76. Рух опору в роки іісв

З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба. Існували дві основні течії руху Опору:

комуністична (партизанські загони й радянське підпілля) і націоналістична (ОУН—УПА). У радянському партизанському русі можна виділити кілька етапів розвитку.

На початку війни основним завданням була організація руху, збирання сил і розробка методів ведення бойових дій. До середини 1943 р. партизанський рух набув стабілізації, а згодом — мав стійкий наступальний характер. Такий розвиток був обумовлений об'єктивними чинниками.

Військова доктрина РСоюзу припускала ведення війни малою кров’ю на чужій території. Тому партизанська війна вважалася недоцільною, що зумовила ліквідацію в 1930-ті рр. партизанських баз у прикордонних районах. Початок війни був відзначений швидким просуванням фашистських військ Україною, тому в тилу ворога залишилися цілі підрозділи радянських військ. Саме вони стали базою радянського партизанського руху.

Особливістю партизанського й підпільного руху в Україні було те, що в перший рік війни дії партизан і підпільників мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців. У 1941 р. партизани мали на озброєнні тільки гвинтівки, карабіни,-револьвери, пляшки із запалювальною сумішшю. Більшість партизанів захоплювали зброю у ворога.

Значну роль в організації руху Опору відіграли радянські військово-організаційні центри: Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) і Український штаб партизанського руху (УШПР, створений у червні 1942 р., на чолі з Т. Строкачем). В Україні діяли партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака (зробив рейд від Путивля до Карпат), О. Федорова (Чернігівщина), О. Сабурова (Сумська обл., Правобережна Україна), М. Наумова (Сумська обл.). У містах України діяло комуністичне й комсомольське підпілля.

У вирішальному 1943 р. партизанський рух значно активізувався. Дії партизанів координувалися з діями Червоної армії. Під час Курської битви партизани здійснили операцію «Рейкова війна» — підриви ешелонів, залізничних і шосейних мостів. Восени 1943 р. було проведено операцію «концерт»: підірвано комунікації ворога і виведено з ладу залізниці. Партизани вели самовіддану героїчну боротьбу, організовували диверсії, знищували окупантів, вели агітацію серед населення. Підпільники й партизани від імені народу знищували фашистських поплічників в Україні: помічника Коха — Функа, його радників — Вінтера і Шнайдера, віцегубернатора Галичини Бауера. Героями Радянського Союзу стали відомі партизанські командири: С. Ковпак, О. Федоров, О. Сабуров, М. Наумов. Однак ефективності партизанських дій заважала позиція Й. Сталіна, який недооцінював значення партизанського руху. ЦШПР кілька разів розформовували, а в січні 1944 р. було повністю ліквідовано.

Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 р.

Звільнення Правобережної і Західної України супроводжувалося активізацією партизанської боротьби з нацистськими окупантами. Понад 350 підпільних організацій діяли у Вінницькій, Житомирській, Кам'янець-Подільській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях.

Партизани узгоджували свої дії з підрозділами Червоної армії.

Рух Опору був преставлений також націоналістичною течією. Представники українського національного руху створили на території Західної України (на Поліссі та Волині) воєнні загони — Поліську Січ. їх сформував М. Боровець (Бульба), який вів партизанські дії проти фашистських окупантів і радянських партизанів.

Політичним центром націоналістичного руху була Організація українських націоналістів (ОУН). 14 жовтня 1942 р. ОУН створила Українську повстанську армію (УПА) на чолі з Р. Шухевичем (Тарас Чупринка). УПА була найбільш організованим військовим об'єднанням українського націоналістичного руху.

У 1944 р., з наближенням Червоної армії до Галичини, УПА пішла на переговори з німцями, що завершилися компромісом. Німецька армія повинна була допомогти зброєю ОУН—УПА для боротьби з Червоною армією.

Таким чином, у роки Другої світової війни формування ОУН—УПА вели боротьбу за відновлення української державності, відіграючи роль «третьої сили», яка захищає інтереси українського народу між двох ворогуючих боків — радянського і нацистського.

В Україні рух Опору в роки Другої світової війни був представлений двома течіями: комуністичною і націоналістичною. Розкол у русі Опору в Україні перешкоджав швидкому звільненню України від німецько-фашистських окупантів. І радянські партизани, і ОУН—УПА намагалися максимально зібрати і сконцентрувати реальні українські сили в боротьбі проти завойовників. Рух Опору став справжнім другим фронтом Великої Вітчизняної війни.