0,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ Факультет державного управління

Кафедра менеджменту невиробничої сфери

АНТИМОНОПОЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Конспект лекцій

Рекомендовано навчально-методичною радою ДонДУУ. Протокол № від

ДОНЕЦЬК ДонДУУ 2014

2

УДК 346.242

ББК Х404

А 72

Антимонопольна діяльність: конспект лекцій / уклад.

О.В. Кислюк, Б.І. Беззубко. − Донецьк: ДонДУУ, 2014. − 276 с.

В роботі розкрита сутність антимонопольної діяльності як науки, галузі знань та професійної діяльності. Показаний взаємозв’язок всіх її елементів. Багато уваги приділено ролі антимонопольного комітету України, як державного органу зі спеціальним статусом та його ролі у захисті економічної конкуренції. Конспект дозволить сформувати у студентів практичні навички з оцінки стану конкуренції на ринках, сформує представлення про державну конкурентну політику, ознайомить з зарубіжним досвідом захисту економічної конкуренції.

Розрахований на студентів галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування» професійного спрямування «Управління у сфері економічної конкуренції», освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» денної форми навчання.

Рецензенти: Вольська О.М.. – д. держ. упр, доцент. кафедри «Менеджмент організацій» ДонНАСА;

Костровець Л.Б. – д. екон. наук., проф. каф. «Менеджмент невиробничої сфери» ДонДУУ

	3
	ЗМІСТ
ВСТУП	4

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ

ОСНОВИ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В СФЕРІ КОНКУРЕНТНИХ ВІДНОСИН 6

Тема 1.	Еволюція теоретичних	поглядів	на	конкуренцію та
монополію				6
Тема 2.	Конкурентна політика	держави	та	антимонопольна
діяльність				21

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКУ ТА КОНЦЕНТРАЦІЇ

СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ		35
Тема 3. Теорія та аналіз товарних ринків		35
Тема 4.	Конкурентне середовище та	контроль за економічною
концентрацією		53
Тема 5.	Процесуальні засади контролю за концентрацією суб’єктів
господарювання		67
Тема 6.	Узгоджені дії як особливий механізм концентрації суб’єктів
господарювання		91

ЗМІСТОВИЙМОДУЛЬ 3. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ

ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ					117
Тема 7.		Запобігання та	припинення зловживань монопольним
становищем					117
Тема 8.		Усунення дискримінації суб’єктів господарювання органами
державної влади та місцевого самоврядування					132
Тема 9.	Захист від недобросовісної конкуренції та процесуальні засади
дотримання конкурентного законодавства					144
ЗМІСТОВИЙ		МОДУЛЬ	4.	КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ					170
Тема 10. Глобалізація і нові критерії конкурентоспроможності					170
Тема 11. Управління конкурентоспроможністю в Україні					186

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 5. РЕАЛІЗАЦІЯ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В

ОКРЕМИХ СФЕРАХ ЕКОНОМІКИ		199
Тема 12. Державне регулювання приватизаційних процесів		199
Тема 13. Теорія та практика рейдерства		217
Тема 14.	Реалізація конкурентної політики держави на регіональному
рівні		236
Тема 15.	Особливості конкурентної політики в окремих	сферах
економіки		244

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 6. ВЗАЄМОДІЯ АМКУ З НАЦІОНАЛЬНИМИ ТА

МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНАМИ Й ОРГАНІЗАЦІЯМИ	251
Тема 16. Відносини АМКУ з органами державної влади, установами та
громадськими організаціями	251
Тема 17. Міжнародна діяльність АМКУ в сфері конкурентної політики
	260
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ	275

4

ВСТУП

З поглибленням ринкових перетворень в Україні все актуальнішими стають питання розвитку конкурентних відносин і захисту економічної конкуренції.

Завдання захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанням монопольним становищем на ринку, недобросовісній конкуренції та неправомірному обмеженню конкуренції є сьогодні надзвичайно актуальними для української економіки. Вирішити ці завдання неможливо без активної діяльності держави як безпеосерденього учасника ринкових відносин, поза активним залученням до реалізації конкурентної політики підприємств, їх об’єднань, громадських організацій.

