44. Наполеонівські війни та їх наслідки

9 листопада 1799 першим консулом став Наполеон Бонапарт. Головною віхою, якою позначено по-чаток другого періоду нової історії, стала Велика французька рево-люція кінця XVIII століття. Цю революцію підготував увесь попе-редній розвиток і самої Франції, і всього західного світу. Вона зруйну-вала феодально-абсолютистські пе-репони на шляху розвитку приват-ного капіталістичного підприємниц-тва, усунула перегородки між стана-ми в суспільстві і зробила всіх фран-цузів рівноправними громадянами своєї країни. Вона встановила республіканський лад (устрій), про-голосила священними й невід'ємни-ми права людини — право на сво-боду, на безпеку, на опір гнобленню, а також право на власність. Революція круто змінила напрям історич-ного розвитку Франції. Вона стала поворотним пунктом і в євро-пейській історії. В той же час революція призвела до страшного кровопролиття, траг-ічної загибелі тисяч людей. Модер-нізація суспільства коштувала люд-ству занадто дорого, що було відоб-раженням нездатності людей при-слухатися один до одного, небажан-ням вступати в суспільний діалог. Процес становлення в Європі ново-го демократичного суспільства з його новими порядками проходив дуже складно й суперечливо. Новий лад відносно успішно прокладав собі шлях в Англії. У Франції пе-рехід до нового ладу спричинив гострі, часто кровопролитні конф-лікти в суспільстві. Період потрясінь тривав у Франції понад 90 років. Країна пережила чотири революції (1789, 1830, 1848 і 1871 pp.), перш ніж життя її увійшло у відносно спо-кійне річище, а політичні та еко-номічні інститути індустріального суспільства набули стійкості. Ще менш схожим на англійський був шлях розвитку нового суспільства у Німеччині та Італії, в яких суспільні потрясіння тривали практично до половини XX століття, а в Росії, кот-ра надто відрізняється від Заходу, вони не припинилися і наприкінці XX століття.

У другій половині 80-х років XVIII століття Франція потерпала від стихійних лих: посухи (1785 p.), сильного граду (липень 1788 p.), хо-лодних зим (з 1788 по 1789 p.). Різко зросли ціни на продовольство. Англо-французька торговельна угода 1786 року про зниження ввізного мита виявилася вбивчою для фран-цузького бавовняного і вовняного ви-робництва, яке не змогло конкурува-ти з дешевими англійськими това-рами. Почало зростати безробіття. Все це відбувалося за умов глибокої фінансової кризи. Державний борг зріс з 1,5 млрд (1774 р.) до 4,5 млрд ліврів (1788 p.). Уряд, що опинився на межі банкрутства, зважився про-вести реформи і спробував наклас-ти податки на духівництво та дво-рянство. Щоб розв'язати це питання, було вирішено скликати на почат-ку 1787 року збори нотаблів найзнатніших представників фран-цузького дворянства. Нотаблі - принци, герцоги, мар-шали, єпископи, архієпископи та інші — були обурені спробою зазіх-нути на їхні прибутки. Підпора мо-нархії — дворянство найперше вия-вило непокору королю, який зму-шений був скликати Генеральш штати (вищий орган станового представництва, який не скликав-ся від 1614 p.). Засідання Генераль-них штатів проходили за традицією постаново. Це означало, що пред-ставники кожного із трьох станів го-лосували окремо, прийняття подаль-шого загального рішення проходило за принципом: один стан — один го-лос. Такий спосіб прийняття рішень був дуже вигідним як королю, так і представникам першого та другого станів, які завжди могли змовитись і провести потрібне їм загальне рішення, зберігаючи свої привілеї. 5 травня 1789 року король відкрив засідання Генеральних штатів. Де-путати третього стану відмовились голосувати за станами, вважаючи ценесправедливим, і 17 червня 1789 року проголосили себе і ту частину дворян та духовенства, які приєдна-лися до них, Національними збо-рами. Це означало, що вони ство-рювали однопалатний представ-ницький орган і перебирали на себе право говорити і діяти від імені всьо-го французького народу. Засідання Генеральних штатів відбувалися у Версалі - так було зручно королю, та й від паризьких санкюлотів далеко. Депутати Націо-нальних зборів вирішили збиратись у залі для гри в м'яч, щоб не залежа-ти від свавілля короля. Спроба Лю-довіка змусити депутатів розійтися і засідати постаново закінчилася дуже характерно. Один з депутатів заявив: «Ми тут перебуваємо з волі народу і залишимо наші місця, тільки поступаючись силі багне-тів!» Виголосив цю історичну фра-зу блискучий оратор граф Мірабо, депутат від третього стану.За наказом короля гвардійці спро-бували розігнати депутатів Націо-нальних зборів силою. Однак, вий-нявши шпаги, шлях їм перепинили офіцери, дворяни-аристократи, які приєдналися до депутатів третього стану. Серед них був і маркіз Ла-файет, учасник війни за неза-лежність США, друг Д. Вашингтона. Депутати поклялися не розходити-ся, доки король не погодиться із їхніми вимогами. Коли королю допо-віли про непокору депутатів, він мах-нув рукою. «Ну, якщо вони не бажа-ють іти, біс із ними, нехай залиша-ються!» — заявив король, втім через кілька днів наказав увести війська в Париж. Це одразу ж загострило становище в столиці. Почалися зіткнення санкюлотів із військами.

9 липня 1789 року Національні збори проголосили себе Установ-чими зборами на знак того, що вважають за головне своє завдан-ня встановлення нового політич-ного ладу на основі конституції. Через три дні неспокій в Парижі переріс у збройне повстання. Па-ризькі санкюлоти активно підтри-мали Установчі збори.

