47. Національне Відродження слов'янських народів: основні етапи та діячі

Національне Відродження слов'янських народів — процес становлення національної самосвідомості. Цей процес всіляко підтримувала Російська імперія. Національне Відродження було властиво всім Південно- і Західнослов'янським країнам, за винятком Польщі, якої на той час (кінець XVIII — почало ХІХ ст.) як єдиної держави не існувало.

Національне Відродження в різних країнах мало загальні риси і особливості. Загальною межею процесу були: боротьба за створення або відтворення національної мови (чеського, словацького, сербського, словенського і ін.), для цього фундирувалися суспільства (так звані матиці (Сербська в 1325, Чеська в 1830 і ін.)) мають на меті розвиток національної літератури, збирання і дослідження національного фольклору і розповсюдження книг на рідній мові, і боротьба за незалежність Церкви.

Національне Відродження південних слов'ян співпало за часом, ослаблення імперії Османа. Саме під її владою знаходилося тоді більшість балканських земель (Сербія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, а формально і Чорногорія) і тому кінцевою метою відродження в цих землях була рівноправність мусульман і християн і політична незалежність від Порти.

Мета західнослов'янських земель, була в автономії від Австрії (пізніше — Австро-Угорщини), під владою якої ці землі в тому або іншому ступені знаходилися (Хорватія (Славонія, Військова Межа), Словенія, Чехія, Словаччина). Позитивний вплив на самосвідомість західних слов'ян надали релігійні реформи австрійського імператора Йосипа II. В середині XIX століття діячам Відродження вдалося добитися успіхів, пов'язаних з незалежністю Болгарської Церкви від Константинопольського патріархату, в 1831-33 серією фірманів султана Османа дарувала автономія Сербії, згодом вдалося добитися незалежності Сербії і Чорногорії (1878) і Болгарії (1878, 1885). Ці події дали нову силу національним устремлінням західних слов'ян. Діячі Національного Відродження. Серед них: Вук Караджич (Сербія), Петро Петрович Негош (Чорногорія), Станко Враз (Словенія), Матія Маяр (Словенія), Людевіт Гай (Словенія, Хорватія), Янко Драшкович (Хорватія), Софроній Врачанській (Болгарія), Васил Апрілов (Болгарія), Юрій Венелін (Росія-Болгарія) та ін.

48. Весна народів. (Весна народів» та реформи Габсбургів на західноукраїнських землях)

Революції 1848 («Весна народів») — кілька повстань у різних частинах Європи проти монархічного правління. Деякі революціонери керувалися республіканськими ідеями, однак набагато більше — економічними причинами. Революція почалася у Франції скиненням Луї Філіпа і потім поширилася на Італію, Австрійську імперію і Німеччину. Франкфуртський парламент за недовгий час свого існування висунув ідею політичного об'єднання Німеччини. Жодній з революцій не вдалося закріпити успіх, більшість з них було жорстоко придушено через кілька місяців.

Революційні події надали широкого розмаху національно-визвольному руху в Східній Галичині. Враховуючи настрої народних мас, уряд монархії Габсбургів змушений був остаточно ліквідувати панщину.

З цією метою 16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, за яким скасування панщини на галицьких землях сталося майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших частинах імперії. Основною реформи був викуп селянських земель державою, який селяни мали відшкодувати протягом 40 років, починаючи з 1858 р. Поміщиків звільняли від усяких обов'язків щодо своїх колишніх підданих - захищати їх у судах, допомогати у важких випадках тощо.

Під впливом революційних подій у Західній Європі львівські українці 19 квітня 1848 р. від імені всіх українців Галичини подали на ім'я цісаря петицію з низкою демократичних вимог. У ній зокрема, зазначалось, що українці становлять частину великого слов'янського народу, що вони автохтони в Галичині й мали колись державну самостійність, цінують свою націю і хочуть її зберегти. У петиції містилися прохання про введення української мови у народних і вищих школах; видання державних законів українською мовою, яку урядовці повинні обов'язково знати; щоб було зрівняння в правах духівництво всіх обрядів і надання українцям доступу до всіх державних установ. Як видно, вимоги були скромними й обмежувалися здебільшого сферою культури.

У результаті дальшого розвитку революції в Галичині виникли національно-політичні організації. 2 травня 1848 року представники демократичних кіл українства, зокрема світської інтелігенції та греко-католицького духівництва на чолі з перемишльським єпископом Григорієм Яхимовичем, утворили у Львові Головну Руську Раду, що стала першою українською організацією. Як постійно діючий орган, вона мала представляти українське населення Східної Галичини перед центральним урядом. Її друкованим органом стала "Зоря Галицька" - перша у Львові газета українською мовою.

