69. Розвиток міжнародних відносин у 1930-ті рр.

Посилення гітлерівської Німеччини західні країни (передусім Англія й Франція) сподівалися використати для противаги СРСР і протидії поширенню впливу комуністів у Європі. У Гітлера ж були свої плани — він прагнув світового панування. Для цього Німеччині необхідно було створити потужну військову промисловість і армію з наступальними типами озброєнь — тобто порушити умови Версальського договору.

У 1933 р. Німеччина вийшла з Ліги Націй. Наступного року було прийнято рішення про створення військової авіації. У 1935 р. в Німеччині введено загальну військову повинність. У 1936 р. вермахт вступив у промисловий район — демілітаризовану Рейнську зону. Усі ці кроки Німеччини були прямими порушеннями умов Версальського договору. Однак ні Англія, ні Франція не вчинили опору, обмежившись осудом цих дій. Така позиція великих країн одержала згодом назву «політики умиротворення».

25 листопада 1936 р. було підписано німецько-японську «Угоду проти Комуністичного Інтернаціоналу» яка отримала назву «Антикомінтернівський пакт». У 1937 до них приєдналась Італія. («вісь Берлін - Рим -Токіо»).

З 1938 р. Гітлер, зміцнивши свої позиції, приступає до другого етапу своєї зовнішньополітичної програми — перегляду (ревізії) кордонів з метою включення до складу Німеччини всіх населених німцями регіонів.

Керівництво Німеччини приймає рішення про аншлюс (приєднання) Австрії. Загарбницькій політиці агресора не чинили перешкод ні США, ні Англія. 12 березня 1938 р. німецькі війська за підтримки австрійських нацистів окупували Австрію. Наступного дня проголошено «возз'єднання Австрії з Німецькою імперією».

Наступною стала Чехословаччина. Після аншлюсу Австрії Німеччина зажадала від Чехословацького уряду передати їй Судетську область, де проживало чимало німців. 13 вересня судетські фашисти вчинили заколот. Після його придушення Німеччина пригрозила Чехословаччині розправою. Однак співвідношення сил було не на користь німців. Чехословаччина мала добре озброєну й підготовлену армію із 45 дивізій. До того ж радянський уряд запропонував їй (відповідно до договору 1935 р. про взаємодопомогу) всебічну підтримку. Але під час мюнхенської зустрічі Гітлера з главами урядів Англії (Н. Чемберленом), Франції (Е. Даладьє) та Італії (Б. Муссоліні) він заявив, шо Судетська область — остання територіальна вимога Німеччини в Європі. 29-30 вересня 1938 р. була укладена Мюнхенська угода. Наслідком цієї угоди було рішення про відторгнення від Чехословаччини на користь Німеччини всіх прикордонних західних і північно-західних районів. У Чехословаччини забрали 20% території, де проживало 25% населення і було майже 50% потужностей важкої промисловості.

Таким чином, за рахунок Чехословаччини уряди Франції й Великої Британії прагнули задовольнити загарбницькі апетити Гітлера й «умиротворити» його. Це була недалекоглядна політика, яка привела до посилення економічних, військових і людських ресурсів агресора.

30 вересня Чемберлен і Гітлер підписали англо-німецьку декларацію про ненапад. Аналогічну німецько-французьку декларацію було підписано 6 грудня. Фактично це були пакти про ненапад між Англією і Францією, з одного боку, і Німеччиною — з іншого.

У березні 1939 р. німецькі війська окупували всю Чехословаччину, а у квітні Італія захопила Албанію. Агресори не приховували своїх загарбницьких намірів і щодо Польщі, Румунії та Греції. Політика «умиротворення» й потурання агресорам зазнала краху.