79

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………..	3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У СИСТЕМІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ…………………………….	6
1.1. Поняття «мораль», «моральні цінності» у психолого-педагогічній науці………………………………………………….	6
1.2. Сім’я як середовище формування моральних цінностей молодших школярів………………………………………………..	19
1.3. Особливості впливу сімейних традицій на формування моральних цінностей учнів на сучасному етапі…………………	30
РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ВИХОВНОМУ СЕРЕДОВИЩІ СІМ’Ї……………………………………	40
2.1. Стан сформованості моральних цінностей учнів початкових класів під впливом сім’ї (на базі ЗОШ № 19 м. Луцька)……….	40
. Специфіка взаємодії школи та сім’ї щодо формування моральних цінностей у молодших школярів…………………	46
висновки………………………………………………………………….	52
Список використаних джерел………………………………….	54
ДОДАТКИ

ВСТУП

Визнаючи школу провідною ланкою виховання молоді, треба зазначити, що без єдності зусиль з сім'єю, ефективність виховання буде низькою. Адже саме в сім'ї найбільше виховується людина укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім'ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто ті морально-етичні принципи, на яких споконвіку ґрунтується педагогічний досвід народу.

Сім'я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління. Єдність сім'ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школяра. Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу є найважливішою необхідністю у навчально-виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно зважати, що вихованість наших учнів результат клопіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Дані досліджень засвідчують, що виховує не сам виховний процес, як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших з них відносять вміння належно організувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньо сімейні проблеми і встановлювати правильні стосунки з дітьми.

Надзвичайно важливого значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності родини, її морального фону. Одним з пріоритетних напрямів формування особистості Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) визначає “утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей”. Система родинного виховання настільки важлива в житті кожної людини й усієї планети, що Генеральна Асамблея ООН, оголосивши 1994 рік Міжнародним роком сім’ї, визначила спільну для всіх країн тему: “Всі ми – одна родина”, яка своїм змістом і суттю відображає взаємозв’язок основного осередку суспільства і вселюдської родини. Генеральна Асамблея ООН постановила, що “починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини”, підкресливши цим величезне значення сім’ї в фізичному й духовному становленні особистості і суспільства. Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ – поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність основних етапів формування людини.

У вітчизняній літературі проблеми впливу сім’ї на формування моральних цінностей молодших школярів висвітлювали К.Д.Ушинський, В.О. Сухомлинський, А.С. Макаренко, О. Вишневський та ін.

Актуальною проблемою на сучасному етапі розбудови національної системи освіти є питання, пов'язані з визначенням методологічних орієнтирів морального виховання підростаючого покоління, шляхів забезпечення єдності в діяльності батьківського колективу та школи щодо виховного впливу на особистість молодшого школяра.

Зважаючи на актуальність проблеми, було обрано таку тему курсової роботи: «Вплив сім’ї на формування моральних цінностей молодших школярів».

Об'єкт дослідження: процес формування моральних цінностей молодших школярів.

Предмет дослідження: вплив сім’ї на формування моральних цінностей молодших школярів.

Мета дослідження: розглянути теоретичні засади проблеми формування моральних цінностей молодших школярів під впливом сім’ї та на основі проведених досліджень охарактеризувати специфіку роботи класовода у даному напрямі.

Згідно з метою і предметом дослідження визначені такі завдання:

• - на основі аналізу психолого-педагогічної літератури уточнити сутність поняття “здоровий спосіб життя” стосовно молодшого шкільного віку та визначити основні його складові;

• визначити критерії та показники сформованості у молодших школярів здорового способу життя;

Для розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні: аналіз, систематизація та узагальнення психологічної, педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду; емпіричні: педагогічні спостереження; анкетування вчителів початкових класів, батьків молодших школярів; кількісний і якісний аналіз емпіричних даних.