Мета дисципліни: формування у студентів розуміння сутності сучасних конкурентних відносин, які складаються у сучасних умовах національної економіки, та ролі держави в їх становленні, захисті та розвитку.

Завдання дисципліни полягають у тому, щоб:

визначити наукові та організаційно-правові основи політики держави в сфері конкурентних відносин; дослідити ринок та суб’єкти господарювання;

вивчити систему державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;

дослідити особливості регулювання діяльності підприємницьких та природних монополій;

розглянути реалізацію конкурентної політики в окремих сферах економіки;

вивчити взаємодію АМКУ з національними та міжнародними органами й організаціями.

Предмет дисципліни: є визначення сукупності прийомів, способів та інструментів регулювання конкурентних відносин.

Місце дисципліни у навчальному процесі:

Дисципліна «Антимонопольна діяльність» віднесена до циклу дисциплін самостійного вибору ВНЗ для студентів галузі знань 0306 «Менеджмент і адміністрування» напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент» варіативної компоненти «Менеджмент антимонопольної діяльності» освітньо-кваліфікаційного рівня – бакалавр, денної форми навчання.

Дисципліна «Антимонопольна діяльність» має зв’язок з такими навчальними дисциплінами, як «Мікроекономіка», «Макроекономіка», «Конкурентне право», «Теорія монополій та антимонопольне регулювання», «Конкурентоспроможність підприємств».

Завершується вивчення дисципліни екзаменом.

Після проходження теоретичного курсу і проведення семінарських занять з навчальної дисципліни студент має:

5

ЗНАТИ:

УМІТИ:

-

еволюцію

теоретичних

поглядів

-

провести

аналіз

товарних

на конкуренцію та монополію;

ринків

з

метою

визначення

-

характеристику

антимонопольно-

монопольного

(домінуючого)

конкурентної політики в Україні;

становища на ринку:

-

основні

етапи

розвитку

1)

визначити

товарні

межі

антимонопольної

та

конкурентної

ринку;

політики в Україні;

2)

визначити

географічні

-

вплив

монополістичної

межі ринку;

конкуренції

на

розвиток

ринкової

3)

визначити

часові

межі

економіки;

ринку;

-

механізми

обмеження

4)

визначити склад продавців

монополізму

та

недопущення

і покупців на ринку;

недобросовісної конкуренції;

5)

визначити

структуру та

-

послідовність

процедури

обсяг ринку;

дослідження товарних ринків;

6)

визначити

ступінь

-

показники

економічної

відкритості ринку;

концентрації на ринку;

-

визначити

бар’єри

входу

-

механізм

припинення

(виходу) на ринок (з ринку);

зловживання

монопольним

-

розрахувати

показники

становищем на ринку;

економічної концентрації на ринку;

-

форми

прояву антимонопольних

-

надати

інтегровану

оцінку

узгоджених дій;

стану конкурентного

середовища

-

шляхи

усунення

дискримінації

на товарному ринку;

суб’єктів господарювання органами

-

визначити

монопольне

державної

влади

та

місцевого

(домінуюче) становище на ринку та

самоврядування;

факт

зловживання

цим

-

процесуальні

зсади дотримання

становищем;

конкурентного законодавства;

-

встановити

порушення

у

- механізм розгляду справ про

вигляді

антиконкурентних

дій

порушення

конкурентного

органів влади;

законодавства;

-

визначити

недобросовісну

-

процесуальні

вимоги

до

конкуренцію.

виконання

рішень

та

правові

підстави їх оскарження.

6

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. НАУКОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ

ОСНОВИ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ В СФЕРІ КОНКУРЕНТНИХ

ВІДНОСИН

Тема 1. Еволюція теоретичних поглядів на конкуренцію та монополію

Мета лекції – вивчити досвід антимонопольного регулювання й підтримки конкурентних структур, наявний у розвинених країнах, оскільки саме цей досвід багато в чому спирається на теоретичні концепції конкуренції, конкурентного ринку й цілей конкурентної політики, які переважали в той або інший період часу в тій або іншій країні.

Навчальні завдання лекції:

• розглянути еволюцію поглядів на конкуренцію західних економістів;

• дослідити кризу структуралізму й розглянути теорію квазіконкурентних ринків;

• розглянути нову індустріальну економіку й теорію ігор;

• дослідити конкуренцію й концентрацію в епоху глобалізації.