Споруджена в 1382 році фортеця Бастилія давно втратила своє військове значення. Вона правила за склад боєприпасів і була в'язни-цею, її 30-метрові вежі здіймалися над паризьким передмістям. У ній побувало чимало в'язнів. Початок повстання супроводжувало захоп-лення санкюлотами складів зі зброєю. Комендантові Бастилії за-пропонували віддати повсталим зброю. Почалися переговори. Одну з депутацій обстріляли. Відтак по-чався штурм і фортецю було взято. Це сталося 14 липня 1789 року. Цей день вважається початком Великої французької революції. Фортецю невдовзі зруйнували. А на тому місці, де вона стояла, з'я-вився майдан, прикрашений таб-личкою з написом: «Тут танцю-ють!» Паризькі події стали за приклад для всіх міст країни. Скрізь револю-ціонери брали владу в свої руки і створювали органи місцевого само-врядування - муніципалітети. Мером (міським головою ) столиці став астроном Ж. Байї, дуже попу-лярний серед парижан. Одночасно формувалася збройна сила нової влади — Національна гвардія. Вступити до її лав могли тільки за-можні громадяни, оскільки гвар-дієць мусив придбати дорогий синій мундир і все спорядження власним коштом. Командувачем цієї гвардії став Лафайет. Піднялися на боротьбу і селяни. Вони почали захоплювати дворянські замки, щоб знищити доку-менти, в яких були зафіксовані їхні феодальні повинності. При цьому часто діставалося і сеньйору, а зам-ки нерідко спалювали. Це породжу-вало, як тоді говорили, «великий страх». Чимало дворян втекло з країни. На всі питання, поставлені революцією, повинна була дати відповідь нова влада, яку тепер уособлювали Установчі збори. Упро-довж 4-11 серпня 1789 року Ус-тановчі збори ухвалили низку дек-ретів, які скасовували деякі при-вілеї дворянства і церкви, але ос-новні повинності селян підлягали викупу. Однак більшість зрозуміла ухвалу дослівно: «Національні збо-ри повністю знищують феодальний лад». Селяни припинили вносити платежі й на спроби примусити їх відповідали повстаннями. Відтак були зроблені перші, хоч і половин-часті, поступки селянству. Декрети започаткували ліквідацію як фео-дальних відносин у селі, так і всієї оціальної та юридичної структури «старого порядку» в цілому. За складом Установчі збори явля-ли собою картину вельми строкату, але головною політичною партією в них були прибічники конституційної монархії на чолі з Мірабо. Промов-ляючи на Зборах, він усіх здивував своїм ораторським талантом, сміли-вим розвінчанням абсолютизму. Існувала на зборах також група депутатів, яка виступала за збере-ження абсолютистських порядків. До неї входив рідний брат графа Мірабо віконт Андре Мірабо. Він був заповзятим монархістом і кон-серватором і виступав проти всього, що могло б змінити існуючий пра-вопорядок. Особливу позицію по-сідала група молодих депутатів, які критикували всі реформи і постійно вели мову про «права народу». Спер-шу нікому не відомі, ці депутати швидко набули популярності в Па-рижі. Вони поклали початок партії мошпаньярів «Гори», бо сиділи на горішніх лавах зборів. Серед них був і адвокат М.Робесп'ер. 6 серпня 1789 року Установчі збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина». Як вступ до майбутньої конституції, вона стала документом великого революційного значення. 17 статей декларації проголосили головними принципами революції ідеї Просвітительства. Люди народжуються і залишються вільними і рівними в правах, —за-значалося в першій статті декларації. «Природними і невід'ємними» правами людини визначалися її безпека та право на опір гнобленню. Визнавалися принципи: народний суверенітет, рівність усіх перед зако-ном і право обіймати будь-які посади. Декларація утверджувала як «природне», «недоторканне і свя-щенне» право приватної власності. Слідом за декларацією збори прийняли Закон про виборчу си-стему, відповідно до якого грома-дяни поділялися на «активних» і «пасивних». «Активні»—-?, хто мав певний рівень прибутків, - дістава-ли право обирати й бути обраними. «Пасивні» - ті, хто не мав мініму-му прибутків, — позбавлялися пра-ва бути обраними. Ухвалення аграрних декретів, декларації та виборчого закону зас-відчувало остаточне утвердження влади партії конституціоналістів-монархістів, які були впевне-ні, що зможуть зберегти конституційну монархію. Конституціоналісти-монархісти намагалися переко-нати короля підписати документи про встановлення нового державно-го устрою Франції. Однак король не лише відмовляв-ся підписати ухвалені зборами доку-менти, але й під впливом найближ-чого оточення, особливо королеви Марії-Антуанетта, почав думати, як розігнати Установчі збори. Він нака-зав перекинути у Версаль два пол-ки регулярної армії. 1 жовтня 1789 року в оперному театрі версальсько-го палацу на честь офіцерів одного з цих полків було влаштовано бенкет, на який прийшла королівська сім'я. Застілля перетворилося на роялі-стську маніфестацію. Про це стало відомо в Парижі. Радикальний пуб-ліцист Жан-Поль Марат, який не-задовго до цього почав видавати га-зету «Друг народу», закликав пари-жан до походу на Версаль. 5 жовтня 1789 року величезний людський потік (головним чином -жінки) рушив із Парижа до Верса-лю. Королівський палац був оточе-ний, до нього увірвалися маніфес-танти-санкюлоти. Король був виму-шений не тільки затвердити всі ух-вали Установчих зборів, але й пере-їхати з родиною до Парижа. До сто-лиці відбули й Установчі збори. Но-вий (після взяття Бастилії) виступ санкюлотів зірвав наміри двору і не дав розігнати Установчі збори. Аб-солютизму було завдано ще одного удару. Збори дістали змогу працю-вати безперешкодно.