Структура курсової роботи зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, додатків. Основний текст подано на 61 сторінці друкованого тексу. Список використаних джерел нараховує 51 найменування. 5 додатків займають 17 сторінок. Загальний обсяг роботи подано на 74 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У СИСТЕМІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

1.1. Поняття «мораль», «моральні цінності» у психолого-педагогічній науці

Моральне виховання виступає основним чинником всебічного гармонійного розвитку особистості. Завдяки моральному вихованню перебудовується сама людська особистість відповідно до моральних цінностей які віддзеркалюють суспільні відносини, правила та норми поведінки людей. Морально-духовні цінності осо­бистості є її найбільшим надбанням. Тому й цінувати людину необ­хідно передусім за рівнем сформованості моральних цінностей. Перед школою стоїть завдання перетворення об’єктивних суспільних моральних вимог і оцінок у суб’єктивні моральні потреби та переконання учня, які визначають його моральні якості і поведінку.

Мораль (від лат. moras — звичай) — це система поглядів і уявлень, норм, оцінок, що регулюють моральну поведінку лю­дей у суспільстві. Мораль регулює поведінку людини у всіх сфе­рах суспільного життя — праці, побуті, політиці, науці, сімей­них, особистісних, колективних, міжнаціональних та міжнарод­них стосунках [22, с. 151].

Мораль – сукупність норм поведінки людей, що регулюють їх ставлення до суспільства, нації, колективу, один до одного, підтримане особистим переконанням, традицією, суспільною думкою [24, с.269]. В моралі відбиваються цінності, що склалися в суспільстві, в нормах поведінки людей, які закріплені в поняттях добра, честі, совісті, справедливості тощо. Усі ці поняття мають оцінний і регулюючий характер.

Як прояв духовного життя суспільства мораль відображає суспільну свідомість і суспільну волю людей. Вона носить історичний характер, зі зміною суспільно-економічних умов життя у людей змінюються погляди і поняття, тобто їхня суспільна свідомість. Водночас не слід забувати про загальнолюдські моральні цінності, які індиферентні щодо соціально-економічних перетворень.

Головна функція моралі – регулювати та оцінювати суспільну та особистісну діяльність людини, її поведінку з точки зору відповідності мотивів і прагнень інтересам і потребам суспільства.

Мораль визначає те, якою має бути людина в суспільстві і які головні моральні якості слід формувати у підростаючих поколінь. Мораллю регулюються найважливіші стосунки у суспільстві: ставлення до Батьківщини, до праці, взаємини людей тощо.

Мораль як форма суспільної свідомості в процесі свого історичного розвитку набула різного характеру. Поняття “мораль” прийшло із Франції, а до Франції – з Давнього Риму..[10, с. 358]

“Мораль, - зазначав М.І.Калінін, - існує з початку утворення людського суспільства і визначається його економічним розвитком, - звичайно, не автоматично, а з відставанням, як і всяка ідеологічна надбудова, як от правило, релігія і т.д.” [5]

Як форма суспільної свідомості, мораль визначається насамперед умовами матеріального життя суспільства. Із зміною суспільно-економічних формацій, їх економічної структури і політичної надбудови змінюється й мораль, моральні норми поведінки людей.

На розвиток і формування моралі впливають такі форми суспільної свідомості, як політика, право, філософія, мистецтво, релігія.

У школі вимоги моралі відображені у “Правилах для учнів” і в положеннях, статутах різноманітних молодіжних громадських організацій, чинних у школі.

Морально-духовні цінності осо­бистості є її найбільшим надбанням. Тому й цінувати людину необ­хідно передусім за рівнем сформованості моральних цінностей.

Моральні якості – це, образно кажучи, сплав, єдність моральної свідомості, моральних почуттів та поведінки, дії.

Моральне виховання – виховна діяльність школи і сім'ї, мета якої – формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності [48; 56].

Моральне виховання – цілеспрямований процес організації та стимулювання різнобічної діяльності учнів, їх спілкування, спрямований на оволодіння школярами моральною культурою, яка визначає ставлення школярів до навколишнього світу. [10; 358]

Моральна культура – найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її до досягнення в оволодінні основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм і правил, які регулюють поведінку в усіх сферах її життя.

Основою морального виховання є етика.

Етика (від гр. ethika — звичка, норов, звичай) — наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в умовах суспільства [48; 56].

Як філософська наука етика уже з доби давнини відігравала роль “практичної філософії”. В етиці вирізняють дві низки проблем: по-перше, питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), і, по-друге, тео­ретичні питання про походження і сутність моралі.