План лекції

1. Еволюція поглядів на конкуренцію західних економістів

2. Криза структуралізму й теорія квазіконкурентних ринків

3. Нова індустріальна економіка й теорія ігор

Основні поняття теми лекції

Конкуренція, досконала конкуренція, недосконала конкуренція, монополія, природна монополія, квазіконкурентний ринок, теорія ігор, концентрація

1.1. Еволюція поглядів на конкуренцію західних економістів

Основоположником класичної концепції конкуренції по праву вважається А.Сміт. Вільний ринок за Смітом – це шлях, що веде до добробуту націй. Загальна ідея, яка лежить в основі уявлень Сміта про конкуренцію, укладена в більш глобальному філософському контексті, висловленому В.Петі: «Я заявляю світу, що не вважаю себе здатним виправити його, і думаю, що для приватного спокою кожної людини буде краще, якщо вона надасть миру брести за власним бажанням. Я добре знаю, що речі не прагнуть бути погано керованими та що справи (що б я не праг або міг сказати) будуть іти своїм шляхом, і природу не обдуриш». Отже, завдання дослідника полягає в тому, щоб знайти якийсь оптимум, природній порядок речей, до якого й слід прагнути в пошуках багатства народів. Для Сміта і його послідовників таким природнім порядком речей стає вільна конкуренція.

Таким чином, із часів Сміта починає затверджуватися в економічній теорії концепція однозначності й односпрямованості результату

7

конкуренції. Конкуренція виступає як сила, що повертає ринок через механізм взаємодії попиту та пропозиції до якоїсь точки рівноваги. Сама ж точка рівноваги визначається як «сукупність вигід і невигід різних застосувань праці й капіталу».

Сміт підкреслює, що повернення до точки рівноваги – є характеристика зрілого ринку, такого стану економіки, коли «по-перше, дана галузь торгівлі або промисловості повинна бути добре всім відома, і давно ствердитися в даній місцевості; по-друге, вона повинна перебувати у своєму нормальному, або, так сказати, природному стані; по-третє, вона повинна бути єдиним або головним заняттям тих, хто присвячує себе їй». Ці три умови згодом виростають у три характеристики досконало конкурентного ринку. Перша умова буде трактуватися як необхідність наявності досконалої інформації у всіх економічних агентів про параметри ринкового процесу. Друга умова – природній стан справ у галузі – згідно з уявленнями Сміта, ця наявність достатньо великої кількості покупців і продавців на ринку для встановлення ціни, яка оплатить складові частини, що приймають участь в обміні (прибуток, заробітна плата й рента), так що жоден агент ринку поодинці не зможе здійснити впливу на ринкову ціну. Ми б тепер назвали цю якість іншим словом – усі ринкові агенти є ціноотримувачами. Третя умова, як з’ясовується далі, означає те, що кожний виробник спеціалізується на випуску однорідного продукту, і продуктова диференціація відсутня.

Монополія погана тому, що вона перешкоджає розвитку економіки й зменшує добробут споживачів, призначаючи ціну вище її природного рівня. «Монопольна ціна у всіх випадках є вищою ціною, яка тільки може бути отримана. Природна ціна, або ціна вільної конкуренції, навпаки, являє собою найнижчу ціну, на яку можна погодитися, – звичайно, оскільки мова йде не про окремий випадок, а про тривалий час. Перша у всіх випадках є вищою ціною, яку тільки можна витягнути в покупців або яку, як передбачається, вони згодні дати; друга представляє собою нижчу ціну, яку продавці погоджуються прийняти, не припиняючи в той же час своєї справи». Таким чином, за Смітом, і державне втручання, і монопольна діяльність (а найчастіше, як показує Сміт, друге являє собою наслідок першого) – фактори, що послабляють ефективність вільного ринку, що й не служать тому інтересам суспільства. При цьому конкуренція – це завжди вільна конкуренція.

