Форми спілкування дітей дошкільного віку з однолітками та дорослими

Різні аспекти спілкування висвітлено в працях М. Лісіної, А. Г. Рузської, Г. В. Пантюхіної, К . Л. Печори, Е. Л. Фрухта, Є. А. Аркіна, О. О. Смірнової. Дослідники відмічають, що вікова динаміка спілкування і спільної діяльності дошкільників полягає у зростанні змістовності, вибірковості, стабільності відносин; у розвитку потреби у спілкуванні й співпраці, їх інтенсивності та орієнтованості на інтереси ровесників.

Дослідженнями, здійсненими під керівництвом М. Лісіної, на основі узагальнення фактів, описаних у літературі, було виокремлено чотири форми спілкування, які опановує дитина упродовж перших 6-ти-7-ми років життя: ситуативно-особистісна, ситуативно-ділова, позаситуативно-пізнавальна і позаситуативно-особистісна.

Для дітей раннього віку характерні ситуативно-особистісна і ситуативно-ділова форми. Ситуативно-особистісна стимулює становлення перцептивних дій різних систем і аналізаторів та реакції хапання. Ситуативно-ділова забезпечує перехід від окремих дій до предметної діяльності і розвитку мовлення.

Дітям від 3 до 5 років властива позаситуативно-пізнавальна форма спілкування, яка допомагає їм розширити світогляд, побачити природу і логіку розвитку багатьох явищ, причинно-наслідкові зв’язки між ними.

Вищою формою комунікативної діяльності дошкільників є позаситуативно-особистісне спілкування, яке вводить дитину у складний світ людських стосунків, допомагає їй зайняти в ньому адекватне місце. Ним повноцінно здатні послуговуватися 6—7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не світ речей).

Характер спілкування дитини з батьками значною мірою залежить від того, якого стилю при цьому вони дотримуватимуться. За авторитарного стилю спілкування батьки надають перевагу вказівкам, дисциплінарним стягненням, покаранням, придушенню ініціативи, примусу, що формує в дитини комплекс неповноцінності. Дотримання ліберально-натурального стилю нерідко призводить до вседозволеності, спотворює уявлення дитини про те, що можна і чого не можна, за надмірних проявів любові не дає змоги сформуватися в ній самостійності й активності. Найефективнішим є демократичний стиль спілкування, який спирається на потреби дитини в позитивних емоціях і передбачає вимогливість, визнання її особистості і досягнень.

Спілкування дитини з вихователем залежить від емоційного ставлення вихователя до вихованців. Це може бути заохочувальне ставлення, формально-вимогливе та непослідовне ставлення до дітей. Найефективнішим у роботі з дошкільниками, особливо молодшого і середнього віку, є непря­мий вплив, для здійснення якого вихователь використовує гру, ігрове спілкування.

Колектив дослідників під керівництвом А. Г. Рузської вирізняє три форми спілкування з ровесниками у дошкільному віці, які розвиваються і змінюють одна одну. Емоційно-практична форма спілкування характерна для дітей раннього віку і зберігається до 4-х років (формує вміння бачити в партнері самооцінку особистості, зважати на його думки і переживання). У 4—6-річному віці у дошкільників домінує ситуативно-ділова форма спілкування з однолітками (спонукає до виявлення ініціативи, розширює спектр емоційних переживань). До позаситуативно-ділового і позаситуативно-особистісного спілкування (сприяє розвитку особистості, самосвідомості, творчості тощо) діти вдаються рідко, частіше ці форми спостерігають у спілкуванні старших дошкільників. Кожна форма спілкування істотно впливає на психічний розвиток дітей.

Спілкування з однолітками часто переростає у суперечки і в конфлікт між дітьми. У ранньому дитинстві їх причинами переважно є невміння гратися. У дошкільному віці дитині важлива впевненість, що її помічають, що вона найкраща. Доводячи це іншим, вона наштовхується на опір такого самого ровесника. Інакше кажучи, дошкільник чекає від товаришів схвалення його дій, похвали.