80.Встановлення комуністичних режимів в країнах Центально-Східної Європи після Другої світової війни.

Ніде до влади комуністи не прийшли мирним, парламентським шляхом. Насильства і репресії всюди супроводжували встановлення системи тоталітаризму. В Чехословаччині – це лютневий комуністичний переворот 1948 року, в Угорщині – розгром “Угорської спільності” і фізичне усунення керівників найбільш сильних партій – опонентів комуністів – Партії дрібних сільських господарів та Соціал-демократичної партії, в Румунії – відкритий терор проти “історичних” партій: Націонал-царністської та Націонал-ліберальної, в Польщі – кривава війна проти прихильників Миколайчика та крайовиків.

Форма політичної організації суспільства, що утвердилася в ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи, отримала назву народної демократії. Її в 1944 році придумав Сталін на противагу реальній демократії Заходу.

На 1948-1949 роки із завершенням націоналізації та розгромом політичних сил опозиції в країнах ЦПСЄ насаджується тоталітарна система, що на довгий час стало трагедією народів регіону.

Тоталітаризм в країнах народної демократії мав певні відмінності від радянського тоталітаризму, хоча тоталітарна система кожної окремої країни мала й свої специфічні характерні риси. Деякі з них служили комуністичним лідерам колись демократичних країн як прикриття від критики з боку Заходу. Позитивним, безперечно, був післявоєнний процес формування широкого спектру політичних партій, що свідчило про наявність демократичних начал в суспільному розвитку країн ЦПСЄ. Водночас йшло становлення в одних (Румунія, Болгарія) та відновлення в інших (Чехословаччина, Польща, НДР) парламентської системи. В Румунії, Болгарії, Угорщині та Югославії ліквідовано монархії. Позитивним моментом був злам фашистського державного апарату в Румунії, Угорщині, Болгарії і відновлення національної незалежності Польщі, Чехословаччини, Югославії та Албанії. Разом з цим здійснювалися й інші перетворення, котрі об’єктивно вели до насадження тоталітарної системи комуністичного типу (лівототалітарна система) в країнах ЦПСЄ. В наслідок цього одна за одною розпускалися або ліквідовувалися політичні партії – конкуренти комуністів. У відповідності з новою соціально-економічною структурою формувалася і зміцнювалася державна влада, котра уособлювала насамперед нічим не обмежену владу комуністичних партій, їх лідерів. Представницька демократія з її вільними виборами повсюдно зникає. Народні фронти, котрі певний час служили комуністам декоративним фасадом для імітації демократії та багатопартійності, камуфляжем насадження тоталітаризму і формою контролю партійно-політичної системи, внаслідок посилення одноособої влади компартій, перетворилася в чисто символічну прикрасу диктатури, а їх учасники, партнери комуністів, розіграні і ліквідовані. Головною опорою партократичної влади стають силові структури, насамперед репресивні секретні органи.

81. Утворення кнр. Внутр. Та зовні. Політика Китаю у 80-90-х рр.

1 жовтня 1949 р. в Пекіні була проголошена Китайська Народна Республіка. В 1953 індустріалізація та націоналізація приватної власності. У 1958 Мао здійснив великий стрибок з метою побудови комуністичного суспільства( три роки наполегливої праці – 10 тис років щастя). Створювались народні комуни в яких все усуспільнювалось. Життя селян регламентувалось. Наступник Мао Дзедуна Ден Сяопін провів ряд реформ. Реформу с,г: землюкомун поділено між селянськими сімями і передано їм в оренду, створено мережу малих с, г підприємств. У прмисловості вводився госпрозрахунок та економічні стимули праці, створ невеликі приватні підприємства, створ вільні економічні зони. В 1992 китайське керівництво, налагодивши відносини з США. З 1988 по 1994 рр. КНР нормалізувала і встановила дипломатичні відносини з 18 країнами. Вже до середини 1990-х рр. Китай став членом більшості організацій, як міжнародного, так і регіонального значення. В Середній Азії Китай також проводив активну зовнішньополітичну діяльність з метою закріплення своїх позицій серед незалежних держав, що знов утворилися. Результатом зроблених Пекіном кроків з'явилося формування в 1996 р. Шанхайськой П'ятірки, яка спочатку була створена для дозволу старих територіальних суперечок між новими незалежними державами і Китаєм. 1990-тих рр. Китай врегулював свої дебати з Росією, Казахстаном, Киргизстаном, Лаосом і В'єтнамом, при чому умови угод не завжди були вигідні для Пекіну. Одночасно Китай зробив всі зусилля для нормалізації своїх відносин з Європою. В 1996 р. Пекін виступив як один з основоположників форуму Азія-Європа, який проходить раз в два роки на рівні глав держав і щорічно - на рівні міністрів. В 1998 р. між Китаєм і ЄС зав'язався активний політичний діалог, що в черговий раз показує відхід Пекіна від старої школи ведення міжнародних справ.