Почалося листопадове збройне повстання 1848 р. у Львові, яке назрівало протягом тривалого часу. Вранці 2 листопада між повсталими й урядовими військами відбувалися збройні сутички. Та сили були нерівні. Львівське збройне повстання зазнало поразки. Австрійську конституцію було відмінено. Уряд повернувся до давньої системи централізаторсько-бюрократичного управління. влітку 1851 р. було розпущено Головну Руську Раду.

Незважаючи на поразку, революція 1848-1849 рр. мала важливі позитивні результати для населення західноукраїнських земель. Вона ліквідувала серйозні перешкоди на шляху розвитку краю. Одним із здобутків революції стала активізація національно-визвольної боротьби народних мас, піднесення рівня їхньої національної свідомості.

Весна народів” 1848-1849 рр. у Європі: регіональні особливості.

Франція. Тоді там були заборонені різні політичні маніфестації і збори, і тому прихильники виборчої реформи придумали, як обійти цю заборону. Вони влаштовували так звані "реформистські банкети", на яких обговорювали проекти реформ і критикували уряд.

На 22 лютого 1948 року було призначено черговий "банкет", і напередодні голова уряду Гізо своїм указом заборонив його проведення. У відповідь парижани почали будувати барикади.

Гізо спробував розігнати народ за допомогою Національної гвардії – але виявилось, що "гвардія з народом". Гвардійці відмовлялися стріляти в людей і переходили на бік повстанців.

24 лютого величезний натовп штурмом взяв Пале-Рояль і оточив Тюільрі. Люди вимагали, щоб король Луї Філіп зрікся престолу і покинув Францію. Переляканий король так і зробив.

25 лютого натовп повстанців увірвався прямо на засідання палати депутатів – і королівські депутати - під прицілом гвинтівок парижан - проголосили Францію республікою і сформували новий радикально-буржуазний уряд. В результаті повстання у Фр. Прийшли до влади бонапартисти та була стоврена нова конституція, за якою президент обирався на 10 років та мав необмежену владу.

Німеччина. 27 лютого почалися демонстрації у Бадені. Демонстрація відстоювала свободу друку і зібрань, про створення суду присяжних, про народну міліцію, та про скликання все громадського Виконавчого зібрання. Всюди німецькі правителі йшли на поступки народу, щоб зберегти свій престол.

Повстання у Пруссії охопило перш за все Рейнську провінцію, особливо промислові центри. В мітингах брало набагато менше народу чим в Парижі чи Лондоні. 3 березня в Кельні було окружень демонстрантами ратушу , які вимагали демократичних реформ. Вже 7 березня повстання перекинулось до Берліну і 13 березня перейшло у криваве протистояння з міліцією та військовими. Все ж революціонери змогли зламати монархічний лад та було створено парламент на чолі з ерцгерцогом Йоганом., на пост президента був призначений князь Лейнінген. Хоча створення центрального уряду фактично фактично мало що змінило в положенні германії, бо влада продовжувала залишатися в руках окремих германських правителів, тому центральний уряд не мав влади, армії і навіть власного бюджету.

Італія.Перші рев. Виступи почалися в Італії 12 січня 1848р.на о. Сіцілі, де в м. Палермо повстало населення. До кін. Місяця рух перекинувся на Пд. пів-ова, а потім в Неаполь. Під тиском король був змушений створити ліберальне міністерство і обіців введення конституції. У лютому-січні революційний рух прекинувся в м. Тоскана,Пьємонт і Римську обл.. З 18 по 22 березня у Мілані відбувся революційний вибух . Тут проходили кровопролитні бої з барикадами з військами австрійського фельдмаршала Радецького . Влада в Ломбардії перейшла до тимчасового уряду на чолі з лібералом графом Казаті. Протест народних мас відбувся також і в Римі , при якому папа Пій ІХ нічого не міг вдіяти і був змушений біжати із Риму. 21 січня 1849 р. були проведені вибори в засновницькі збори. Але після наступу автр. Військ 24 квітня республіку було скасовано.

ВЕСНА НАРОДІВ 1848-49

революційні виступи ліберального й республіканського характеру в Європі; започаткована Лютневою революцією 1848 у Франції; в Італії спроби визволення з-під австр. панування та прийняття у низці держав конституцій; в Австрії усунення К. Меттерніха та октроювання конституції; в Угорщині революція 1848-49; в Чехії повстання у Празі; у Пруссії скликання загальнонім. парламенту; у Польщі Великопол. повстання 1848 і збройний виступ у Кракові, придушені прусськими і австр. військами; в Галичині пол. збройний виступ у Львові, придушений австр. військами, виникнення Гол. руської ради.

Хоча Весна народів була придушена, але тим самим вона дала зрозуміти, що монархічний лад на відході, і добилася певних демократичних покращень.