55. Пари́зька ми́рна конференція. Версальська система договорів.

Пари́зька ми́рна конфере́нція 1919—1920 — міжнародна конференція, скликана державами переможницями для вироблення і підписання умов з переможеними державами у Першій світовій війні 1914—18.

У ній брали участь представники 27 країн, але домінуючу роль віді-гравали Франція (Ж. Клемансо), Великобританія (Лойд Джордж) і США(В.Вільсон). Н 18 січня 1919 р. роботу Паризької мирної конференції відкрив прем'єр-міністр Франції Ж. Клемансо.

24 березня 1919 було створено Раду 10 (В.Б., Франція, США, Японія, Італія) Обговорення мирних угоду з переможеними країнами виявило значні протиріччя між основними учасниками пе¬реговорів. Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну їх становища у світі. Із боржника вона перетвори¬лась у кредитора. Економічна могутність у роки війни зросла Президент країни Вільсон вважав, що зміна ролі США у світі дає їм шанс стати рятівниками світу і привнести у міждержавні стосунки нові принципи. Своє бачення цих принципів він висловив у " 14 пунктах", які було оприлюд-нено 8 січня 1918 р. Ними передбачалися:1) відкриті мирні договори; 2) свобода судноплавства; 3) усунення економічних бар'єрів у торгівлі; 4) встановлення гарантій, що могли б забезпечити ско¬рочення14) утворення Ліги націй. Завданням англійської делегації на чолі з прем 'єр-міністром Д. Ллойд Джорджем було закріплен¬ня вже досягнутого. Поряд із цим Англія виступила за повернення Франції Ельзасу і Лотарингії. Прем'єр-міністр Франції Жорж Клемансо прагнув по¬слабити Німеччину будь-якими засобами. У квітні було завершено розробку тексту договору з Німеччиною, її делегацію викликали в Париж для його вручення, і 28 червня у Версалі було підписано мир, який став основою післяво-єнного врегулювання.

До тексту договору, за наполяган¬ням Вільсона, було включено статут Ліги націй. За договором Франції поверталися її землі — Ельзас і Лотарингія. Німеччина передавала Польщі Познань, частину Верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії.

За Версальським договором Німеччина втратила сьому частину своєї території, на якій проживала одна дванадця¬та її населення. Вона повністю позбулася своїх колоній — їх розділили між державами-переможнишши. Країні забо-ронялося мати армію чисельністю понад 100 тис. чоловік, військово-повітряні сили і підводний флот; ліквідовувався генеральний штаб, скасовувалася загальна військова повинність. Передбачалася 15-річна окупація військами Антанти лівого берегу Рейну. 10 вересня 1919р Сен-Жерменський договір з Австрією: визнавала незалежність Польщі і Чехословаччини.

56. Революція і громадянска війна в Росії (1917-1921рр.)

Лютне́ва револю́ція 1917 ро́ку в Росії — революційні події лютого-березня 1917 року, що завершились падінням монархії у Російській імперії.

Революція в Росії поставила завдання ліквідації само-державної форми правління і перехід до парламентської демократії; створення умов для вільного розвитку ринко-вих відносин; вирішення аграрного питання; демократиза¬ції суспільно-політичного життя країни; гарантії захисту соціальних прав трудящих; забезпечення вільного розвит¬ку націй, що населяли Росію.

Передумови

Участь Росії у Першій світовій війні 1914—1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів.

Початок революції

27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.

Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе.

Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського.

Перехід влади до Тимчасового уряду

В ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи.

Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету.

Того ж дня цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд).