3. Інституційно-нормативна характеристика повноважень народного депутата й особливості правового статусу парламентаріїв зарубіжних країн

   1. Конституційно-правовий статус парламентаріїв в Італії

Оцінюючи тенденції розвитку парламентаризму в Італії, варто зазначити, що у цій країні діє традиційна для неї двопалатна структура парламенту, яка включає Палату депутатів і Сенат Республіки. Новий, республіканський бікамералізм принципово відрізняється від старої ієрархічної структури парламенту. Конституція Італії сформулювала лише загальні принципи формування палат. Так, палата депутатів обирається загальним і прямим голосуванням, і складається з 630 членів (12 з них обираються у закордонному виборчому окрузі). Сенат Республіки складається з 315 сенаторів, які обираються по областях (6 з них обираються в закордонному виборчому окрузі). Активне і пасивне виборче право при виборах до палати депутатів закріплюється за громадянами, починаючи відповідно з 18 і з 25 років. Сенат обирають громадяни, які досягли 25 років, а сенаторами можуть стати громадяни, не молодші 40 років [2].

На відміну від Палати депутатів, у Сенаті існує інститут довічного членства: сенаторами по праву стають всі колишні президенти республіки. Повноваження обох палат тривають п’ять років і можуть бути подовжені тільки у випадку війни.

Відповідно до Конституції Італії, несумісним є одночасне виконання депутатських і сенаторських функцій. Політичний статус італійського парламентарія головним чином регламентований Конституцією Італії, відповідно до якої: «Кожний член парламенту представляє націю і не може бути пов’язаний зобов’язуючим мандатом при виконанні своїх функцій».

З огляду на зазначене вище, резюмується, що парламентарії Італії виконують свої функції без імперативного мандата. Звідси можна зробити висновок, що принцип національного представництва містить, по-перше, ідею політичного представництва народу, якому, відповідно до Конституції Італії, належить суверенітет, здійснюваний ним у формах і межах, встановлених Конституцією. По-друге, закріплення принципу національного представництва означає заперечення ідеї територіального представництва – депутат і сенатор не представляють інтересів населення виборчого округу, від якого вони були обрані.

Варто звернути також увагу на те, що правовий статус італійського парламентарія має три головні складові частини:

1. відсутність відповідальності парламентарія за дії, вчинені ним у процесі виконання своїх функцій;

2. парламентська недоторканність;

3. винагорода [2].

2. Конституційно-правовий статус парламентаріїв в Польщі

Правове становище народного депутата Польщі має особливу актуальність для української правової та політичної науки і для практичної законотворчої діяльності. Причина цього полягає в тому, що найголовнішими з них є політико-правові паралелі, які найчастіше проводяться в порівняльному правознавстві та конституційному праві, коли розглядаються проблеми української правової системи.

Наразі у Конституції Польщі визначено: «Депутати є представниками народу. Вони не зв’язані настановами виборців». З даного концептуального положення, як вважає здобувач, випливають дві основні риси мандата парламентарія:

1) універсальність (представник репрезентує цілий колективний суб’єкт суверенності);

2) незалежність (ні виборці, ні їхня організація не мають юридичної можливості відкликати представника).

Термін повноважень парламентарія поширюється на весь строк легіслатури парламенту. При цьому дійсність парламентських виборів підтверджується рішенням Верховного Суду Польщі, зберігаючи право приватного оскарження дійсності виборів.

Припинення мандата може настати й до закінчення терміну повноважень парламенту внаслідок:

а) відмови від складання присяги;

б) втрати права виборності;

в) відмови від мандата;

г) смерті;

ґ) арешту депутата або його призначення на визначені у Конституції посади;

д) подання неправдивих відомостей у рамках процесу люстрації.

При цьому мандати депутата та сенатора взаємно несумісні.

Конституція Польщі, зокрема, встановлює, що «…з дня опублікування результатів виборів і до дня погашення мандата депутат не може бути без згоди Сейму притягнений до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження, порушене проти особи до дня обрання її депутатом, підлягає на вимогу Сейму призупиненню до часу погашення мандата… Депутат не може бути затриманий чи заарештований без згоди Сейму, за винятком випадку, коли його застали під час скоєння злочину та якщо його затримання необхідне для забезпечення належного ходу провадження. Про затримання невідкладно повідомляється Маршалу Сейму, який може розпорядитися про негайне звільнення затриманого» (ч. 2, 3, 5 ст. 105); стаття 108 Конституції Польщі ці гарантії депутатської недоторканності поширює й на членів верхньої палати парламенту – Сенату [2, с. 103–104].

Варто зазначити, що особлива увага приділяється предметним повноваженням парламентаріїв Польщі. При цьому за результатами аналізу констатується, що основним для визначення конкретного обсягу прав і обов'язків члена парламенту є входження його до складу Сейму або Сенату.

Так, депутати, реалізуючи конституційні повноваження Сейму по здійсненню державної влади, беруть активну участь у формуванні основних напрямків діяльності і політики держави, правотворчості, здійсненні контролю за діяльністю державних органів. Сенатори, реалізуючи конституційні повноваження Сенату, беруть участь у здійсненні державної влади, зокрема через активну взаємодію із Сеймом у сфері правотворчості.