А.Маршал продовжив вихваляння гідностей вільно-конкурентного укладу ринку, почате А.Смітом. Приймаючи в цілому концепцію ринку вільної конкуренції як оптимального економічного середовища діяльності фірми, Маршал продовжив розробляти умови й наслідки подібного механізму взаємодії попиту та пропозиції. Вільна конкуренція як особливий інститут організації бізнесу приймає в Маршала форму волі виробництва й вільного підприємництва. Економічна свобода – це добре, оскільки від цього всі виграють: виробники отримують прибуток, споживачі – споживчий надлишок. Вільна конкуренція трактується в Маршала як спосіб

8

організації, ведучий до оптимального поділу праці, що й забезпечує ефективність економіки.

«Воля промисловості й підприємництва, наскільки далеко поширюється її вплив, змушує кожного шукати такого застосування своєї праці й капіталу, при якому він може звернути їх до найбільшої вигоди, це ж знову штовхає його до спроб придбати навички й здатності в якому-небудь конкретному виді діяльності, за допомогою якого він може заробити кошти для придбання того, що йому необхідно. А звідси виникає складна промислова організація з більшим і тонким поділом праці». Розробляючи наслідки вільної конкуренції, Маршал тим самим обґрунтовує переваги вільної конкуренції перед іншими формами організації економіки. І головна перевага полягає, на думку Маршала, у формуванні низьких цін («нормальних цін» у термінах Маршала) рівноваги. Якщо немає волі конкуренції, підкреслює Маршал, то низькі ціни можуть бути забезпечені тільки якимись позаекономічними методами, за рахунок звичаю, наприклад.

Що стосується прагнення цін в умовах вільної конкуренції до рівноваги, Маршал обґрунтовує обов’язковість існування рівноваги на ринку, одиничність ціни рівноваги й переважну стабільність ринкової рівноваги. Із часу появи книги Маршала подібна точка зору починає переважати в середовищі економістів класичного напрямку. Надалі існування, одиничність і стабільність рівноваги конкурентного ринку будуть доводитися й уточнюватися з використанням формально-математичних методів, але аж до кінця 80-х рр. ХХ століття економічний зміст буде прийматися в трактуванні Маршала.

Слід зазначити, що своє завершення уявлення про одиничність, стійкість і детермінованість рівноваги в умовах досконалої конкуренції знайшло в теорії загальної рівноваги Вальраса. Використовуючи механізм загальної рівноваги на основі передумов конкурентного ринку, Вальрас висуває процедуру «намацування», показуючи, що відносні ціни, сформовані на ринках вільної конкуренції, у точності відповідають рішенням системи рівнянь із невідомими у вигляді рівноважних цін і обсягів продажів. Вільний ринок досягає цього результату саме тому, що він вільний – є можливість зміни цін і обсягів продажів як наслідок проб і помилок, так що кожний економічний агент і з боку пропозиції й з боку попиту рухаються як би «на дотик».

Механізм досягнення рівноваги при відхиленнях ціни від рівноважного рівня розглядається Маршалом у якості коливань обсягів продажів (зокрема, особливу роль відіграють у моделі Маршала запаси виробництва). Ця точка зору відрізняється від іншого досить розповсюдженого уявлення про конкурентний механізм як механізм цін. Так, у моделі Вальраса досягнення й стабільність рівноваги на ринку досягається за рахунок зміни цін продажу або покупки. Дотепер в економічній теорії немає однозначної відповіді на запитання – хто ж все-таки правий в аналізі конкурентного механізму класичного типу – Маршал або Вальрас. У деяких випадках при

9

певних передумовах діє механізм Маршала, в інших – при інших передумовах – механізм Вальраса.

Отже, до початку ХХ століття в економічній науці складається й затверджується статична модель конкуренції й монополії як двох полярних станів ринку, так що між ними як би й не існує проміжних станів. Першою подолати цей розрив спробувала Джоан Робінсон. Насамперед вона чітко виділила сферу аналізу, давши визначення галузі, що продовжує й дотепер лежати в основі теорії організації ринків. Галузь (у сучасній термінології це скоріше ринок, втім відмінність між галуззю й ринком носять технологічний характер і не завжди виділяються) – це «група фірм, що роблять однойменний товар», тобто товар і його найближчі всілякі субститути.

