73. Нацистський окупаційний режим в Україні(1941-44 рр.)

Німецькі окупанти, захопивши Україну, поводили себе як господарі, встановивши свій «новий порядок» — режим найжорстокішого терору і насильства. Вони здійснили розчленування території України на окремі адміністративні частини.На місцях було створено міські управи на чолі з бургомістрами й волосні управи, очолювані старшинами. В селах призначались старости, для підтримання порядку була створена поліція. Утворюючи «цивільне управління», німці взяли під контроль всі сторони суспільного життя. Практично на всій території, загарбаній окупантами, у містах, центрах комунікацій функціонували військово-польові суди, комендатури, каральні загони (зондеркоманди СС), таємна поліція (гестапо), служба безпеки (СД) та ін. Щоб мати підтримку населення, окупанти використовували факти недавнього минулого. Через газети, плакати, інші пропагандистські матеріали вони розповідали правду про голодомор 1932—1933 р., насильницьку колективізацію, репресії в Україні, що справило на людей тяжке враження.Одночасно окупанти обіцяли жителям окупованих територій аграрну реформу, вільний розвиток української культури, повернення полонених солдатів додому. Ці обіцянки іноді (в перші місяці війни) виконувались. У деяких місцях роздавався колгоспний інвентар. Де-не-де дозволялося працювати українським школам та культурно-просвітницьким організаціям за умови, що вони дотримуватимуться нацистської ідеології та лояльності до окупаційного режиму.Але «новий порядок» не виправдав надій того українського населення, яке спочатку прихильно ставилося до німців, зустрічаючи їх як визволителів від сталінського режиму. Він завдав українцям таких страждань, такого розмаху терору, у порівнянні з яким радянське минуле уявлялось майже безхмарним існуванням.

Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України на колонію, аграрно-сировинний придаток Німеччини з перспективою знищення або витіснення місцевого населення. Сотні тисяч жителів великих міст України стали жертвами організованого окупантами голоду. Окупанти розпочали жорстокий терор проти мирного населення. Під час каральних операцій з використанням зондеркоманд СС або загонів місцевих колабораціоністів було знищено сотні сіл. Особливо жорстоко розправлялися окупати з євреями, масове знищення яких відбувалося в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), а також у Львові, Бердичеві, Одесі. Окупаційна влада здійснювала широкомасштабну програму економічного пограбування України. В Німеччину вивозилося устаткування, сировина, продовольство, твори мистецтва Т навіть родючий чорнозем. Окупаційна влада прагнула налагодити роботу українських підприємств, електростанцій, залізниць. Робочий день тут тривав 12—14 годин, заробітна плата була мізерною. Оголосивши всі землі власністю рейху, німці не ліквідували колгоспів, їх вважали «общинними господарствами», «державними маєтками» з примусовою працею селян і передачею всього виробленого і вирощеного окупаційним властям. В перспективі передбачалася передача кращих земель німецьким колоністам.Визволення України 1943-1944 рр.Після перемоги під Сталінградом радянське командування силами Південного, Південно-Західного та Воронезького фронтів почало визволення України від німецьких окупантів. В результаті проведення наступальних операцій до початку березня 1943 р. були звільнені північно-східні райони Донбаса і Харків (15 лютого 1943 р.). Однак сили ворога знову були недооцінені. Вважалося, що німецькі війська неспроможні до активних дій І скоро мусять відійти за Дніпро. Однак німецьке командування у березні 1943 р. завдало Червоній армії потужного контр­удару з району Краснограда, внаслідок чого вона з великими втратами змушена була залишити Харків (16 березня 1943 р.) і відійти за Сіверський Донець.Новий етап визволення України розпочався влітку 1943 р. після поразки німців у боях під Курськом. Під тиском переважаючих сил радянської армії німці змушені були залишити Харків і відступити з Лівобережної України за Дніпро. Восени 1943 р. почалося форсування Дніпра радянськими військами. 6 листопада був взятий Київ. На початку 1944 р. почалося визволення Правобережної України. У лютому була проведена Корсунь-Шевченківська операція, де потрапило в оточення значне угрупування вермахту. Радянські війська у січні-березні 1944 р. оволоділи Житомиром, Бердичевом, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Кривим Рогом. Новий радянський наступ розпочався у березні 1944 р. і тривав до травня. Були звільнені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам'янець-Подільський, Кримський півострів. Під час проведення Львівсько-Сандомирської операції 27 липня 1944 р. був звільнений Львів, а пізніше Станіслав. Східно-Карпатська операція у жовтні 1944 р. завершила визволення України вигнанням німецьких та угорських військ з Закарпаття. Звільнивши Україну, радянські фронти продовжували бойові дії за кордонами СРСР, виганяючи окупантів із Східної Центральної Європи, переможно за­кінчивши війну 9 травня 1945 р.Відновлення радянської влади на звільнених територіяхНаселення звільнених районів радісно вітало радянські війська, оскільки сподівалося на серйозні соціально-політичні зміни, демократизацію суспільного життя. З радянськими військами повертався і сталінський тоталітарний режим, що починався з пошуків «ворогів народу». Органи НКВС арештовували поліцаїв, представників адміністрації, призначеної окупантами. Проводились показові суди над військовими злочинцями.Із просуванням радянських військ по території України у містах і селах вживали мобілізаційних заходів. Вони проводилися надзвичайно жорстоко. Мобілізованих-в армію, без навчання і підготовки юнаків та чоловіків, часто без зброї та обмундирування, у складі так званих груп прориву кидали під вогонь ворога на найскладніших ділянках фронту, щоб вимотати його і змусити витратити якомога більше боєприпасів. Масові мобілізації супроводжувалися насильницьким вилученням у населення хліба та інших видів продовольства, що дивом збереглися після гітлерівської окупації. Населення, особливо сільське, після вигнання німців залишалося на грані виживання.Одним з найбрутальніших заходів радянської влади в останні роки війни були депортації цілих народів, звинувачених у співробітництві з німецькими окупантами. Так одразу ж після звільнення Криму за рішенням Державного комітету оборони у травні 1944 р. були виселені татари (238,5 тис). Втрати України у Другій світовій війні Україна втратила понад п'яту частину насе­лення: 3 млн. на фронтах і 5,5 млн. - в зоні окупації. Понад 10 млн. українців залишились без житла і проживали в нетрях або землянках. Промисловість і сільське господарство перебували у стані розрухи. Катастрофічне зменшилося виробництво промислової продукції. 1945 р. Різко знизився рівень життя населення. Не вистачало продовольства та найнеобхідніших промислових товарів.