Загальна характеристика системи кровообігу.Функціональне значення малого і великого кіл кровообігу

Серцево-судинна система складається з серця та судин - артерій, капілярів та вен. Її транспортна функція полягає в тому, що серце нагнітає кров і забезпечує її рух у замкненій системі судин . Безперервна циркуляція крові забезпечує доставку та видалення різних речовин. Кров доставляє до всіх органів і тканин кисень та поживні речовини, необхідні для їхнього нормально­го функціонування, забезпечує транспорт гормонів, вітамінів та ферментів, що утворюються в організмі, транспортує до органів виділення продукти метаболізму, розподіляє тепло в організмі.

Серцево-судинна система людини складається з двох послідовно з'єднаних відділів. Унаслідок такого з'єднання викиди лівого та правого шлуночків мають бути однаковими ( можуть бути тільки короткочасні відхилення).

Велике коло кровообігу починається з лівого шлуночка, що виштовхує кров в аорту (рис. 12). Від аорти беруть початок численні артерії, в результаті чого кровотік розподіляється по паралельних судинних сітках, котрі кровоза- безпечують окремі органи: серце, мозок, нирки тощо. Артерії поділяються дихотомічно, тому при зменшенні їхнього діаметру збільшується їх загальна кількість. В результаті утворюється капілярна сітка. Загальна площа поверхні усіх капілярів в організмі людини величезна ( близько 1000 кв.м). Саме в капілярах відбуваюється обмін речовин між кров'ю і клітинами. Капіляри зли­ваються і утворюють венули, котрі збираються у вени. В результаті такого об'єднання кількість судин поступово зменшується, а діаметр кожної з них збільшується і до правого передсердя повертаються тільки дві вени - верхня та нижня порожнисті. Однак кров від кишечника та селезінки проходить че­рез ще одну систему капілярів в печінці і тільки після цього надходить до серця. Це русло називають пор­тальним кровообігом.

Мале коло кровообігу починається з правого шлуночка, що виштовхує кров в легеневий стовбур. Далі кров надходить у судинну систе­му легень, котра має таку ж схему бу­дови, що і велике коло. Кров чотирма легеневими венами повертається до лівого передсердя. В результаті обидва кола кровоообігу замикаються.

Функціональна відмінність двох кол кровообігу полягає в тому, що об'єм крові у великому колі має бути розподілений по всіх органах і тка­нинах. Але потреби різних органів у крові різні і постійно змінюються за­лежно від стану діяльності. Спеціальні механізми регуляціі контролюють ці зміни і забезпечують адекватний кровообіг. Судини легень постійно пропускають однакову кількість крові і ви­конують переважно функції газообміну і тепловіддачі. Тому регуляція легене­вого кровотоку менш складна.

Система лімфатичних судин збирає рідину та білки з міжклітинного про­стору і переносить їх у кровоносну систему.

Фізіологічні властивості серцевого м*яза:збудливість,автоматія,провідність,скоротливість,рефрактерність

Збудливість:мембранний потенціал кардіоміоцитів становить -90мВ.Для підтримання його сталості потрібна врівноваженість вхідного(натрієвого) та вихідного(калієвого) току.Порушення цієї рівноваги призводить до гіперполяризації або деполяризації мембрани.Збудження кардіоміцитів характеризується реверсією потенціалу-виникненням потенціалу збудження. У скоротливих кардіоміоцитах виділяють 5 фаз його розвитку: 1)фаза спокою 2)деполяризація 3)швидка рання реполяризація 4)плато(повільна реполяризація) 5)швидка кінцева реполяризація Амплітуда потенціалу діїї =120 мВ.А його тривалість у кардіоміоцитів становить 200-400мс.

Автоматія:Ритмічні скорочення серця відбуваються під дією імпульсів,що виникають у ньому самому..Вилучене з організму,ізольоване серце за відповідних умов скорочується з постійною частотою.Ця властивість дістала назву автоматії.В нормі ритмічні імпульси генеруються тільки спеціалізованими клітинами водія ритму провідної с-ми серця.У здоровому серці водієм ритму є пазушно-передсердний,або синоатріальний,вузол,розташований під епікардом правого передсердя поблизу впадіння в нього верхньої порожнистої вени.Це пейсмекер першого порядку.Частота імпульсів що генерує цей вузол,становить 60-8- за 1хв.Від нього збудження поширюється спочатку робочим міокардом обох передсердь трьома пучками передсердних волокон:переднім пучком Бахмана,середнім пучком Венкебаха та заднім пучком Тореля.При поширенні збудження по провідній с-мі воно на короткий час затримується у передсердно-шлуночковому вузлі.Це пейсмекер 2 порядку(частота його ритму 40-6- за 1хв).

Провідність: Проведення збудження в міокарді відбувається за участю провідної с-ми а також за рахунок передачі збудження з одного кардіоміоцита на другий.Швидкість проведення збудження по передсердях- 1м/с,по шлуночках 0,8 м/с,а по елементах провідної с-ми до 4-5 м/с,тобто значно швидше.Передсердя і шлуночки розмежовані фіброзним кільцем,тому збудження між ними передається тільки волокнами провідної с-ми.Процеси проведення збудження регулюються:парасимпатичні впливи зменшують швидкість проведення,а симпатичні-підвищують провідність.

Скоротливість:Фактори,що змінюють тривалість потенціалу дії і таким чином величину вхідного струму Са²⁺,впливають на скорочення міокарда.Наприклад,зниження сили скорочень внаслідок укорочення ПД при підвищенні позаклітинної концентрації К⁺ або дії ацетилхоліну та підсилення скорочень в результаті подовження ПД при охолодженні.Збільшення частоти потенціалів дії впливає на скоротливість так само,як і підвищення їхньої тривалості.Тому зрозуміло,що сила скорочень серця швидко змінюється при зміні вмісту Са²⁺ у позаклітинній рідині.Виведення Са²⁺ з зовнішнього розчину веде до повного роз’нання електромеханічного спряження.Речовини,що блокують вхід Са²⁺ під час потенціалу дії,здійснюють такий самий ефект,як і виділення кальцію з зовнішнього розчину.До таких речовин належать так звані антагоністи кальцію.Навпаки,при підвищенні позаклітинної концентрації Са²⁺ або при дії речовин,що збільшують вхід цього іона під час потенціалу дії,скоротливість серця підвищується.У клініці для підсилення серцевих скорочень використовують серцеві глікозиди.

Рефрактерність:Деяким фазам циклу збудження в серці відповідають періоди незбудливості(абсолютної рефрактерності) та зниженої збудливості(відносної рефрактерності).Під час періоду абсолютної рефрактерності,що триває 0,27с,клітина незбудлива.Далі настає період відносної рефрактерності(0,003с),протягом якого збудливість поступово відновлюється.Рефрактерність пов’язана головним чином з інактивацією швидких натрієвих каналів,що відбувається під час тривалої деполяризації.Тривалий рефрактерний період захищає міокард від надто швидкого повторного збудження.Таке збудження могло б порушити нагнітальну функцію серця.Разом з тим фаза рефрактерності перешкоджає коловому руху збудження по міокарду,що спричинило б порушення ритмічного чергування скорочення та розслаблення.В нормі рефрактерний період клітин міокарда довший,ніж час поширення збудження по передсердях та шлуночках.Тому після того,як хвиля збудження з синоатріального вузла охопить весь міокард,вона згасає.Зворотній вхід цієї хвилі неможливий,оскільки все серце знаходиться у стані рефрактерності.