Розділ IV іван мазепа у народній пам’яті українського народу 4.1. Яку зовнішність мав Мазепа?

Яку ж зовнішність мав І. Мазепа? На жаль, численні портрети і гравюри, які дійшли до наших днів, не вповні передають риси обличчя та внутрішній світ цієї людини (це переконливо показав у своїй розвідці Ілько Борщак). Тому знову звернемося до письмових свідчень сучасників. Жан Балюз писав, що «володар Мазепа вже поважного віку, на яких десять літ старший за мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, й їздець із нього знаменитий». Інший сучасник-анонім говорив, що «Мазепа був вельми негарний на обличчя й виглядав приблизно так, як малюють у римській історії великого Манлія. Але ваші очі полонили його білі руки, тонкі, повні грації, та його горда голова з білими буклями, довгі обвислі вуса, а понад усім цим величність, почуття гідності й суворість, яку злагіднювала елеганція». Незважаючи на різні обставини та хронологічну віддаленість у чотири роки (1704 і 1708 рр.), незалежні одне від одного джерела сходяться в одному – І. Мазепа мав вигляд суворої й водночас інтелігентної людини, у якої міцна будова тіла дисонувала з тонкими, білими, далеко не козацькими руками. І. Мазепа не цурався житейських радощів і насолод. За ним з юнацьких літ міцно закріпилася слава підкорювача жіночих сердець. Численні любовні історії супроводжували його протягом багатьох і багатьох років життя. Окремі з них явно були вигадані (як, наприклад, з конем, до якого місцевий шляхтич прив’язав роздягненого Івана і випустив у степ за його начебто залицяння до дружини), інші справді мали місце (згадаймо історію кохання 70-літнього гетьмана з юною Мотрею Кочубеївною). І. Мазепа був пристрасною і схильною до захоплень натурою, мав ряд талантів і достоїнств, умів грати на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю. Широко відомі його поетичні спроби. Ним написані «Дума», пісня про чайку-небогу, псалом і ряд інших поезій. Перо І. Мазепи було відточене, душа і серце добре відчували всі нюанси слова. Справжнім шедевром інтимної епістолярії є листи гетьмана до Мотрі – дочки генерального судді В. Кочубея. Наведемо деякі з них: - «Моє серде(нько) коханеє. Сама знаєш, як сердечне, шалене люблю В. М., іще нікого на світі не любив так. Моє-б теє щастє і радість, щоб нехай їхала да жила у мене: тільки-ж я уважав, який конець з того може бути, а звлаща при такій злості і заїлости твоїх родичів. Прошу моя любко, не одміняйся ні в чім як южне поєднократ слово своє у рученьку дала-есь; а я взаємно, поки жив буду, тебе не забуду». - «Моя сердечно коханая, наймильшая, найлюбезнійшая Мотрононько. Вперед смерти на себе сподівався, ніж такої в серцю Вашому одміни. Спомни тільки на свої слова, спомни на свою присягу, спомни на свої рученьки, которії мені неєднократь давала: же мене, хоч будеш за мною, хоч не будеш, до смерти любити обіцяла. Спомни на останок любезную нашу бесіду, коли єсь бувала у мене на покою: нехай Бог несправедливого карає, а я, хоч любиш, хоч не любиш мене, до смерти тебе, подлуг слова свого, любити і сердечно кохати не перестану на злість моїм ворогам. Прошу і вельце, моє серденько, яким колвєк способом обач ся зо мною; що маю з В. М. далі чинити, бо юж більш не буду ворогам своїм терпіти, конечне одомщеніє учиню, а якеє, сама обачиш. Щасливії мої письма, що в рученьках твоїх бувають, ніж мої

бідні очі, що тебе не оглядають» [1; ст. 258].