49. Реформи 1860-х-1870-х рр. У Російській імперії

1861 Олександр ІІ видав маніфест яким скасував особисту кріпосну залежність селян.

Над проектом звільнення селян працював державний «Головний ко-мітет у селянських справах», свої варіанти пропонували місцеві дво-рянські комітети. 19 лютого 1861 року Олександр II підписав законо-проекти: Положення і Мані-фест про ліквідацію кріпосно-го права в Росії. 5 березня вони були опубліковані.

У Маніфесті проголошувалася особиста свобода селян:

- селяни перестали бути власні-стю поміщика;

- могли вибирати місце прожи-вання;

- могли володіти власністю, укла-дати угоди, займатися будь-яким видом торгово-промислової діяль-ності;

-мали право вступати на службу, навчання.

Селянин ставав власником земельного наділу лише після його викупу, що мало відбутись протягом 49 років. Реформа створила умови для швидкого економічного розвитку країни.

1864р земська реформа. Було створено виборні органи влади – земства.

Важливою складовою частиною реформи стало зміцнення сільської общини. Надільна земля перебува-ла у колективній власності общини, її не можна було продати; ведення господарства регулював колектив. Збереження общини відображало традиційний уклад російського села. З її допомогою селяни захища-лися від голоду, стихійних лих, від свавілля поміщика. Це було вигід-но д пя держави, бо пов'язані круго-вою порукою селяни забезпечували збирання податків, викупних пла-тежів.

Судова р-ма. Суд ставав безстановим і гласним, сууддю призначав уряд, вводився змагальний процес між прокурором та адвокатом. 1874 з ініціативи Мілютіна – військова р-ма. Запроваджувалась загальна військова повинність, термін служби 6 років. Поліпшилося навчання військ і підгот овка офіцерських кадрів.

Однак епоха реформ не створила надійних умов для завершення пе-ретворень. Реформи проводила дер-жава згори: насамперед ставилася мета пристосувати існуючий у Росії режим до нових умов. Відтак вони мали половинчастий характер. Ро-сія залишалася самодержавною монархією, Олександр II категорич-но відмовлявся створити загально-російські представницькі збори. Зберігалися дворянська власність на землю, станові привілеї дворян-ства, майнові і громадянські обме-ження селянських прав.

50. Громадсько-політичне життя на західноукраїнськ землях др.. Пол.. Хіх ст.: москвофіли та народовці

Москвофіли.

Після того, як в 1886р. утворилась замість Австрійської Австро - Угорська імперія, Галичина була повністю віддана в управління полякам. Відтоді польська мова замінила німецьку в усіх установах: в гімназіях, в університеті.

Польські культурні заклади отримували в 10 разів більшу фінансову підтримку, ніж українські. Але сили були нерівні, вони шукали собі підтримки ззовні - знайшли її в російському імперському уряді.

Саме на цей час Росія почала провадити політику підтримки різних слов'янських народів, які жили в Європі, і через них тиснули на західні країни. В Росії утворювались різні слов'янські комітети, через які йшла урядова російська підтримка слов'янам у Європі.

До них повернули свої погляди і галицькі грекокатолицькі діячі. Щоб дістати фінансову підтримку Росії вони почали себе і свій народ називати не русинами, а росіянами, далі заявили, що вони вже є частиною не великого українського, а великого російського народу. їх за це стали називати русофілами, або москвофілами. Та водночас вони здобули за це офіційну й матеріальну підтримку Росії.

Москвофіли вели активну боротьбу з полонізацією краю, та водночас вони навертали своїх земляків до Російської імперії. Це викликало велике невдоволення молодшої частини греко-католицьких священників, котрі знали, що вони не росіяни, а українці-русини, що вони є частиною українського народу.

Народовці і москвофіли. І.Я.Франко

У 1868р. Австрія перетворилася в Австро - Угорську монархію. Стосовно Галичини, Австро - Угорський компроміс доповнювався.Австро - Польським, який розширив політичні права поляків за рахунок українців.

У суспільно-політичному житті українського населення краю основне місце займало дві течії: москвофільська та народовська.

Основними передумовами виникнення москвофільства було втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, роздрібненість і відособленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної свідомості мас.

Москвофіли - реакційна суспільно-політична течія. У своїй політиці вони орієнтувалися на російський царизм.

Однак москвофільські тенденції, спроби зв'язати українців Галичини з російською ідеєю викликали сильний опір нової генерації інтелігенції. Група молодих письменників і громадських діячів — В.Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича), Ф.Заревич, К.Климкович, Є.Згарський, Д.Танячкевич та ін., продовжуючи демократичні традиції своїх попередників, наприкін. 1861— на поч. 1862 р. заснувала гурток (громаду) у Львові. Саме звідси бере початок народовська (українофільська) течія. Вважаючи своїм ідеалом Т.Шевченка та " Руську трійцю ", галицькі народовці виступали за єдність українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, створення єдиної літературної мови, обстоювали ідею окремішності українського народу. Поряд із цим вони залишалися лояльними до австрійської влади.

Поступово народовський напрям перетворюється на найвпливовішу силу українського національного руху. Народовці пишуть і видають книжки і часописи народною мовою, творять народну літературу, намагаються наблизитися до народу. Першим їх друкованим органом був журнал "Вечорниці", який виходив протягом 1862—1863 рр.

Важливою подією суспільно-політичного життя Галичини стало створення в 1868 р. з ініціативи народовців культурно-освітнього товариства "Просвіта". Воно поставило замету "спомагати народню просвіту в напрямках моральнім, матеріальнім і політичнім, поширювати дешеві книжки історичного, а також і економічного змісту". Першим його головою став учитель гімназії А. Вахнянин (1868—1870).

У 70—80-х роках XIX ст., "Просвіта" відігравала провідну роль у громадському та політичному житті Галичини. У містах та містечках краю діяли філії товариства, які ідейно та організаційно об'єднували численні місцеві осередки. "Просвіта" вела досить широку видавничу діяльність. Виходили у світ твори українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газета "Читальня ", літературно-наукові альманахи; щорічно читачі отримували "Народний календар".

За таких умов на хвилі національного відродження у Львові в 1878 р. виникає Товариство ім. Т.Шевченка, яке підтримали народовці. Задумане як осередок розвитку української мови та літератури, товариство поступово перебирало на себе роль лідера у формуванні української науки, перетворювалося у першу новітню українську академію наук. Переломним для товариства був 1892 p., коли воно за новим статутом трансформувалося в Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ).

1885 р. народовці заснували свій керівний політичний орган — Народну раду на чолі з Юліаном Романчуком. Вона оголосила себе спадкоємицею національної програми Головної Руської Ради з 1848 р. і послідовно домагалася автономії для українських територій у межах Австро-Угорщини.