21. Гуситський рух: ідеологія та представники

З 1363 Чехія була охоплена рухом за відродження особистої релігії. Головним виразником ідей руху за реформи, а також першим мучеником став Ян Гус, який засуджував непорядки в церкві, продаж індульгенції,виступав проти засилля німців. Головним у його вченні було те що він ставив слова Святого письма вище від авторитету папи.

Через ухвалу Константського собору був спалений на багатті в Констанці 6 липня 1417 р.

В 1420 гусити сформулювали свою програму в «Чотирьох празьких статтях»: вільна проповідь слова Божого, євхаристична чаша для всіх віруючих, секуляризація церковної власності, публічні покарання за гріхи проти моральності. Укріплене містечко на півдні Чехії Табір перетворилося на центр радикального крила гуситів: таборити вибрали свого єпископа, відкинули більшість таїнств, проводили всі служби на рідній мові і відмовилися від багатьох обрядів і більшості деталей церковного одягу. Тим самим всі шляхи до примирення були відрізані. Але основна частина гуситів, зосереджена в Празі, дотримувалася відносно помірних поглядів; вони були готові примиритися з церквою, якби їм дозволили здійснювати принципи «Чотирьох празьких статей».

Зіткнення між таборитами і пражанами привели до громадянської війни. Таборити потерпіли нищівна поразка в битві при Ліпанах (1434), а до 1453 з таборитским рухом було покінчено. Гуситська революція носила і політичний характер. Після смерті короля Чехії Вацлава IV (1419) законним спадкоємцем став його брат Сигизмунд. Проте на ньому лежала вина за страту Гуса, і чехи відмовлялися визнати його своїм королем.

Протягом 1420-1431 армії Сигизмунда і Католицької церкви зробили «хрестові походи», намагаючись покласти край релігійної і політичної незалежності Чехії, але вони потерпіли поразку від військ гуситів. Після перемоги над таборитами більш помірні гусити уклали мир з Сигизмундом і прийшли до згоди з Базельським собором (скликаним вперше в 1431). В 1436 Сигизмунд був визнаний чехами як король за умови, що він і собор погодяться з положеннями «Чотирьох статей». Компроміс був оформлений в угоді, що отримала назву «компактатів». Цей документ став хартією автономії гуситскої церкви – першої національної реформованої церкви, яка не знаходилася в прямому підкоренні Риму.

22. Середньовічні міста - самоврядування (магдебурзьке право), цехи, ремесло і торгівля

Міста виникають в XI в. і швидко починають рости. В першу чергу оживають розвалини міст, побудованих римлянами: Лондон, Париж, Марсель, Кельн, Генуя, Венеція, Неаполь. Причиною виникнення і швидкого зростання міст було відділення ремесла від землеробства. Розвиток ремесла виявлявся в його спеціалізації. З'являються майстри-зброярі, майстри по виготовленню зброї. І цим «вузьким фахівцям» вже не вистачає роботи у феодала. їм потрібен ринок. До того ж росте попит феодалів на предмети розкоші. Тому і з'являються «вузькі фахівці» в ремеслі. Римляни будували свої міста в самих географічно зручних пунктах. В міста біжать кріпосні селяни. Тоді існувало прислів'я «міське повітря робить вільним»: по законах, прийнятих повсюдно селянину було достатньо прожити в місті один рік і один день, і він ставав вільним. В XI в. повсюдно починається боротьба міст проти феодалів за свою незалежність, яка, як правило, закінчувалася перемогою міст.

Магдебурзьке право (виникло в 13 сторіччі в місті Магдебургу - Німеччина), феодальне міське право, згідно якого економічна діяльність, майнові права, суспільно-політичне життя, становий стан городян регулювалися власною системою юридичних норм, що відповідало ролі міст як центрів виробництва і грошово-товарного обміну. Жителі міст, які отримали Магдебурзьке право, звільнялися від феодальних повинностей, від суду і влади воєвод, старост і інших державних службових персон. На основі Магдебурського права в місті створювався виборний орган самоврядування -магістрат. З введенням Магдебурського права відмінялася діяльність місцевого права.

Ремісники об'єднувалися у свої професійні організації – цехи («спілки»). Гуртом зручніше було захищатися від свавілля сеньйорів, а головне — від конкурентів, які прибували з інших міст. Цехи виникли водночас із появою міст, у Х-ХІІ ст. Звичайно, на нинішні заводські чи фабричні цехи вони були зовсім не схожі. Кожен цеховий майстер працював у своїй майстерні, своїми інструментами, свій товар він виробляв до. цілковитої готовності.

Разом з майстром працювали члени його сім'ї, один-два підмайстри та кілька учнів, яких майстер навчав свого ремесла. Але серед них членом цеху вважався лише майстер.

Цехів у містах більшало. З'являлися нові спеціальності — вини-кали відповідні цехи, тому в окремих містах були десятки чи навіть сотні цехів. Але були міста й без цехів.

Майстри керувалися цеховим статутом. За цим пильнував виборний старшина цеху, який штрафував порушників. Щоб цехова продукція мала збут і щоб уникнути конкуренції серед майстрів, статут запроваджував певні обмеження у виробництві.

У XIV-XV ст. погіршувалося становище підмайстрів і учнів. Якщо раніше вони могли вибитися в майстри, то наприкінці середньовічної доби багато з них втратило таку можливість. Щоб стати майстром, тре-ба було зробити вступний внесок у цехову касу, виготовити своїм коштом шедевр, організувати для майстрів та їхніх жінок бенкет. Це було не по кишені для багатьох. Тому зростала кількість «довічних» учнів і підмайстрів, тобто — найманих робітників.

З появою міст у Європі в XI-XV ст. пожвавилася торгівля. Саме міста формували місцевий ринок. Іноді міста об'єднувалися в торгові союзи, наймогутнішим з яких стала в XIII-XIV ст. Ганза.

У Європі переважала транзитна торгівля. Вона зосереджувалася переважно довкола двох великих торгових районів - Середземного, Балтійського й Північного морів.