3. Розвиток Афінської демократії в VI – IV ст. До н. Е.

Прикладом рабовласницької демократії є державний устрій Афін. Афінська демократія' вважається найбільш розвинутою і довершеною формою демократичного устрою античних рабовласницьких держав. Золо­тим віком античної демократії став час від середини V до середини IV ст. до н. е. Демократія — форма політичної системи суспільства, побудованої на народовладді, активній участі громадян у житті країни, гарантії права обирати і бути обраним у найвищі органи влади.Афінська демократія, спрямована на врегулювання відносин між класами, соціальними групами, окремими людьми. У грецьких містах основою соціально-економічної та політичної організації був колектив громадян. Повноправним афінським громадянином міг бути житель Аттики, батьки якого мали громадянські права, а його ім'я було занесено до особливих списків. Громадянство передбачало певні права й обов'язки. Серед перших — право на свободу, особисту недоторканність, на землю, на участь у виборних органах тощо, других — обов'язок берегти своє майно, працювати на землі, захищати рідний поліс, дотримуватися законів тощо. Головним органом влади в Афінах були Народні збори, на які збира­лися усі громадяни. Жінки не мали права брати участь у політичному і громадському житті. На зборах приймалися закони, оголошувалися війни, укладався мир, затверджувалися посадові особи, ратифікувалися міжнародні договори тощо. Робочим органом Народних зборів була Рада п'ятисот, члени якої обирались від кожної із десяти адміністративних одиниць (філ) на один рік (по 50 членів). Головними завданнями Ради були підготовка зборів і вико­нання їхніх функцій між засіданнями. Поряд з Радою п'ятисот існував і ареопаг — орган влади, що здійсню­вав державний контроль, суд та інші функції. Закони Драконта. Щоб навести порядок в Афінах, 621 р. до н. е. архон-тові Драконту доручили скласти закони. Тому їх і називають Драконтовими зако-нами, їх було спрямовано головним чи-ном на захист приватної власності. Сувора кара чекала навіть за невелику прови-ну. Наприклад, за крадіжку овочів люди-ну засуджували до страти. І сьогодні можна почути трохи перекручений вис-лів — «драконові закони». Тобто мова йде про надто суворі закони.

Реформи Солона. Свавіллю родо-вої аристократії поклали край ре-форми Солона 594 р. до н. е. Солон від-мінив усі борги та повернув селянам зем-лю, відібрану за несплату боргів. Він ска-сував також боргове рабство та заборонив надалі закладати себе та членів сім'ї. Ба-гато рабів-боржників стали вільними. Солон запровадив також демократич-ну раду — буле. Вона складалася з 400 осіб. Рада розробляла законопроекти та подавала їх на схвалення народних зборів. Тепер значення народних зборів надзвичайно зросло. На них обирали посадових осіб. Перед зборами ці особи й звітували про свою роботу.Солон увїв також суд присяжних. Його членів обирали усі громадяни. Крім судових справ, цей суд контролював і ді-яльність посадових осіб. Реформи Клісфена. Не всі грома-дяни Афін були прибічниками демокра-тії. Деякі мріяли про одноосібне прав-ління. Щоб запобігти цьому, в 509 р. Клісфен упровадив ще деякі реформи. Зокрема, він увів остракізм, або суд черепків. Якщо когось підозрювали в за-колоті проти демократії, його ім'я вид-ряпували на черепку. За рішенням на-родних зборів таку людину на 10 років виганяли з Афін. Правління Перікла. Розквіту де-мократії та й загалом Афін сприяла ді-яльність Перікла - видатного громад-ського діяча. Вона припадає на 60—30-ті роки V ст. до н. е. Розквіту де-мократії та й загалом Афін сприяла ді-яльність Перікла - видатного громад-ського діяча. Вона припадає на 60—30-ті роки V ст. до н. е. 15 останніх років сво-го життя, з 444 р. до н. е., Перікл був першим стратегом. Його роль у житті Афін була такою значною, що все V ст. до н. е. .називають століттям Перік-ла. Авторитет він здобув не силою, а мудрими проектами, вмінням перекону-вати народ. Аби розширити участь гро-мадян Афін у виборних органах, він че-рез народні збори провів постанову про платню за виконання громадських обо-в"язків: членам Ради п'ятисот, архонтам т-а суддям, стратегам тощо. За ініціативою Перікла будо укладено мир із персами. Він добився провідного місця Афін у Делоському союзі. Перікл узався про афінську бідноту. За його часів в Афінах розгорнулося грандіозне будівництво, яке забезпечило роботою і бідняків, і кваліфікованих майстрів. На Акрополі зводили нові храми. Серед них - знаменитий Парфенон. Перікл заохочував театр, літературу, мистецтво. Афіни перетворилися за часів Перікла на центр духовного життя Греції. Таким було V ст. до н. е. в історії Афін. Слід зазначити, що розквіт Афін бу-ло забезпечено не лише демократичним устроєм.