Із часів Робінсон прижилося найменування «досконала конкуренція» на противагу іншій організації ринку – недосконала конкуренція. Робінсон визнає різноманіття поведінкової активності фірм. Це не тільки конкуренція й монополія як уважалося до цього, але й різні інші варіанти ринкової влади

– конкуренція між виробниками диференційованого продукту й цінова дискримінація. З тих пір затверджується уявлення про те, що конкуренція може існувати й при наявності у фірм ринкової влади, що власне й означає термін «недосконала конкуренція».

Робінсон указує, що «відмінність між досконалою й недосконалою конкуренцією, як очевидно, являє собою лише відмінність між однопорядковими явищами». Робінсон указала й обґрунтувала зв’язок між досконалою конкуренцією й ціновою еластичністю ринкового попиту фірми, що у свою чергу дозволило їй додати нові характеристики до даної моделі ринку. «Досконала конкуренція переважає тоді, коли попит на продукцію кожного виробника абсолютно еластичний. Звідси випливає, по-перше, що кількість продавців велике й обсяг виробництва кожного з них становить мізерно малу частку від загального випуску даної продукції; по-друге, що всі покупці перебувають в однаковому положенні відносно можливості вибирати між конкуруючими продавцями, так що на ринку панують відносини досконалої конкуренції». До безсумнівних переваг моделі ринку Робінсон можна віднести допущення нею, щоправда, тільки в досить теоретичній і абстрактній формі, множинності ринкової рівноваги. На ринку монополії, як вважає Робінсон, через особливі характеристики попиту й/або витрат можлива наявність численних, по вираженню Робінсон, точок рівноваги. Хоча це й точки, але все-таки результат ринку не так прямолінійний, яким він був дотепер. Тим самим допускається можливість різних цін на ринках недосконалої конкуренції. Однак на ринку досконалої конкуренції, як і раніше, в моделі Робінсон панує єдина ціна.

Робінсон приводить обґрунтування залежності між монопольною ціною, граничними витратами й ціновою еластичністю попиту. У такий спосіб вона показує, що монопольна ціна не є ні довільною, ні максимально можливою на ринку. З часів Робінсон в економічній теорії поступово починає затверджуватися положення про наявність прямої залежності між рівнем

10

концентрації на ринку (кількістю продавців), рівнем ринкової ціни й величиною монопольного прибутку кожного продавця. Так що тепер антимонопольні органі одержують у своє розпорядження якийсь кількісний параметр, зручний для проведення конкурентної політики – кількість фірм на ринку. Складається механістичне уявлення про монополію й конкуренцію на ринку – чим менше фірм діє на ринку, тим сильніше їх монопольна влада

– от логіка, якою керуються при проведенні антимонопольної політики. Зокрема, цей критерій лежить в основі політики допущення або заборони злиттів і поглинань, прийнятої в США.

До заслуги Робінсон належить розробка параметрів конкуренції. Якщо раніше вважалося, що конкуренція – це переважно й тільки цінова конкуренція, то Робінсон висуває й інші характеристики конкурентної поведінки фірм – величина транспортних витрат, рівень якості продукції, особливості обслуговування клієнтів, строки кредиту, репутація фірми, роль реклами. Робінсон уточнює технологічну концепцію рівноваги в умовах досконалої конкуренції. Так, конкурентна рівновага характеризується оптимальним розміром фірми, конкурентна фірма робить такий обсяг продукції, при якому її граничні витрати виявляються рівними середній і ринковій ціні. Подібне уточнення рис досконалої конкуренції дозволяє Робінсон обґрунтувати наслідки конкуренції недосконалої. В умовах недосконалої конкуренції індивідуальний попит фірми не є абсолютно еластичним, і фірма випускає менший, ніж оптимальний обсяг виробництва. Це відносне недовироблення являє собою головну рису недосконалої конкуренції й пізніше буде названо «Х-Неефективністю».

Робінсон, досліджуючи монополію, виділяє галузі, де конкуренція принципово в силу технологічних особливостей (масштабу виробництва, в першу чергу) неможлива. Це ті галузі, які пізніше будуть названі «природною монополією». Робінсон відносить до них залізничний транспорт, електроенергетику, газову промисловість. Тут відсутні, як говорить Робінсон, передумови для конкуренції. «Якщо ж вийшло, що в таку галузь виявилися залученими дві фірми, вони або будуть змушено конкурувати між собою (при цьому жодна з них не зможе навіть відшкодувати свої витрати) і більш слабка розориться, або вони повинні будуть об’єднатися». Таке класичне трактування природної монополії продовжує становити основу державної конкурентної політики розвинених країн і сьогодні.