Сьогодні прийнято говорити про дві етичні (моральні) системи, якими користується людство. Перша з них є домінуючою у Західній Європі, в Америці. Там люди дотримуються принципу: заради досягнення навіть “великого добра” аж ніяк не можна допускати “мале зло” (скажімо, допомагати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для представників другої етнічної системи (вона, зокрема, є панівною на території колишнього Союзу) поєднання добра і зла цілком прийняте (нас привчили до цього) [17; 28].

В основі формування етичної культури молодших школярів лежать моральні знання. Вони значною мірою отримуються молодшими школярами стихійно – в процесі сприймання реальних взаємостосунків, починаючи з сім’ї, найближчого оточення, а також через спілкування з людьми та спостереження за їхньою поведінкою поза школою. Тому моральне виховання має свою мету і завдання.

Мета морального виховання – формування обов’язків кожної людини у ставленні до суспільства, до людей, до самого себе.

Для того, щоб успішно реалізувати мету виховання необхідно:

1. Підібрати зміст, джерела, методи, прийоми виховання в залежності від вікових особливостей дітей.

2. Враховувати індивідуальний досвід школярів, їх позиції, виявлення суб’єктивної готовності до самовдосконалення.

3. Спільна виховна робота школи і сім’ї.

4. Такт вчителя, його повага до особистості дитини.

5. Вивчення результатів виховного впливу та необхідність коректування виховної діяльності.

Завдання морального виховання – це оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів та переконань, вироблення умінь і навичок моральної, адекватної поведінки в процесі суспільних відносин. Це:

• роз’яснення законів життя;

• усвідомлення вимог і норм моралі;

• вироблення моральних поглядів і переконань;

• підпорядкування власної поведінки вимогам моралі суспільства;

• формування відповідальності за свої вчинки та поведінку;

• виховання почуттів патріотизму, дружби, самобутності, культури, традицій, обрядів, національної свідомості та інтернаціоналізму;

• формування почуттів любові до Батьківщини, близьких, рідних, поваги до них;

• формування правил етичної поведінки до людей, до самого себе, дисциплінованість, акуратність до праці;

• розвиток і виховання позитивних моральних якостей [22, 22]

Завдання морального виховання учнів вирішуються в єдності і в умовах комплексного підходу щодо проведення виховної роботи, адже тільки такий підхід забезпечує розвиток в особистості учня стійких моральних якостей, набуття нею відповідної спрямованості, активної життєвої позиції, тобто моральних цінностей.

Отже, вся система морального виховання спрямована на формування цілісної моральної особистості.

Моральні норми – система вимог, які визначають обов’язки людини по відношенню до навколишнього світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оцінювати й контролювати її.

І.Д. Бех зазначає, що у наш час зростає суперечність між зростаючими вимогами до моральної вихованості особистості і невідповідністю використання з цією метою методичних засобів.

Моральні принципи – одна з форм моральної свідомості, в якій моральні вимоги виражаються найбільш узагальнено. Якщо норма передбачає, які конкретно вчинки людина повинна здійснювати, а поняття моральної якості характеризують окремі сторони поведінки і риси характеру, о принципи в загальній формі розкривають зміст тієї чи іншої моральності, виражають у моральній свідомості суспільства вимоги, що стосуються моральної сутності людини, її призначення, сутності її життя і характеру взаємовідносин між людьми.

В основу змісту морального виховання покладено загально­людські морально-духовні цінності.

Моральні цінності – одна з форм виявлення моральних ставлень суспільства. Під цінностями розуміють, по-перше, моральне значення, гідність особистості і її вчинки чи моральні характеристики суспільних інститутів; по-друге, цінність уявлення, що стосується галузі моральної свідомості, моральні норми, принципи, ідеали, поняття добра і зла, справедливості, щастя [44; 388].

Загальнолюдські моральні цінності — це набуті поперед­німи поколіннями незалежно від расової, національної чи релі­гійної належності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки та життєдіяльності окремої людини або пев­них спільнот.

