2.2. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

Соціальні особисті немайнові права забезпечують існування люди­ни як соціальної істоти, виділяють її з поміж інших, індивідуалізують, визначають її автономність, соціальну цінність і вагомість в суспільстві як його складової. До цієї групи положеннями ЦК віднесені права, спрямовані на індивідуалізацію фізичної особи (право на ім’я, на його зміну і використання, право на індивідуальність, право на повагу гідності і честі). Ст. 28 Конституції, а також статті 297 і 299 Цивільного кодексу України надають кожному із нас право на повагу до його гідності і честі, недоторканність ділової репутації, які згідно ч. 1 ст. 201 ЦК відносяться до «особистих немайнових благ», а згідно зі ст. 55 Конституції, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ч. 3 ст. 297 і ч. 2 ст. 299 ЦК фізична особа може звернутися до суду за захистом її честі, гідності та ділової репутації. Механізм реалізації цього права деталізується підзаконними актами, зокрема, постановами пленуму Верховного Суду України. Конституція проголошує: "людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави ” .[1]

Під гідністю мається на увазі суб’єктивна оцінка особою своїх, здібностей, світогляду і свого суспільного значення. Вона ґрунтується на соціально-значимих критеріях оцінки моральних та інших якостей особистості. Ця властивість не є вродженою вона з’являється з роками. Гідність людини захищається як найвища соціальна цінність, яка зумовлює конституційні обов’язки держави.[1] Честь – це оцінка особи з боку суспільної думки . Особа має право вимагати від інших поваги до своєї гідності, гарантією чого є конституційна заборона катувань, жорстокого або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Такими, що порочать честь і гідність, визначаються відомості, які принижують її оцінку в громадській думці або серед окремих осіб. Під поширенням відомостей що принижують честь і гідність людини розуміють, повідомлення їх якійсь третій особі або невизначеному колу осіб. Фізична особа, чиє право порушено, має можливість звернутися до суду з позовом про її захист честі, гідності, ділової репутації.[10, с.259] Захист людської гідності є одним із головних завдань соціальної правової держави. Щоб зберегти фізіологічну та психічну цілісність людської гідності, забороняється проводити різні досліди на людьми без їхньої згоди. Право на повагу до своєї гідності є абсолютним, тому воно не може порушуватися навіть під час війни або іншого надзвичайного стану у країні.

Ім'я є найдавнішим юридичним способом індивідуалізації фізичної особи. Для України традиційними складовими імені є прізвище, ім'я та по батькові, що і відображено у чинному законодавстві. Так, ст. 28 ЦК встановлено, що ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові. Важливість імені саме для цивільних правовідносин полягає у тому, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм іменем.[5] Оскільки правоздатність фізичної особи виникає з народження, то і право на ім'я також виникає з моменту народження. Це чітко закріплено в Конвенції про права дитини від 20 грудня 1989 року, яка є частиною законодавства України. Так, ст. 7 вказаної Конвенції передбачає, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я. Батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Реєстрація народження дитини проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені і по батькові та засвідчується свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.[11] Складовими права на ім'я є право на його зміну, яке регулюється насамперед ст. 295 ЦК. Цим правом можу скористуватися особи з 14 років за наявності згоди батьків.

У процесі розвитку індивіда право на особисту свободу є багатоаспектним. Свобода людини полягає у можливості вибору варіанта поведінки у межах права – критерієм меж вибору є насамперед права і свободи інших людей та існуючий правопорядок . Таким чином право на свободу є абсолютним правом, у здійснення якого ніхто не може свавільно втручатися. З іншої сторони, кожна людина є соціальною істотою і свобода волі людини в юридичному сенсі виявляється через усвідомлення нею наслідків своїх дій та їх узгодження з потребами та інтересами інших людей. Саме повага до потреб, інтересів та прав один одного є важливою складовою міжлюдського спілкування. Концепція свободи волі полягає у тому, що людина може критикувати існуючий соціальний устрій, однак вона повинна усвідомлювати, що у випадку її посягання на права та інтереси інших осіб вона буде нести юридичну відповідальність.[12.c.145] У загальному сенсі, свобода - це ніщо інше як неприпустимість свавільного втручання в особистий вибір особи щодо багатоманітних аспектів недоторканості особистої свободи. Тому можна відокремити індивідуальну, фізіологічну, статеву та психічну свободу людини.

Ще одним видом прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, є політичні права та свободи громадян. До політичних прав і свобод громадян України, закріплених Конституцією, відносяться:

1. право об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (Ст.36);

2. свобода мітінгів, зборів, походів і демонстрацій (Ст.39);

3. право обирати та бути обраним (Ст. 38);

4. право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (Ст. 38);

5. обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (Ст. 38);

6. вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (Ст. 40);

7. право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т.п. (Ст.55) [1]

У політичній сфері, людина вступає у правовідносини, пов’язані із здійсненням влади. Політичні права загалом поширюються на громадян України. Ця сфера діяльності людини є багатосторонньою : участь у формуванні органів публічної влади, здійснення впливу на хід і зміст владних рішень, здійснення контролю над діями суб’єктів владних повноважень. Особливістю політичних прав і свобод людини і громадянина є те, що, за винятком права на об'єднання в неполітичні організації і права на індивідуальні та колективні звернення, вони належать виключно громадянам України, які досягли 18 років і набули повної правосуб'єктності. На відміну від громадянських (особистих) прав, які за своєю природою є невідчужуваними. Виділяють дві основні групи політичних прав це інтегративні (свобода інформації, свобода об’єднань та зібрань) та права на участь ( виборче право, право на доступ до публічної служби, право на петиції.)[13, с.157] Політичні права можуть реалізовуватись людиною і громадянином як індивідуально так і за допомогою громадських об’єднань. Регламентація політичних прав встановлюється у спеціальних законодавчих актах законодавства України, це закони про референдум, про вибори, про громадянство України. Головним щодо інших політичних прав і свобод є право громадян України брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади. По суті це право закріплює гарантовану можливість для громадян України брати участь у здійсненні народовладдя, державної влади. Наступним важливим політичним правом громадян України є право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення різних інтересів, за винятком обмежень, що визначені в ст. 37 Конституції України та чинному законодавстві України. На сьогоднішній день важливим є право громадян на участь у створенні політичних партій України, право засновувати громадські організації мають не лише громадяни України, а й Іноземці та особи без громадянства, що законно перебувають на території України. Порядок їх утворення і діяльність регулюється Законом України "Про політичні партії" від 2001 року. Відповідно до цього закону політичною партією вважається - зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі. Тому Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії. [14]

Згідно вище сказаного можна зробити висновок що, всі права і свободи громадян України гарантуються державою, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов‘язком держави.

Права та свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.