У міру того, як розвивається практика промислового регулювання, розглядаються й завершуються антимонопольні справи, підсилюється загальна тенденція розвинених країн до концентрації, ідеал досконалої конкуренції перестає задовольняти запитам і тих, хто судить, і тих, кого судять. І держава, й фірми звертаються до тих теорій, які пропонують альтернативні варіанти економічної дійсності. Зовсім інший підхід до аналізу конкуренції й монополії відкриває Е.Чемберлін. Чемберлін поклав початок дослідженню конкуренції як динамічного по своїй природі процесу. У

такій системі й досконала конкуренція, і досконала монополія виявляються лише моментами єдиного процесу розвитку ринку, «... у всій системі цін сили

11

конкуренції й монополії нерозривно сплітаються в єдину тканину, відрізняючись у ній лише своїми особливими візерунками...». Чемберлін уводить новий термін для характеристики конкурентного стану справ. Він вважає, що вірніше антипод монополії (якщо вже такий і зустрічається) називати не «досконала», а «чиста конкуренція».

Чемберлін виділяє дві форми взаємодії фірм на монополістичному ринку. При невеликій кількості фірм, що діють на ринку, кожний продавець усвідомлює свою залежність від поведінки інших продавців, взаємний вплив своїх дій на вибір цін і обсягів конкурентами. Як пише Чемберлін, «продавцеві доводиться брати до уваги не тільки те, що його конкурент робить тепер, але й те, що конкурент змушений буде зробити у зв’язку з тою зміною, яку продавець замишляє сам». Тому при досить малій кількості продавців падіння ціни до конкурентного рівня не буде, кожний агент самостійно (можливо, методом проб і помилок) вибере той обсяг і ту ціну, які максимізують сукупний галузевий прибуток. «Тому що зниження ціни, почате ким би то ні було, неминуче приводить до зменшення його власних прибутків, то ніхто не буде її знижувати, і, хоча продавці цілком самостійні, рівновага досягається тут точно в такий же спосіб, як якби між ними існувала монополістична угода».

Подібна стратегія слідом за Чемберліном буде називатися «свідомим паралелізмом» і протягом досить довгого періоду часу буде використовуватися адвокатами компаній, що попадають під антимонопольні розгляди у зв’язку з їхніми обвинуваченнями в картельній діяльності, зокрема, у США. Якщо ж кількість продавців на ринку досить велика, так що вплив окремого продавця на ціну стає усе менш і менш значимим, і він перестає його враховувати, вступають у дію інші сили – у першу чергу диференціація продукту. У цьому випадку єдиний ринок розділяється на ряд взаємозалежних ринків, розподілених між продавцями, конкуренція здобуває поліваріантний характер. І навіть якщо складається в результаті єдина ринкова ціна, це «не служить свідченням того, що конкуренція вільна від елементів монополії».

Елементи монополії в даному типі конкуренції простежуються, згідно Чемберліну, у двох взаємозалежних аспектах. По-перше, це скоріше ріст витрат виробництва, ніж прибутку. І, по-друге, ця наявність надлишкових потужностей у фірм. Ці два елементи служать своєрідною платою за наявність продуктової диференціації на ринку. Таким чином, суспільство вибирає між відсутністю негативних наслідків монопольної влади й відсутністю якої-небудь різноманітності товарів, з одного боку, і наявністю продуктової різноманітності, супроводжуваної певними втратами економічної ефективності. Сучасне суспільство, як вважає Чемберлін, вибрало друге. Чемберлін відмовляється від чистої конкуренції як ідеалу економічного життя й державного регулювання. «Повне усвідомлення тієї обставини, що продукт завжди диференційований, розкриває значення проблеми різноманітності й робить зрозумілим, що чисту конкуренцію не

12

можна більше вважати у всіх відносинах «ідеалом» для економіки добробуту».