Національні моральні цінності — це історично зумовлені і створені народом погляди, переконання, ідеали, традиції, зви­чаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюд­ських цінностях, але вирізняються національними проявами, своєрідностями у поведінці і є основою соціальної діяльності людей певної етнічної групи. Наприклад, у християнському світі загальнолюдські цінності виокремлені в Біблії як заповіді Божі: “Шануй свого батька та матір свою... Не вбивай! Не чини пере­любу! Не кради! Не свідчи неправдиво проти ближнього свого! І не бажай жони ближнього свого, і не бажай дому ближнього сво­го, ані поля, ані раба його, ані невільника його, ані осла його, ані всього, що є в ближнього твого!” та ін.

На основі загальнолюдських і національних морально-духов­них цінностей можна окреслити коло якостей особистості, які становлять зміст морального виховання. Це гуманізм, доброта, чесність, працелюбність, повага до батьків і людей взагалі, чуйність, милосердя, дисциплінованість, совісність, доброзичливість, національна гідність, скромність, справедливість, почут­тя колективізму, інтелігентність, почуття патріотизму, інтерна­ціоналізму, материнства, екологічна та правова культура.

Морально-етичні цінності формуються протягом всього життя особистості, але їх основна частина закладається ще у дошкільному та молодшому шкільному віці. Цілком зрозуміло, що на рівні понять згадані цінності ще не формуються у молодших школярів, але діти цього віку вже мають деякі уявлення, зв'язані з вічними цінностями та їх антиподами (доброта-жорстокість, чесність-нечесність тощо). Для деяких молодших школярів притаманні уявлення про національ­ні цінності (національна гідність любов до рідної мови, національних свят і традицій тощо). В тих школах, де надається необхідна увага національним цінностям, у молодших школярів виникає пошана до державних та національних символів, до державного Гімну України. При сприятливих умовах молодші школярі одержують деякі уявлен­ня про громадські і сімейні цінності (пошана до Закону, піклування про батьків і старших у сім'ї, гостинність тощо). Молодшим школя­рам притаманні і деякі цінності особистого життя (почуття гумору, життєрадісність, працьовитість, увага до власного здоров'я тощо). Проте ці цінності не виникають стихійно, їх необхідно формувати. Важливим тут є моральність батьків та вчителів, зміст підручників та дитячої літератури, рекомендованих для молодших школярів (Г. Ващенко, О. Вишневський та ін.).

Результати аналізу "читанок" для молодших школярів показує, що їх зміст в основному дає можливість для формування різноманітних моральних цінностей. Так, зміст цих підручників дозволяє формувати в учнів уявлення про гуманне ставлення до людей, любов до рідного краю, рідної землі - України, а також уявлення про вірність, сміливість, героїзм тощо. Наприклад, кількість текстів, що дозволяють формувати згадані уявлення у другому класі становить 18%, а у третьому - 21%. В останні роки, кількість текстів, що дозволяють формувати у молодших школярів уявлення про моральні вартості має тенденції до збільшен­ня. Рівень моральної вихованості молодших школярів багато залежить від рівня усвідомлення ними мотивів вчинків літературних персонажів (О.М. Ковальчук, О.М. Мильникова, Л.Є. Яценко).

Вивчаючи оцінювання школярами здатності до самовиховання мо­ральних якостей, що їм імпонують, Г.О. Карпова виділила дві групи третьокласників: перша - з адекватним чи близьким до них і друга - із різко завищеними або заниженими самооцінками та оцінками взірців учні першої групи досить високо розуміють важливість наслідування ідеалу. Вони переживають свою невідповідність із взірцем. Для тре­тьокласників другої групи значимість ідеалу не викликає прагнення до самовдосконалення: обраний моральний взірець стає лише об'єктом захоплення. Молодші школярі вживають терміни, зв'язані з моральни­ми якостями але далеко не всі учні розуміють їх зміст, далеко не всі ці терміни входять у механізм регуляції поведінки. Так, 77% молодших школярів вживає термін чесність, 75% - доброта, 60% - сміливість і боягузтво, 50% - нечесність тощо. Молодші школярі схоплюють і за­пам'ятовують ці та інші терміни у типових ситуаціях. Але рівень розу­міння цих термінів у них ще низький (О.М. Мильникова, Л.І. Пилипенко, В.М. Пискун, С.М. Хорунжий).

