32. Українська культура у 16-17 ст.

Значного рівня розвитку досягла українська архітектура. Архітектурні пам'ятки XVI-XVII ст. будувалися в стилях:

• готики (переважно в Північно-Західній Україні);

• ренесансу (переважно в Північно-Західній Україні);

• бароко (по всій території тогочасної України).

Це були: а)оборонні споруди;

б) культові споруди;

в) міське житло.

Постійні напади турків і татар, козацькі війни, повстання городян і селян змушували феодалів вести масштабне фортечне будівництво. Кожне українське місто мало оборонні укріплення, що складалися з ровів, валів, дерев'яних або кам'яних мурів. У більшості міст були зведені замки феодалів. Великі замки постали в Галичині, на Волині та Поділлі. До споруд такого типу належав Київський замок на Замковій горі над Подолом. Він був оточений кам'яним муром з 15 дерев'яними вежами, стіни мали навісні бійниці, а до замку можна було потрапити лише через звідний міст і браму, які охоронялися вартою. Замки такого зразка збереглися у Вінниці, Житомирі, Черкасах. Постійна військова загроза сприяла будівництву нових фортець, які мали форму трикутників і квадратів.

Одним з найвидатніших архітекторів і будівничих доби Ренесансу був Петро з Барбони, італієць за походженням. Протягом свого перебування у Львові він збудував там у 1572-1582 pp. дзвіницю при Братській (Успенській) церкві.

Українські архітектори середини XVII ст. добре поєднували в будівництві народні традиції з найкращими тогочасними зразками європейської архітектури — такий стиль дістав назву українського бароко, найбільше пам'яток якого представлено в храмовому будівництві. Найвидатнішими пам'ятками цього стилю є архітектурні ансамблі в Києві (на території Печерської лаври, Софійського собору та Кирилівського монастиря), Успенська церква у Львові, церкви Чернігова та Переяслава.

Основними напрямками українського живопису, як і в часи феодальної України-Русі, залишався настінний живопис та іконопис. Серед релігійних сюжетів переважали страждання Ісуса Христа та зображення святих. Одним з найвидатніших художників цього періоду був Федір Сенькович, один з провідних представників львівської малярської школи, з ім'ям якого пов'язане утвердження нової традиції українського релігійного малярства.

Велике значення для подальшого розвитку живопису мало створення цехів художників. Один з найбільших таких цехів виник у Львові. Художники, об'єднані в цехи, багато зробили для розвитку жанрів світського живопису: з'явилися портрети, краєвиди, історичні та батальні картини.

Художники "України досягли високої майстерності в оздобленні книг мініатюрами та малюнками. Характерною особливістю книжкової мініатюри кінця XVI - початку XVII ст. став поступовий перехід від міфологічних образів до реалістичного зображення людини.

Розвивалася й українська гравюра — відбиток малюнка, який гравер вирізьблював на дошці. Центрами граверного мистецтва були Київ та Львів. Серед ченців Києво-Печерського монастиря з'явилося чимало майстрів, які створили власні школи.

Шкільна освіта в Україні на межі XVI-XVII ст. перебувала на дуже високому рівні.

Провідна роль у розвитку української культури та освіти належала містам. Перші українські школи виникли в містечку Красноставі в Східній Галичині 1550 року та у Львові 1586 року. За допомогою братств були також відкриті школи в Києві, Ярославі, Перемишлі, Вінниці, Кам'янці-Подільському, Немирові, Галичі, Вільні, Мінську, Могилеві, Луцьку, Кременці.

Братські школи були не тільки закладами освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Викладання в них велося церковнослов'янською мовою.

Навчали в цих школах історії, математики, української та церковнослов'янської мов. Учні вивчали також польську, грецьку, латинську мови, поезію, риторику, філософію, діалектику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а в деяких ще й теологію. Найкращими в Україні вважалися Львівська, Київська та Луцька братські школи.

У школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор.

Кожна школа мала свій статут. «Порядок шкільний» таку назву мав статут Львівської школи. За ним учителі мусили однаково любити й навчати всіх дітей, як вихідців з багатих сімей, так і з бідних. Тільки найкращі учні мали право сидіти за першими партами.

Поряд з братською шкільною освітою в Україні з'являлися єзуїтські колегії, які мали високий рівень змісту освіти та викладання.

У 1576-1580 pp. в Острозі на кошти князя Костянтина Острозького була заснована перша вища школа в Україні — Острозька академія. Першим ректором школи став письменник Герасим Смотрицький. На кошти князя К. Острозького була видана Острозька Біблія (1581). Це величезна праця, що мала 1 256 сторінок. Під час підготовки до видання Біблії зібрано всі церковнослов'янські, грецькі, латинські та давньоєврейські тексти. Це була перша повна друкована Біблія не тільки на східнослов'янських землях, але навіть серед усього слов'янського світу. Острозька Біблія багато разів передруковувалася й скрізь мала велику пошану. Після смерті князя Костянтина Острозького 1609 року академія почала занепадати й 1640 року припинила своє існування.

У Краківському університеті вихідці з України навчалися з часу його заснування (1364). Отримавши належну освіту, вихідці з України ставали відомими вченими, педагогами, медиками, митцями. Так, Юрій Дрогобич (Юрій Котермак) був доктором філософії та медицини у Болонському університеті, читав таму 1478—1482 pp. лекції з математики, посідав посаду ректора факультету медицини.

На поч. XVII ст. центром освіти й науки в Україні знову стає Київ. Тут у 1615 р. була відкрита Київська братська школа й групувалися визначні вчені — Іов Борецький, який переїхав зі Львова й став ректором, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та ін. Митрополит Петро Могила також заснував школу при Києво-Печерській лаврі. У1632 р. школи було об'єднано в Києво-Могилянській колегіум.

Науковими центрами в Україні були Острог, Львів і Київ, де зосереджувалися навчальні заклади. Учені, які групувалися в Острозі, написали ряд наукових праць із філософії, мовознавства, астрономії тощо. Професори Києво-Могилянського колегіуму сприяли розвитку слов'янського мовознавства, української мови, розробляли проблеми філософії, логіки, психології й інших наук. Йосип Кононович-Горбацький створив "Підручник логіки", а Інокентій Гізель написав "Загальний нарис філософії".