Розвиток подібної точки зору спостерігається в Й. Шумпетера. Шумпетер продовжив критику ідеалу досконалої конкуренції, почату Чемберліном, на тих же підставах – у реальності умови досконалої конкуренції відсутні, і визначеного стану рівноваги, особливо якщо мова йде про олігополію, на ринку теж немає. Шумпетер виділив дві сторони конкуренції – конкуренція організуюча (або творча) і конкуренція дезорганізуюча (або руйнівна) – явище, яке він назвав «творчим руйнуванням». Розглянута в якості динамічного процесу, конкуренція веде до відкриття нового товару, нової технології, нового джерела сировини або нового типу організації. Ця конкуренція, з одного боку, забезпечує істотне скорочення витрат і підвищення якості продукції, але з іншого боку, «вона загрожує існуючим фірмам не незначним скороченням прибутків і випуску, а повним банкрутством». Причому ця конкуренція впливає не тільки тоді, коли вона здійснюється, але й до цього, тоді, коли вона розглядається ще як потенційна загроза. «Можна сказати, – пише Шумпетер, – що вона дисциплінує ще до свого настання. Бізнесмен відчуває себе в конкурентній ситуації навіть тоді, коли він є повним монополістом у своїй галузі...». Таким чином, монополія виступає лише в якості іншої форми конкуренції.

Монополістична практика служить тут елементом довгострокової політики росту галузі, а сама монополія має позитивні риси, які можуть переважувати можливі структурні її наслідки у вигляді обмеження випуску й росту цін. До позитивних моментів монополії Шумпетер відносить наступні. Монопольний прибуток може служити «ефективним способом нагромадження засобів для фінансування додаткових інвестицій» у галузі. У розпорядженні монополіста можуть перебувати способи виробництва, недоступні або важкодоступні для його конкурентів. Монополія може мати на порядок більш стійке фінансове становище. У монополії більше засобів для фінансування технічного прогресу, що йде на користь усієї економіки, а не тільки даної галузі.

Досконала конкуренція породжує такі додаткові витрати у вигляді менш ефективної внутрішньофірмової організації виробництва, менш продуктивної технології, неможливості ефективно оцінити й використовувати нові перспективи, які роблять подібний тип ринку, в очах Шумпетера, не тільки неоптимальним, але й навіть небажаним. Крім того, галузі з організацією, що наближається до зовсім конкурентної, демонструють схильність кризам і коливанням економічної кон’юнктури, що також не може вважатися зразком ідеальної ефективності.

Шумпетер відзначає відносність конкурентного й монопольного положення продавця. «Крамар із села на ріці Огайо може бути дійсним монополістом протягом декількох годин або навіть днів, коли повінь відріже село від іншого світу». А велика фірма в оточенні потенційних конкурентів буде відчувати себе ціноотримувачем, будучи не в змозі підняти ціну вище конкурентного рівня. Погляди Чемберліна й Шумпетера на процес

13

конкуренції й поведінка фірми-монополіста лягли в основу конкурентної політики континентальної традиції Європи. Зокрема, ідеї монополії як іншої форми конкуренції ми знаходимо в політиці ринкового регулювання, досконалої для реалізації в рамках ЄС.

Більш широкий погляд на конкуренцію і як би в якості продовження концепції Шумпетера розвивається в рамках австрійської школи економічної думки. Так, Ф.Хайєк критикує ідеал досконалої конкуренції, але з кілька інших позицій, ніж це робили Чемберлін або Шумпетер. Він вважає, що економічна теорія просто неправильно використовує сам термін «конкуренція». Згідно його точки зору, конкуренцію слід розглядати більш широко, не тільки й не стільки в якості стратегії взаємодії фірм на ринку, але

в якості рушійної сили економічному життя. Тому Хайєк робить відмінність між конкуренцією як процесом динамічним по своїй природі й конкурентною рівновагою – статичною версією моделі ринку.

