відносин.

США визнали згодом частину своїх помилок у стратегії зовнішньої політики щодо СРСР.

Й СРСР, а потім Росія й США й весь інший світ зробили для себе уроки «Холодної війни». Це пагубність комплексу непогрішимості й намагання зробити інші народи більш щасливими проти їх волі, небезпека мілітаризації міжнародних відносин й спокуса покладатися на військово-силові методи вирішення проблем замість їх політико-дипломатичного врегулювання.