Моральні норми правил поведінки успішно засвоюється молодши­ми школярами, коли учитель не тільки розкриває їх зміст, на конкрет­них прикладах показує, як їх треба виконувати (як вітатися з товариша­ми, старшими і т.п.), а й ретельно стежить за неухильним виконанням, залучає колектив до участі в контролі за додержанням правил його чле­нами. Успіх засвоєння учнями цього віку моральних норм і правил по­ведінки залежить від того, як ставиться вчитель до випадків їх невико­нання і якою мірою його підтримують колектив і батьки (Л.С. Славіна, О.В. Гудима та ін).

Провідні якості моральності формуються в ранньому дитя­чому віці на основі так званого “соціального успадкування”. Вирішальну роль у цьому процесі відіграють батьки: їх власна поведінка на засадах високої моральності, цілеспрямований вплив на особистість дитини закладають основи моральних чеснот особистості. Можна визначити своєрідний кодекс мораль­них доброчинностей дитини молодшого шкільного віку, які є аксіоматич­ними засадами цивілізації:

1. Люби і шануй батьків своїх.

2. Бережливо стався до навколишнього природного світу.

3. Не вбивай нічого живого.

4. Будь милосердним, з повагою стався до інших, намагайся допомагати їм.

5. Стався до інших так, як хотів би, щоб ставилися до тебе.

6. Прагни сумлінно працювати.

7. Не кради.

8. Не зраджуй: ти завжди відповідальний за тих, кого набли­зив до себе.

9. Уникай неправди, не свідчи на когось брехливо. 10. Остерігайся шкідливих звичок.

В.О. Сухомлинський, розвиваючи ідеї загальнолюдських мо­ральних цінностей як основи формування духовності людини, визначив своєрідну програму морального виховання школярів:

“1. Ти живеш серед людей, не забувай, що кожен твій вчинок, кож­не твоє бажання позначається на людях, які тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре.

2. Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром.

3. Усі блага і радощі життя створюються працею. Без праці не можна чесно жити. Народ вчить: хто не працює, той не їсть. Назавжди запам'ятай цю заповідь. Нероба, дармоїд — це тру­тень, що пожирає мед працьовитих бджіл. Навчання — твоя перша праця. Йдучи до школи, ти йдеш на роботу.

4. Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і без­захисним. Допомагай товаришу в біді. Не завдавай людям при­крості. Поважай і шануй матір і батька — вони дали тобі жит­тя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став чесним гро­мадянином, людиною з добрим серцем і чистою душею.

5. Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, не­ справедливості. Будь непримиренним до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство”[47, с.146-150].

Проблеми морального виховання мають бути головною тур­ботою кожної людини і всієї спільноти в цілому. З погляду ак­туальності цих проблем необхідно використовувати різні шля­хи та засоби, які можуть впливати на процес морального ста­новлення. Тут слушною є думка: виховання здійснюється на кожному квадратному метрі педагогічного поля. В літературі виокремлюють такі шляхи розв'язання завдань морального виховання:

1. Життєдіяльність сім'ї, цілеспрямований вплив її на фор­мування моральних якостей дитини. Для того щоб сім'я ефек­тивно виконувала свої функції виховання моральності, потрібна достатня психолого-педагогічна культура батьків.

2. Педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів.

3. Освітньо-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів).

4. Діяльність професійних навчально-виховних закладів (про­фесійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів).

5. Функціонування засобів масової інформації (радіо, теле­бачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури та ін.).

6. Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, клубів, будинків культури, кінотеатрів тощо).

7. Соціально-виробнича діяльність громадян на підприєм­ствах, в організаціях, установах.

Головна проблема щодо використання названих шляхів для розв'язання завдань морального виховання — цілеспрямованість, єдність та узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.

В арсеналі соціальних інститутів, діяльність яких спрямована на формування моральних якостей, є величезна кількість засобів, що безпосередньо впливають на моральне становлення особистості. До них насамперед варто віднести соціальну діяльність батьків, побут сім'ї, засоби масової комунікації; книги, кіно; природне середовище, надбання народної педагогіки, національні звичаї, обряди, традиції, мову, усну народну творчість, засоби мистецтва (пісні, музичні твори, картини, скульптуру, архітектуру), зміст навчальних дисциплін та ін.