У якості елемента конкурентного порядку сама конкуренція трактується як процес навчання, координації, відкриття, методу проб і помилок, відбору. Наприклад, Кирзнер оцінює конкуренцію як процес виявлення й освоєння нових можливостей, функція якого – навчати нас шукати тих, хто може задовольнити наші потреби щонайкраще. Переваги конкуренції як особливої форми організації ринку проявляються належною мірою в динаміку конкурентного процесу. Конкуренція діє через інновації. Інновації розглядаються як спосіб зниження витрат і виходу на нові ринки. Однак можлива ситуація зайвої конкуренції, коли відсутність необхідного ступеня координації між фірмами-інноваторами веде до дублювання зусиль, росту витрат, що має своїм результатом неефективність інноваційного процесу. Конкуренція може розглядатися як процес, що приводить до досконалої координації, і як процес коректування, що повертає до рівноваги.

У той же час конкуренція може трактуватися як зухвала недосконала координація, що призводить до виникнення тривалих, нерівновагих станів, що накопичуються. Для подолання цих негативних наслідків конкуренції ринок виробляє особливі інститути координації – у вигляді злиттів і поглинань, співробітництва й стратегічних союзів, які допомагають організовувати конкурентний процес. Інститути ринку виступають і як зовнішні фактори процесу організації, і як частина самого процесу, що відіграє більш ефективну роль компенсуючого механізму провалів координації. Із самого початку австрійська школа порушує питання про принципову недосяжність рівноваги на ринку, а ринкові ціни трактуються як ціни нерівноваги. Критикуючи підхід з позиції неминучості тенденції до рівноваги, австрійська школа задається проблемою, чому ж нерівновагий стан не може існувати довго? І відповідає на нього: може!

Хоча всі представники даного напрямку розглядають нерівновагу як нормальний стан ринку, різні дослідники виділяють різні фактори, що відіграють специфічну роль у підтримці нерівновагого механізму. Так, Хайєк особливу функцію відводить недосконалості знання, неможливості володіння всією повнотою інформації про істотних факторів ринку всіма учасниками

14

ринкових операцій. Звідси виникає й особлива функція конкуренції – визначення того, як щонайкраще використовувати знання, що не присутнє в кожного агента в повному обсязі. Поширюючи інформацію, конкуренція створює єдність і взаємозв’язок в економічній системі.

Згідно Кирзнеру, подібну роль у підтримці нерівновагого стану відіграє підприємництво й наявність підприємницьких талантів в агентів ринку. Підприємництво породжує особливу «алертність» індивіда – його сприйнятливість до нових конкурентних можливостей. А це у свою чергу не дає ринку й минулим нововведенням застоюватися. Підприємці, використовуючи й розбудовуючи нові можливості, зміщають і ціни, й обсяги продажів від колишньої точки рівноваги, що й включає нерівновагий механізм. «Саме ситуація нерівноваги – коли ціни не передають правильних сигналів – являє собою стан, який пропонує підприємцям необхідні стимули для виявлення й виправлення цих розбіжностей. У цьому процесі підприємництва створюються нові продукти, відкриваються нові якості існуючих продуктів, винаходяться нові методи виробництва, розвиваються нові форми промислової організації, фінансування, маркетингу або зменшення ризику». Визнаючи провідну роль нерівноваги в конкурентному процесі, австрійська школа, однак, виходила з тенденції до рівноваги в змісті певного центру притягання всіх сил. І це те, що ріднить її з неокласичною школою.

Основоположники теорії організації галузі – Джо Бейн і Едвард Мейсон виходили з того, що конкуренція є невід’ємною частиною структури ринку. В основі їх аналізу конкуренції лежить парадигма

«структура – поведінка –результативність». Фундаментальні умови галузі,

до яких відносяться, на думку Бейна й Мейсона, тільки технологічні характеристики виробництва (технологія, масштаб випуску, наявність або відсутність продуктової диференціації, місце розташування продавців і покупців і т.д.) у співвідношенні з розміром ринку визначають його структуру – у більшому або меншому ступені концентровану або конкурентну. Структура ринку впливає на поведінку фірм-продавців і фірм-покупців, на наявність і ступінь їх ринкової влади, яка виражається в здатності фірм призначати ціну вище граничних витрат виробництва. Поведінка фірм, у свою чергу, визначає результативність ринку – величину прибутку продавців, ступінь задоволеності попиту продуктовою різноманітністю й обсягами продажів, ступінь динамізму ринку.