12. Хрестові походи: причини, перебіг, наслідки. (знайти «перебіг»)

ХРЕСТОВІ ПОХОДИ (1095-1270), походи військово-колонізаційні європейців на Близький Схід (до Палестини, Сирії, Єгипту, Тунісу) в кінці 11-13 ст. у формі паломництва з метою звільнення Святої Землі (Палестини) і Труни Господня (в Єрусалимі) від «невірних» (мусульман). Відправляючись до Палестини, їх учасники нашивали червоні хрести собі на груди, повертаючись, нашивали його на спину; звідси назва «хрестоносці». Причини хрестових походів. В основі хрестових походів лежить цілий комплекс демографічних, соціально-економічних, політичних, релігійних і психологічних мотивів, не завжди що усвідомлювалися їх учасниками.Що почався в 11 ст. в Західній Європі демографічне зростання натрапило на обмеженість ресурсів, в першу чергу, землі як основного засобу виробництва. Виник значний надлишок народонаселення, який не міг бути забезпечений в рамках середньовічної системи господарювання: він утворювався за рахунок молодших синів феодалів. За словами Ж.Ле Гоффа, «хрестові походи сприймалися як очищаючий засіб від перенаселеності Заходу». Першими в 1096 р. рушили в далекий Єрусалим загони францу-зьких і німецьких селян — майже беззбройні, без запасів харчів. По дорозі вони грабували й убивали всіх підряд, особливо євреїв. Доля цих хрестоносців була сумною. Візантійський імператор швиденько переправив їх через протоку Босфор у Малу Азію, де сельджуки май-же все це воїнство і перебили. Невдовзі в Єрусалим попрямували краще озброєні рицарські загони. Візантійський імператор і їх пере-правив у Малу Азію. Влітку 1099 р. рицарі-хрестоносці вдерлися в Єрусалим і вчинили там жахливу різанину та погроми. До початку XII ст. вони забудували Сирію та Палестину феодальними замками й заснували там кілька своїх держав, найбільшою з яких було коро-лівство Єрусалимське. Цими подіями й завершився Перший Хресто-вий похід, який датується 1096-1099pp. У середині XII ст. (1147-1149 pp.) французький і німецький коро-лі очолили Другий Хрестовий похід. Турки-сельджуки наголову роз-громили в Малій Азії учасників цього походу. Третій похід хрестоносців на Схід очолили в 1189-1192 pp. вже старий німецький імператор Фрідріх І Барбаросса, бідний і мстивий французький ко-роль Філіпп II Август і відчайдушне хоробрий англійський король Річард І Левове Серце. Учасники походу, як і слід було сподіватися, пересварилися між собою, тому він закінчився невдало. А ось учас-ники Четвертого Хрестового походу (1202-1204) відверто показали себе не захисниками християнської церкви, а розбійниками з великої дороги. Римський папа Інокентій III, якого підбурювали венеціансь-кі купці, спрямував цей похід не проти мусульман, а проти христи-янської Візантії. Хрестоносці брали штурмом і до нитки грабували візантійські міста, в тому числі й Константинополь. Впродовж XIII ст. відбулося ще кілька гучних, але малоуспішних Хрестових походів (останній, Восьмий, було організовано в 1270 p.). Лише після цього Європа схаменулася. Заклики пап до організації нових походів у «святу землю» населення вислуховувало, проте кидатися стрімголов у воєнний вир не поспішало. Тимчасом сельджу ки поступово повернули собі володіння хрестоносців на Сході. Наслідки хрестових походів. Хрестові походи принесли незліченні біди народам Близького Сходу і супроводилися знищенням матеріальних і культурних цінностей. Вони (особливо Четвертий хрестовий похід) підірвали сили Візантійської імперії, тим самим наблизивши її остаточне падіння в 1453. Хрестові походи закінчилися невдачею, і тому не вирішили жодної з довгострокових проблем, що стояли перед середньовічною Європою. Проте вони зробили значний вплив на її подальший розвиток. Вони дозволили на певний період ослабити демографічну, соціальну і політичну напруженість в Західній Європі. Це сприяло зміцненню королівської влади і створенню національних централізованих держав у Франції і Англії. Хрестові походи привели до тимчасового посилення католицької церкви: вона істотно укріпила своє фінансове положення, розширила сферу свого впливу, створила нові військово-релігійні інститути - ордени, що зіграли важливу роль в подальшій європейській історії.Пограбування заморських країн стало каталізатором майнового розшарування і прогресу товарно-грошових відносин. Зросла економічна могутність італійських торгових республік, що отримали величезний прибуток за рахунок фрахту і значно що укріпили свої комерційні позиції в Східному Середземномор'ї і на Чорному морі, серйозно потіснивши арабів і візантійців.