А.С.Макаренко, приділяючи особливу увагу вихованню дисциплінованості, наголошував: “Дисципліну не треба розглядати як засіб виховання. Дисципліна є результат виховного процесу…”. Формування дисциплінованості - процес досить тривалий і потребує від вчителя і батьків наполегливості і терпіння.

В.О. Сухомлинський підкреслював: “Свідома дисципліна – це насамперед активність, ініціатива. а не пасивне підкорення людини певним правилам, нормам, які часто мають характер заборони” [47, с.142].

Він вважав, що гармонійний, все­бічний розвиток можливий лише за умови, коли школа і сім'я будуть діяти одностайно і стають однодумцями у спільній ро­боті. У багатьох своїх творах педагог показав як розвиток особис­тості залежить від культури батька й матері, як пізнаються людські стосунки і суспільне оточення на прикладі батьків. В.О. Сухомлинський високо цінував роль Батька і Матері, старших у сім'ї, стверджуючи: "Людина в своєму моральному розвитку стає такою, яка в неї мати, точніше, яка гармонія любові і волі в її духовному світі"; "...батько народжує і виражає, про­довжує, розвиває себе в своєму синові й дочці, вливаючи своє ду­ховне начало з духовним началом матері". Така висока оцінка місії матері і батька збігається з народно-педагогічним уявлен­ням про роль батьків.

Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми. “Взаємини батьків між собою та їх ставлення до дітей – незамінима практична школа батьківства й материнства для підростаючого покоління”– зазначав М.Г. Стельмахович у своїй праці “Теорія і практика українського національного виховання”.

І.Бех зазначав, що процес формування моральної свідомості у молодшого школяра буде особливо складним і суперечливим за наявності розбіжностей між поглядами сім’ї та школи. Ось чому він радить враховувати ці моменти при налагодженні контактів між школою та сім’єю, інакше невпевненість вибору між оцінкою школи та сім’ї може сприяти формуванню безвідповідальності у дітей.

Водночас, враховуючи особливості моральної свідомості учнів молодшого шкільного віку, особливо ті, які обумовлені обмеженістю морального досвіду, потрібно спеціально формувати у дітей прийоми аналізу, синтезу, порівняння і узагальнення моральних явищ. Для цього, крім аналізу природних моральних ситуацій, які виникають у спілкуванні з дорослими однолітками, необхідно здійснювати цілеспрямовану виховну роботу. При цьому важливими є такі форми роботи, як колективне читання і обговорення оповідань з моральним змістом, створення на уроках та заняттях спеціальних проблемних ситуацій, які б навчили дітей аналізувати поведінку і почуття героїв, порівнювати моральну ситуацію в літературному творі з аналогічними життєвими ситуаціями.

Отже, батьки – найкращі вихователі. В.Сухомлинський вважав: ”Напрочуд важливим завданням сім’ї і школи є формування у вихованців моральної готовності до батьківства і материнства. Без цієї готовності неможливо уявити всебічний розвиток людини”.

Одне з найважливіших місць у системі виховання підростаючого покоління посідає моральне виховання. Основні методологічні положення проблеми морального виховання визначаються даними сучасної науки про походження, сутність і роль моралі, шляхи морального розвитку особистості.

Мораль - це форма суспільної свідомості, що являє собою сукупність принципів, вимог, норм і правил поведінки, які регулюють поведінку людини в усіх сферах її суспільного життя.

У руслі вище зазначеного теоретико-методичні засади морального виховання молодших школярів можна зобразити у вигляді схеми (рис. 1.1).

1.2. Сім’я як середовище формування моральних цінностей молодших школярів

Якщо ми серйозно хочемо змінити на краще стан моральності нашого суспільства, то маємо пам'ятати, що вихованість наших дітей, підлітків — результат копіткої щоденної роботи, а ще більше — результат тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

Виховує не тільки і не стільки сам виховний процес як спеціально організовувана дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає в себе і активно переосмислює людські цінності, орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

Виховання дитини — це важка, найбільш тру­домістка сфера людської діяльності, успіх якої зумовлюється безліччю чинників найрізно­манітнішого походження. Перерахувати чи більш-менш класифікувати їх, прорангувати щодо важли­вості — непросто.

