2.2. Спадкування за законом

Спадкування за законом – це правовідносини, не охоплені заповітом. Спадкування за законом використовується у наступних випадках: коли не складено заповіт, коли заповіт був відмінений або скасований, та не було складено нового, коли заповіт стосується не всього спадкового майна, коли спадкоємці за заповітом відмовились від спадщини.

Найбільші відмінності у праві різних країн виникають щодо визначення кола спадкоємців за законом. Зазвичай до числа спадкоємців за законом законодавець прираховує найближчих родичів померлого та його чоловіка (дружину). Проте коло таких спадкоємців неоднакове в різних законодавствах. Для Болгарії — це діти, брати, сестри, один із подружжя. Для Угорщини — це діти, онуки, правнуки, переживший чоловік (дружина), батьки померлого. У законодавстві Німеччини та Швейцарії встановлені парантели – черги спадкування – (групи кровних родичів, що походять від загального предка і його низхідних). Спершу спадкують низхідні спадкодавця, а потім: батьки, їх низхідні, дід і бабка, їх низхідні, прадід, прабабка, їх низхідні. Поряд із родичами по парантелах спадкує чоловік (дружина) спадкодавця. Законодавство Німеччини не обмежує кількість «парантелл», а законодавство Швейцарії визнає три, далі право власності на майно переходить до держави.

Для права Італії характерно те, що до кола спадкоємців входять низхідні спадкодавця, його батьки, брати, сестри, висхідні родичі — дід, бабка, прадід, прабабка, і т.д.; родичі за боковими лініями. За законодавством Румунії спадкують діти, їх низхідні. Якщо вони відсутні — спадкують батьки, брати, сестри померлого. Якщо їх не залишилося — спадкують родичі (дід, бабка і т.д.). Переживший чоловік (дружина) спадкує самостійно й одноособове тільки в тому разі, якщо не залишилося родичів ближче четвертого ступеня. В інших випадках він (вона) спадкує разом з батьками, братами чи сестрами спадкодавця. У Франції є чотири категорії спадкоємців за законом: діти, інші низхідні та висхідні родичі спадкодавця, а також родичі спадкодавця за боковою лінією, переживший чоловік (дружина). У Чехії є чотири черги спадкоємців, і т. ін.¹

Спадкове право Англії відрізняється від спадкового права континентальної Європи, зокрема тим, що інший із подружжя має вигідне становище щодо частки в майні та порядку закликання його до спадкування. Наприклад, якщо у спадкодавця немає родичів, передбачених правом Англії, то все майно переходить до пережившого подружжя.

У більшості штатів США, як і в Англії, інший із подружжя має переваги перед іншими спадкоємцями за законом. Як правило, він має право на отримання фіксованої грошової суми, яка може досягати досить значних розмірів, або отримати рівноцінне майно, або фіксовану грошову суму і певну частку майна, розмір якої залежить від наявності дітей спадкодавця чи його низхідних родичів

Певні права має розпорядник майна, який хоч і не вважається спадкоємцем, все ж він може продавати, заставляти чи здавати в оренду майно спадкодавця з метою ліквідації боргів спадкодавця. Він повинен сплачувати податки зі спадкового майна, здійснювати заходи по заповідальному відказу, забезпечувати діяльність підприємств спадкодавця.

В Україні Цивільний кодекс встановлює п’ять черг спадкування. До першої черги належать діти спадкодавця, у т.ч. зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу спадкують особи, які проживали разом зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини. У п’яту чергу спадкують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Також у п’яту чергу спадкують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї (ст. 1261 – 1265 ЦК України).

Для законодавства та практики усіх держав спільним є перехід майна до держави у разі відсутності спадкоємців або у випадку їх відмови від нього. За законодавством Німеччини, Швейцарії держава вважається спадкоємницею, а тому набуває не тільки прав, але й обов'язків спадкодавця.

У Франції, Англії, США майно спадкодавця, що не залишив спадкоємців, вважається виморочним і переходить до держави без будь-яких обтяжень для неї, як і будь-яке безхазяйне майно. Англійська практика про майно, що складається з рухомих речей, залишене в Англії після смерті особи з проживанням за кордоном, вирішує долю майна за законом тієї країни, де спадкодавець проживав на момент смерті.

Держава може бути спадкоємцем майна за законодавством України (ст. 1277 ЦК) у випадках, коли у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем права спадкування, або якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщини.

У США, Франції, Австрії такий перехід здійснюється на основі права «окупації» (що означає перехід майна як безхазяйного до держави).

Ці розбіжності можуть мати істотне значення. Так, якщо український громадянин помер, і за кордоном у нього немає ніяких спадкоємців, то по праву спадкування його майно повинне перейти до української держави. Якщо ж вважати, що це майно повинне перейти по праву «окупації», то воно повинно перейти до тієї держави, на території якої майно залишилося після смерті особи.

Приклад. Павло Полуботок був гетьманом України при Петрові І. У 1720 році він відправив зі своїм сином Яковом у Лондон майже все своє золото. Яків у супроводі трьох чоловік на англійській шхуні, що вийшла з Архангельська і благополучно допливла до берегів Англії, доставила туди барило з золотом. У Лондоні за дорученням батька син помістив золото (200 тис.руб.) у банк Ост-Індської компанії. При цьому були визначені такі умови: 4% річних зі зростанням суми за рахунок дивідендів; термін збереження — до витребування самим гетьманом, особами, ним призначеними, чи його спадкоємцями. Війна, революція перешкодили розшуку спадкоємців гетьмана і ведення справи про спадщину. Якщо застосувати теорію переходу спадщини до держави як до спадкоємця — внесок повинна одержати Україна, якщо теорію «окупації» — Великобританія.

За даними Книги рекордів Гіннеса, полуботківський внесок в англійському банку складає 32 трильйони доларів¹.

Питання про долю виморочного майна вирішується у договорах про правову допомогу. Згідно з цими договорами, виморочне рухоме майно передається до держави, громадянином якої на момент смерті був спадкодавець, а виморочне нерухоме майно переходить у власність держави, на території якої воно знаходиться. (Мінська конвенція 1993 р.).