18. Українські землі в складі Великого князівства Литовського.

Ослабленням Русі-України скористалося й Литовське князівство. У 50-х роках XIV ст. з ослабленням Золотої Орли розпочався наступ Литви на Подніпров'я. Його очолив великий князь литовський Ольгерд Гедимінович (1.345—1377), який рішуче проголосив, що «вся Русь просто повинна належати литовцям». У 1355-1356 pp. він захопив Чернігово-Сіверщину, а в 1362 p., розгромивши за допомогою українців нар. Сині Води (нині р. Синюха, ліва притока Пд. Бугу, на території Кіровоградщини) монголо-татарське військо, остаточно приєднав до Литовської держави Київщину, Поділля і Переяславщину. У 1377 p., після тривалої боротьби Ольгерда з Польщею, до Литви увійшли Берестейський, Володимирський і Луцький уділи. Підпорядкувавши собі приблизно половину земель Київської Русі, Велике князівство Литовське стало найбільшим в Європі. Столицею держави та резиденцією великих князів було місто Вільнюс (Вільно).

Значна ж більшість тих українських істориків — як давніших, так і сучасних, — які обстоювали й обстоюють національні інтереси українського народу, трактує литовців як визволителів колишніх українських князівств з-під Золотої Орди, що набагато, порівняно з Московським князівством, скоротило монголо-татарське іго на наших землях.Утвердження литовського правління на теренах ослабленої Русі-України відбувалося практично без опору з боку місцевого населення. Це пояснювалося тим що литовські князі, діючи за принципом «захоплюючи, звільняємо» (українські землі від золотординців). виявляли незмінну повагу до тутешніх звичаїв, проголошуючи: «Ми старини не рушаємо, а новини не вводимо». Пребуваючи на значно нижчому рівні суспільно політичного і культурного розвитку порівняно з людністю приєднуваних територій, литовці потрапляли під вплив її державних і громадських форм, релігії, побуту, писемності. Руська (українська й білоруська) мова стала державною у Литовському князівстві, нею велося все діловодство, писали літературні твори.

В основі Литовських статутів (1529, 1566, 1588 pp.) — кодексів середньовічного права Великого князівства Литовського, як засвідчує історикоправова наука, лежали звичаєві і писані норми українського права, тобто «Руської правди» та звичаєвого права, які побутували у традиціях українського народу ще за доби Київської Русі. Православна церква у Литовській державі також зберігала міцні позиції, зокрема, великий князь Ольгерд та 10 з 12 його синів були православними. Самі українські землі спершу порах перебували у становищі удільних князівств, очолюваних князями — членами литовського великокнязівського роду. Українська знать, зберігаючи свої володіння, отримувала право обіймати найвищі адміністративні посади і тому відчувала себе співгосподарем у Литовській державі. Офіційний титул литовського князя розпочинався словами: «Великий князь Литовський і Руський». Тому й державу ряд істориків визначають як Литовсько-Руську.

18. Утворення і розвиток Московської держави (друга половина XV - XVI ст.).

Політичні успіхи Московського князівства, досягнуті за правління Дмитрія Донського, закріпили й розвинули його наступники. Син Дмитрія Донського князь Василій І (1389-1425) невдовзі після сходження на грон приєднав до Москви князівство Нижньогородське, а також землі в басейні річки Вичегди, населені на-родністю комі. Піднесення Московського князівства гальмувалось ігом Золотої Орди, загарб-ницькими походами Великого князівства Литовського, нападами Тимура (Тамер-лана). Проте Москва неухильно рухалася до незалежності: економічної, політичної, релігійної. У1439 р. відбувся Флорентійський собор, який проголосив унію (об'єднання) католицької та православної церкви. Однак московський князь Василій II Темний не визнав унію. Більше того, він вирішив відокремитися і від Константинополь-ського патріархату та надалі обирати митрополита на соборі руської церкви. Так було здобуто релігійну незалежність. Об'єднання удільних володінь значно прискорилося за князювання Івана III (1462-1505). У1463 р. своїми землями поступилися ярославські князі. У січні 1478 р. новгородці принесли присягу про повне визнання влади Івана III. Вічевий дзвін зняли й відвезли до Москви: трьохсотлітня ера незалежного існування Новгород-ської республіки закінчилася. Одночасно з Новгородом до Московського князівства було приєднано Карелію. Іван III брав шлюб, керуючись політичними інтересами. Його дружиною в 1472 р, стала племінниця останнього візантійського імператора Зоя (Софія) Па-леолог. Престижне одруження дозволило Іванові III проголосити себе наступником візантійських імператорів, а Москву — столицею всього православного світу. Тоді як Москва мужніла й міцніла, Золота Орда слабшала й розділялася, тому Іван III припинив виплачувати данину її правителям. У1480 р. хан Ахмат вирішив відновити свою владу над Руссю. Він уклав союз із польським королем Казими-ром IV і напав на Івана III. Проте великий князь домовився з кримським ханом Менглі-Гіреєм. І коли ординці вирушили на Москву, кримські татари напали на землі Великого князівства Литовського й позбавили Ахмета підтримки. Ординці все-таки прийшли на берег Угри, де їх зустріли сильні полки Івана III. Вступити з ними в бій хан так і не наважився. Простоявши тут деякий час, він подався назад у степ. Хоча жодної військової перемоги над ординцями не було отримано, і сучас-ники, й нащадки сприйняли «стояння на Угрі» як падіння ординського ярма.Після цього Іван III продовжив справу об'єднання руських земель: підкорив Твер, В'ятку. Свою самостійність зберігали тільки частина Рязанського князівства та Псков. Проте вони не становили серйозної загрози для Москви.

Одночасно тривав процес завоювання південних і західних земель на кордоні з Литвою. Під владу Москви то тут, то там переходили дрібні православні князі зі своїми маєтками. Це неабияк дратувало литовських правителів. У1492 р. між Лит-вою і Московською державою розпочалися воєнні дії. Успіх був на боці Москви. Воєводи Івана III відвоювали ряд руських міст — Вязьму, Брянськ, Мещовськ, Путивль.

За правління Івана III було розв'язано два найголовніші завдання. По-перше, по-кладено край залежності від Орди; по-друге, завершено процес об'єднання русь-ких земель навколо Москви. Наприкінці XV ст. Іван III прийняв титул «великого князя всієї Русі». Гербом Московської держави став двоголовий орел, який був ди-настичним знаком візантійських імператорів Палеологів і гербом Твері. Князь Іван III установив постійні дипломатичні стосунки з Папою Римським, із німецьким імператором, угорським королем, турецьким султаном, перським шахом та ін. Отже, молода Московська держава почала утверджуватися на міжнародній арені.