4. Пасивні операції
Інша складова банківських ресурсів - це зобов'язання. Зобов'язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності.
За економічним змістом зобов'язання розподіляються на:
• кредити, отримані від НБУ;
• кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити);
• кошти клієнтів (кошти до запитання і строкові кошти);
• кошти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що утримуються з бюджету;
• боргові цінні папери, емітовані банком;
• чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів;
• нараховані витрати до сплати;
• субординована заборгованість та інші зобов'язання.
У світовій банківській практиці зобов'язання за способом їх акумуляції поділяють на залучені (депозити) і позикові (кредити) кошти.
Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази комерційних банків виступають депозитні операції.
Депозит (вклад) - це грошові кошти, передані в банк для зберігання на визначених умовах.
Операції, пов'язані із залученням коштів на вклади, називаються депозитними.
Сучасна банківська практика характеризується значним розмаїттям депозитів, які бувають:
1. Залежно від категорії вкладника:
- депозити юридичних осіб;
- депозити фізичних осіб.
2. Залежно від строку і порядку вилучення:
- вклади до запитання;
- строкові вклади.
3. Залежно від форми:
- вклади за угодами;
- цінні папери.
Однією з форм строкових вкладів є депозитні та ощадні сертифікати. Депозитний сертифікат надається юридичним, а ощадний - фізичним особам.
Сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення вкладником грошових коштів, що дає останньому право на одержання після встановленого строку депозиту і відсотків по ньому.
Сертифікати бувають:
- іменні і на пред'явника;
- у паперовій та безпаперовій формах;
- у національній та іноземній валютах;
- строкові та до запитання.
Як правило, зобов'язання у формі депозитів пов'язані з оплатою двох різних сум:
- основної (або початкової) суми боргу;
- процентів (відсотків), нарахованих на основну суму.
Проценти - це вартість користування грошима за визначений період часу.
За депозитами банки можуть нараховувати прості і складні відсотки. Найбільш поширеним і традиційним є нарахування простих відсотків за формулою:
В = (С * Вс * К) : (365 * 100%),
де В - сума нарахованих простих відсотків;
С - сума вкладу;
Вс - відсоткова ставка по депозиту (в %);
К - кількість днів у періоді.
Дохід по складних відсотках передбачає нарахування відсотка на відсоток. Сума, яку отримує вкладник наприкінці терміну вкладу, при нарахуванні складних відсотків обчислюється за формулою:
В = С * (1 + Вс)п, ,
де п - період вкладу.
Депозитам притаманні вади:
1) депозитне залучення коштів пов'язане із значними маркетинговими зусиллями, грошовими та матеріальними витратами банків;
2) відсутня оперативність залучення коштів;
3) необхідність резервування у НБУ та Фонді гарантування вкладів фізичних осіб;
4) депозитне залучення залежить від ініціативи потенційних вкладників.
Депозитна політика банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників і визначення найефективнішої комбінації їх джерел. Можна навести загальні критерії оптимальності депозитної політики:
- зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;
- диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;
- сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);
- диверсифікований підхід до різних груп клієнтів;
- конкурентноздатність банківських депозитних продуктів.
У роботі банків із залучення депозитів важливу роль відіграє процентна політика. Вона є показником надійності і стабільності ресурсної бази банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних вимог: 1) процентна ставка повинна бути привабливою для потенційних вкладників; 2) не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку.
Стійкі банки пропонують процент за депозитами не вищий за середньогалузевий .
Високий процент свідчить про те, що банк має нестабільну ресурсну базу, недостатню для ефективних кредитних вкладень.
Що стабільніший депозит - то вищий відсоток. Процентна ставка може залежати і від частоти виплати доходу (що рідше здійснюються виплати, то вищий рівень процентної ставки).
В останній час все більшої актуальності набуває розвиток системи страхування депозитів у комерційних банках.
Сьогодні не існує єдиної схеми страхування депозитів для всіх країн. Прийняті системи страхування поділяються на гарантовані та системи з законодавчо невизначеними гарантіями.
Системи невизначених гарантій застосовуються в випадках, коли обов'язок держави щодо захисту банківської системи юридично не закріплюється.
Система визначених гарантій означає, що у випадку виникнення банківської кризи усі збитки будуть відшкодовуватися за рахунок засобів спеціально заснованих для цих цілей фондів.
На сучасному етапі розвитку банківської системи України застосовується система визначених гарантій страхування депозитів через існування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Фонд гарантує кожному вкладнику банку - учаснику Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів.
Недепозитні залучені кошти - це кошти, які банк отримує у вигляді позички або шляхом продажу власних боргових зобов'язань на грошовому ринку.
Серед недепозитних джерел формування банківських ресурсів найбільш поширеними на сучасному етапі є:
- отримання міжбанківських кредитів;
- рефінансування в НБУ;
- операції РЕПО;
- емісія цінних паперів власного боргу (банківські векселі, облігації тощо).
Недепозитні джерела банківських ресурсів, відрізняються від депозитних тим, що мають, по-перше, неперсональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а залучаються на ринку на кореспондентській основі, по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку.
Недепозитиними залученими ресурсами користуються переважно великі банки. Придбання таких ресурсів здійснюється великими сумами, тому вважається, що такі операції мають оптовий характер.
Міжбанківський кредит - є оперативним способом одержання коштів; має в основному короткостроковий характер. Надається при встановленні кореспондентських відносин. Проте є дорожчим за інші джерела.
Переваги міжбанківського кредиту порівняно з депозитом:
- оперативність;
- не потребує резервування;
- не потребує витрат на маркетинг та інфраструктуру.
Міжбанківські кредити бувають таких видів:
- добові (овернайт) - як правило, незабезпечені, надаються банкам з доброю репутацією;
- строкові;
- безстрокові (онкольні) - строки угоди автоматично подовжуються щодня, доки одна із сторін не прийме рішення про розірвання угоди.
Національний банк може надавати кредити за допомогою:
- операцій РЕПО;
- ломбардного кредитування;
- проведення кредитних аукціонів;
- операції на відкритому ринку.
Кредит "овернайт" - це кредит у межах обумовленого ліміту і визначеної процентної ставки, який надано банку Національним банком за постійної діючою лінією рефінансування строком на один день.
Стабілізаційний кредит - це кредит НБУ, що надається банку для фінансового оздоровлення на визначений НБУ строк.
Стабілізаційний кредит може надаватися банку строком до трьох років лише за умови забезпечення якісною заставою.
Крім вище розглянутих операцій по формуванню пасивів, банки можуть залучати кошти здійснюючи випуск цінних паперів: векселів та облігацій.
Банківський вексель - це цінний папір, в якому міститься безумовне грошове зобов'язання банку про сплату встановленої у векселі суми векселетримачу в указаному місці та у встановлений термін. Це привабливі інструменти високої ліквідності та надійності. Вони вільно обертаються на фінансовому ринку, можуть використовуватись як застава, засіб розрахунку, джерело отримання доходу.
Облігація банку - це цінний папір, який надає його власнику право отримати у визначений термін грошові кошти розміром у номінальну вартість облігації з відповідною процентною платою (купонна) або без неї (безкупонна).
Банки можуть емітувати цінні папери тільки після повної сплати заявленого статутного фонду і в обсязі, що не перевищує 25% його розміру.