Добре відомо, що саме у своїй виховній діяльності батьки найчастіше зазнають невдач. Досить часто можна зустріти батьків, учителів, вихователів, які скаржаться на дітей, онуків, учнів, котрі, мовляв, не піддаються жодним виховним впливам (хіба що отим “поганим”, “вуличним”). Отже, як вважають вони, це справа взагалі безнадійна, оскільки наслідки виховання пере­важно непередбачувані, а самі вихованці — просто “невдячні, безсердечні”.

Подібні песимістичні погляди відомі з давніх-давен: ще до нашої ери дорослі нарікали на “невихованість” і “невиховуваність” підростаючого покоління, на його “згіршення” і поступове “виродження”.

Але здавна, як і тепер, відомі протилежні, цілком оптимістичні міркування дорослих про своїх вихованців — дітей, підлітків, юнацтво, про вихо­вання загалом, які на власному досвіді переконали­ся, що тут можна досягти певних, нерідко значних, хоча багатотрудних, довгоочікуваних позитивних наслідків.

Як свідчать життєві спостереження, аналіз практичного досвіду діяльності конкретних вихо­вателів, а також спеціальні експериментальні дослідження, бажаних успіхів домагається той вихователь, котрий чітко усвідомлює, чи, можливо, на інтуїтивному рівні може збагнути, відчути незаперечну істину, що розвиток, становлення дитини як особистості визначається тим реальним життєвим контекстом, у який вона включається з перших років життя (хоча тепер приділяється і велика увага розвитку немовляти ще у так званий переднатальний період, тобто до народження). І, найголовніше, психолого-педагогічний сенс тут полягає в тому, яке місце займає дитина в реально­му спілкуванні, у взаємодії з ближніми, передусім батьками, іншими членами родини у перші і наступні роки життя. Адже саме в сім'ї, завдяки конкретним взаєминам, взаємодії з близькими, рідними людьми у дитини поступово формуються відповідні ціннісні орієнтації, життєві ставлення до всього, до всіх і до себе самої, формується самосвідомість, а відтак — найважливіші системотворні структури особистості.

Одним із важливих чинників, що справляють значний вплив на формування стосунків дитини у сім'ї, є певні взаємини, відповідний стиль сумісної життєдіяльності всіх її членів.

Щоправда, сім'я з точки зору соціальної психології за структурою, функціями та іншими ознаками є специфічною виховною інституцією. По-перше, сім'я — це спільність рідних і близьких людей, зайнятих різноманітними видами діяль­ності і спілкування, які переважно спрямовані на вироблення суспільно необхідних цінностей. По-друге, як усякий колектив, сім'я може успішно функціонувати, розвиватися лише за наявності у її членів спільних інтересів, усвідомлюваних цілей. По-третє, сім'я, життєдіяльність якої будується відповідно до провідних принципів суспільної моралі, відзначається рівноправністю усіх її членів, незалежно від їхнього віку і статі, від істотних відмінностей у обов'язках, що зумовлюються можливостями кожного, а також конкретною роллю і статусом, які випливають із організаційної структури сім'ї. [39]

До специфічних рис сім'ї можна віднести, наприклад, ті, що зумовлені шлюбними стосунками головних її членів — батька й матері, ставленням батьків до дітей і дітей до батьків, а також стосунками між батьками, дітьми й прабатьками. Завдяки взаєминам, що виникають на основі кровної спорідненості членів сім'ї, останній власти­ве яскраво виражене емоційне тяжіння її членів одне до одного — вірність, симпатія, любов, кохання. Саме ці почуття, як ніщо інше, зумовлю­ють інтимність, довірливість у стосунках, міцність сімейного вогнища. Якраз завдяки цьому сім'я, родина є тією виховною інституцією, що, як головний чинник, з самого початку і надалі може визначати напрям розвитку особистості дитини, і передусім її життєвих орієнтацій.

Якщо говорити про педагогічні здібності батьків, то до найважливіших із них варто, мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати пра­вильні стосунки з дітьми.

Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних сто­сунків, спрямованість життєдіяльності сім'ї, її моральна атмосфера.