4. Стародавня Спарта. Держава, суспільство, культура. Місто Спарта виникло в X ст. до н. е. у північній частині ріки Єврота в Лаконії. Таким чином, у Спарті існували три основні класи: повноправні громадяни — спартіати, поневолені ілоти (населення, навернене у рабство; термін "ілоти" означав — полонені) та вільні, але не повно­правні періеки. Повноправні громадяни Спарти називалися спартіати, підлегле населення називалося ілотами. Державний устрій Спарти мав яскраво виражений характер рабовласницької олігархії. Військову організацію спартіатів очолювали 2 воєначальники-царі (басилевси). Дві царські династії вважалися одна дорійською, інша — ахейською. Царі зберегли за собою жрецькі функції та частково судові. Основою законів був принцип рівності. Проте у Спарті царі майже не мали реальної влади, будучи обмеженими аристократією. Вони входили до складу ради старій шин — герусію, яка складалася з 28 старців-геронтів, що обиралися довічно і повинні були мати вік не менше 60 років та царів віком не молодше 30 років чи їх. Формально вища влада у Спарті належала апеллі — народним зборам воїнів-спартіатів віком не менше 30 років. Запроваджувалася система захо­дів, спрямованих проти особистого збагачення: вилучено з обігу золоті та срібні монети, заборонено купівлю-продаж землі, всі спартіати мали носити простий і грубий одяг, було накладено заборону на виробництво і користування предметами розкоші тощо. Величезна роль у державному управлінні належала військовим. Спар­танська апелла як верховний орган була практично зборами воїнів-спартіатів. В армії існував численний командний корпус.Загалом спартанський державний устрій був поєднанням громадян­ської та військової влад. Спарті належала провідна роль у Пелопоннеському союзі, який був однією з найсильніших військово-політичних коаліцій Греції. До IX — першої половини VII ст. до н. є. належить цикл аграрних і соціально-політичних реформ. Більшість з них пов’язують з особою Лікурга. Законами Лікурга давався припис знищувати нежиттєздатних немовлят, бо з них не виросте воїн-захисник. Лікург намагався боротися з багатством, заборонивши мати золоті та срібні речі.

Спартанців у грецькому світі поважали, але не любили. У середині VI ст. до н. е. Спарта створила військовий союз з більшістю держав Пелопоннесу за своєю гегемонією. Такий союз називали Пелопоннеським. Проте Спарта весь час втручалася у внутрішні справи союзників, розпоряджалася внесками, вирішувала всі питання на свою користь. Спираючись на свої військові загони і на сили Пелопоннеського союзу, Спарта у другій половині VI ст., до н. є. стала гегемоном Греції і активно втручалася в боротьбу демократичних та аристократичних угрупувань Афіню

5. Завоювання Алекс. Македонського. Епоха Еллінізму. В IV ст. до. на. е. Найбільше посилення Македонії за царя Філіпа ІІ. У 336 р. до н.е. Македонію очолив син Філіппа II Александр (356-323 pp. до н.е.).

У 336 р. до н.е. македонська армія через північ Греції вийшла до земель Персії на півострові Мала Азія. Перська держава у цей час була ослаблена боротьбою за владу між сатрапами, які стали самостійними і не бажали коритися цареві Персії Дарію III. А Персії протистояла згуртована армія Александра, що складалась із збройних сил усіх великих грецьких полісів, окрім Спарти.

Перша велика битва між супротивниками відбулася на річці Ґранік у 334 р. до н.е. Александр зіткнувся з найбільшбоєздатною частиною перського війська – грецькими найманцями. Військо Дарія відступило. Не зустрічаючи спротиву, македоняни захопили більшість підкорених персами грецьких колоній у Малій Азії.Александр продовжив війну з Персією. У 333 р. до н.е. на території Сирії, біля затоки Ісса, на узбережжі Середземного моря, між ним і свіжими силами Дарія відбулася нова битва. Дарій відразу кинув у бій особисту гвардію. Александр очолив атаку важкої кавалерії. Після тривалого бою Дарій в оточенні охоронців залишив поле бою.

Далі перед Александром лежали землі Єгипту, що були підкорені персами. Єгипет здався Александру без бою. Жерці цієї країни оголосили Александра богом. Александр вимагав, щоб Дарій III визнав його єдиним володарем Малої Азії. Тоді перський цар пішов на відчайдушний крок. Він зібрав війська, які у нього залишилися, і навесні 331 р. до н.е. зустрівся в останньому двобої з Александром.Це сталося біля селища Гавгамели, на північ від Вавилона. Уперше перси застосували проти македонян бойових слонів і колісниці, до яких були прикріплені величезні серпасті ножі. Дарій змушений був відступати.

Завоювання Індії. У 327 р. до н.е. військо македонян увійшло до Індії і рушило в долину Інду. Йому протистояли загони царя (раджі) Таксили. В результаті переговорів Александру вдалося укласти союз із цим індійським царем і разом з ним виступити проти іншого раджі – Пора. У 326 р. до н.е. на річці Гідасп відбулася вирішальна битва. Непереможна македонська кавалерія, очолювана, як завжди, самим Александром, легко перемогла вершників супротивника.

Далі Александр планував піти до Ґанґу, але стомлені вояки та командири умовили полководця припинити похід і повернути назад. Східний похід завершився.

Наслідки і результати Східного походу Алксандра Македонського:

- Було знищено Перську імперію давнього ворога грецьких держав, натомість постала нова імперія Алксандра Македонського, яка включала Грецію, колишні володіння Персії та частину Індії;

- Імперія Алксандра Македонського виявилась не життєздатною і по його смерті розпалася, частина підкорених народів здобула незалежність;

- Великі багатства накопичені перськими царями і захоплені Александром Македонським були пущені в оборот, давши поштовх розвитку торгівлі між всіма відомими на той час країнами, що раніше розвивалися ізольовано.