71. Корінний злам в ході Другої світової війни (1942-1943 рр.)

АНТИГІТЛЕРІВСЬКА КОАЛІЦІЯ, військово-політичний союз на чолі з СРСР, США і Великобританією проти країн «осі» (Німеччина, Італія, Японія) в період Другої світової війни.

Після нападу Німеччини на Радянський Союз англійський прем'єр-міністр У.Черчилль 22 червня 1941 заявив про підтримку СРСР в його боротьбі з фашистською агресією; 24 червня з такою ж заявою виступив президент США Ф.Д.Рузвельт.

12 липня СРСР і Великобританія уклали Московську угоду про взаємну допомогу і сумісні дії проти Німеччини із зобов'язанням не вступати з нею в сепаратні переговори. 14 серпня У.Черчилль і Ф.Д.Рузвельт обнародували Атлантичну хартію, проголосивши своєю метою відновлення суверенітету скорених народів і забезпечення їх права на вільний вибір форми правління.

Офіційно антигітлерівська коаліція оформилася 1 січня 1942, коли 26 держав, що оголосили війну Німеччини або її союзникам, виступили з Вашингтонською декларацією Об’єднаних Націй, оголосивши про намір направити всі свої зусилля на боротьбу з країнами «осі». Її підписали СРСР, США, Великобританія, її домініони Канада, Австралія, Нова Зеландія і Південно-африканський союз, Китай, Гондурас, Нікарагуа, Панама, Куба, Гаїті, Домініканська республіка та ін. В ході війни коаліція значно розширилася. В 1942 до неї приєдналися Філіппіни, Мексика і Ефіопія, в 1943 — Бразилія, Ірак, Іран і Колумбія. В 1944 – Франція, в 1945 р. – Перу, Уругвай, Єгипет, Туреччина та ін.

Союзники достатньо швидко досягли одностайності у визначенні свого головного супротивника: хоча командування ВМС США наполягало на зосередженні основних сил проти Японії, американське керівництво погодилося вважати першорядною задачею розгром Німеччини.

Проте до середини 1943 не існувало єдності з питання про відкриття США і Великобританією другого фронту в Західній Європі. Англійська стратегія припускала створення і поступове стискання кільця навкруги Німеччини шляхом нанесення ударів на другорядних напрямах (Північна Африка, Середній Схід). Американці вважали за необхідне провести висадку у Франції вже в 1942. Тільки на Квебекськой конференції в серпні 1943 Ф.Д.Рузвельт і У.Черчилль ухвалили, нарешті, рішення про десантну операцію у Франції в травні 1944 і підтвердили його на Тегеранській конференції.

72. Завершальний етап Другої світової війни (1944-1945) Ялтинська і Потсдамська конференції.

Вже на Ялтинській і Потсдамськой конференціях виявився ряд суперечностей між союзниками по антигітлерівській коаліції. Ці суперечності були пов'язані зі встановленням сфер впливу в післявоєнному світі. Багато питань залишалися відкритими, і вже після закінчення війни, в кінці 1945 р. відбулися наради міністрів закордонних справ країн - членів Ради Безпеки ООН, присвячені цим проблемам.

В березні 1946 р. У. Черчилль, не займаючи вже поста прем'єр-міністра, виголосив промову про необхідність опустити "залізну завісу" між вільним світом і зоною радянського впливу, щоб запобігти її розширенню. Саме ця мова Черчилля вважається початком "холодної війни" - періоду в історії міжнародних відносин, основним змістом якого було протистояння у військовій і політичній областях двох наддержав - СРСР і США і їх союзників.

Важливим наслідком "холодної війни" стало створення воєнно-блокової системи.

У період 1943-1948 рр. в країнах Східної Європи відбувався процес становлення нових політичних режимів під пильним контролем СРСР. З країнами своєї сфери впливу СРСР уклав угоди про дружбу, співробітництво взаємну допомогу. У 1947-1948 рр. ці угоди мали чітку антизахідну спрямованість. Таких двосторонніх угод було укладено 35. Вони утворювали взаємопов’язану систему. У 1948 р. в усіх країнах Східної Європи були встановлені комуністичні режими.

У Західній Європі процес формування воєнно-блокової системи розпочався в березні 1948 р., коли Англія, Франція, Бельгія, Голландія і Люксембург утворили Західний Союз. Його учасники повинні були надавати військову допомогу один одному на випадок загрози їхнім інтересам.

Поштовхом до подальшого розгортання воєнно-блокової системи стала Берлінська криза влітку 1948 р.

Представники США та Великобританії 2 грудня 1946 р. у Вашингтоні підписали угоду про економічне та адміністративне об’єднання американської та англійської окупаційних зон і створення так званої "Бізонії". Незабаром Бізонія була об’єднана з французькою зоною окупації.

У 40-50-х роках воєнно-блокове мислення стало домінуючим. Перемога революції в Китаї та підписання договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між СРСР і КНР (1950 р.) призвели до зміни геополітичного становища в Азії і зіткнення між СРСР та США в Азіатському регіоні (війни в Кореї і В’єтнамі).

Зіткнувшись з перспективою розширення числа союзників СРСР, США почали формувати глобальну систему блоків з метою не допустити впливу Радянського Союзу.

3 У 1951 р. в Сан-Франциско був укладений Тихоокеанський пакт безпеки (АНЗЮС) за участю США, Австралії, Нової Зеландії. У Манілі в 1954 р. створено Організацію договору Південно-Східної Азії (СЕАТО), до якої ввійшли США, Великобританія, Франція та ін.

З іншого боку, СРСР та його союзники створили у травні 1955 р. організацію Варшавського договору (Албанія, Болгарія, Угорщина, НДР, Польща, Румунія, Чехословаччина та СРСР).

Отже, до середини 50-х років "холодна війна" стала глобальною. Світ поділився на два ворогуючі табори, жоден з яких не мав вирішальної переваги.