12. Візантійська імперія: особливості історичного розвитку.

Історія Візантійської імперії умовно поділяється на 8 етапів:

• 324-610рр. – Заснування константинополя. Найвідоміший імператор – Юстиніан І.Основні риси державного ладу успадковані в пізньоримської імперії. На чолі держави – імператор, який володів всією повнотою законодавчої, судової та виконавчої влади і був верховним покровителем і захисником християнської церкви. Церква відігравала величезну роль у зміцненні авторитету імператора, була економічно і політично залежною від імператора, тому як існувала в умовах потужної централізованої держави.

Влада імператора обмежувалась необхідністю дотримуватися "загальних законів" імперії і відсутністю принципу спадковості престолу. Новий візантійський імператор обирався сенатом, "народом Константинополя" і армією.У цей період виникають так звані міські партії (Діми). Дві найбільші діми -"блакитні" та "зелені". Діми мали певну організацію і навіть збройні загони. У V ст. аналогічні організації за типом столичних дімів були створені і в інших містах Візантійської імперії. Константинопольський сенат розглядав будь-які справи імперії. Його склад включав практично всю правлячу верхівку пануючого класу Візантії.

• 610-711рр. – Династія Іракліїв. Починається нове зміцнення центральної влади Візантії. Політичні організації та установи, що раніше стримували всевладдя візантійського імператора, занепадають або повністю ліквідуються. Встановлюється необмежена монархія.

• 711-843рр. – Іконоборство. Ісаврійська династія.

• 843-1025рр. – Македонська династія. Розквіт імперії.Навіть номінальне проголошення імператора "народом Константинополя" припиняється. Політична роль константинопольського сенату остаточно зводиться нанівець.Зростає роль константинопольського патріарха. Вони нерідко стають регентами малолітніх імператорів і безпосередньо втручаються в політичну боротьбу за трон. Імператор зберіг право вибирати патріарха з трьох кандидатів, рекомендованих церковних ієрархів,та лишати його сану. За візантійськими імператорами остаточно затверджуються грецькі титули васілевса (царя) і автократора (самодержця). Культ імператора-васілевса сягає небачених раніше розмірів. Божественний імператор вважався володарем всесвіту.Його прерогативи були необмеженими. Васілевс видавав закони, призначав і усував вищих чиновників, був верховним суддею та командувачем армією і флотом.

• 1025-1081рр. – панування чиновницької аристократії.По мірі розвитку у Візантії феодализма між імператорами і великими феодальними землевласникам (дінатамі) складаються сеньоріально-васальні відносини. Наявність величезного бюрократичного апарату, як центрального, так і місцевого. Усе чиновництво було розділено на ранги (титули). Центральне управління імперією зосереджувалася в Державній раді (консисторії, а пізніше сінкліте) -вищий орган при імператорі, що керував поточними справами держави. Вона складалася з вищих державних і палацових чиновників, які були найближчими помічниками імператора. До їх числа входили обидва префекта Преторія, префект Константинополя, магістр і квестор палацу, два коміта фінансів. Вони володіли величезними повноваженнями, у тому числі судовими. Важливі функції мали і вищі палацові чини: магістр - начальник палацу і квестор - головний юрист і голова консисторії. Вони здійснювали безпосередньо управління справами імперії за допомогою розгалуженого бюрократичного апарату.

• 1081-1204рр. – Династія Комнинів. Військова аристократія. Вагомий вплив мав Папа.

• 1204-1261 – Латинське панування.

1261-1453рр. – Династія Палеологів.Занепад Візантійської імперії.