Відомо, що засвоєння норм моральної поведінки починається ще в ранньому дитинстві. Діти молодшого шкільного віку наслідують поведінку доросли. Це можна пояснити тим, що мала дитина ще не здатна критично аналізувати поведінку дорослих. Некритичність дитини особливо виразно виявляється стосовно батьків, які є для неї, як правило, незаперечним авторите­том, яких вона любить, у всьому їм довіряє. К. Д. Ушинський писав, що схильність дітей наслідувати особистий приклад батьків — один із найсильніших засобів виховання. На жаль, цей факт не завжди належно враховується.

У системі внутрішньо-сімейних відносин і спілку­вання не менш важливу роль у формуванні ціннісних орієнтацій відіграє ставлення дорослих, передусім батьків, безпосередньо до самих дітей. Це — складний за змістом і практично неви­черпний за формами і способами вияву комплекс їх педагогічних впливів на формування ціннісних орієнтацій і на їх основі життєвих позицій дитячої особистості.

Діти, особливо молодшого шкільного віку, які правильно розвиваються і в яких є всі передумови для розвитку моральної поведінки, сприймають батьків, вихователів, вчителів як носіїв усього найкращого, на яких бажають бути обов’язково схожими. Дітям хочеться пізнати великий, невідомий світ. Засвоєння правил поведінки, бажання робити те, що роблять дорослі, - важливі мотиви позитивної поведінки дітей.

Провідним мотивом моральної поведінки дитини молодшого шкільного віку є схвалене ставлення до неї. Батькам знайома радість дитини, яку похвалили. Діти дуже часто звертаються до батьків, щоб переконатися у правильності, загальній корисності своїх дій. Тому підкреслення дорослими успіхів дитини під час виконання нею різних доручень і після зробленої справи викликає позитивні переживання і сприяє її моральному зростанню.

Дії дорослих, не викликають жодного сумніву, і дитина, як правило, охоче сприймає зауваження, нагадування. Під впливом вимог дорослих у неї формується вміння стримувати себе, контролювати власну поведінку, протидіяти негативним впливам. Проте багато дітей, як відомо, поводять себе відповідним чином лише у присутності дорослих, в особливо відповідальних ситуаціях або через побоювання покарання. Коли діти позбавлені контролю, вони часто забувають, що повинні себе стримувати, не можуть подолати свою імпульсивність. Така залежність поведінки дітей лише від зовнішніх впливів (наявність чи відсутність дорослих) свідчить про ще недостатню сформованість стимулів стійкої моральності [33; 28].

Ставлення батьків до дітей визначається, як правило, двома основними чинниками — любов'ю і соціальним обов'язком. Лише за розумного поєднання любові і соціально-моральної відповідальності за виховання своїх дітей можливе успішне формування в сім'ї повноцінної в мораль­ному відношенні особистості.

Любов матері, батька до своїх дітей є глибоким і стійким почуттям, в якому тісно переплітаються природні і соціальні принципи. Гармонія при­родного і соціального в любові матері, батька до дитини — одна з неодмінних умов їхнього бла­готворного впливу на розвиток особистості дитини, на її зростання як повноцінної, здатної до самостійного життєвого вибору особистості.

Стверджувальна відповідь на запитання, чи треба любити дітей, нікого не здивує. Тим більше не викличе вона щонайменшого сумніву у батьків. Адже це так природно: любити своїх дітей! Однак у проблемі батьківської любові є ще й інші питання: як любити дітей? Як виявляти це святе материнське й батьківське почуття до дітей? Ті, хто байдужий до подібних запитань, мав або матиме нагоду на власному життєвому досвіді переконатись у їх важливості.

Надмірна, сліпа любов до дитини, потурання її примхам стають особливо небезпечними, коли поєднуються з безсердечністю чи байдужістю батьків до інших членів родини, зокрема, до своїх батьків, або, як це подекуди буває, до старших сина чи доньки. У таких випадках любимчик неодмінно перетвориться в егоїста і тирана, оскільки явно порушується одна з важливих моральних норм, на якій мають базуватися взаємини в сім'ї, — дотри­мання принципу рівноправності всіх її членів.

Нічого доброго у вихованні дитини не обіцяє також, надмірно суворе ставлення до неї батьків. Причиною такого ставлення нерідко буває нама­гання окремих батьків будь-якою ціною зберегти в очах дітей (особливо якщо ті дорослішають) власний авторитет, ролі якого ніхто не заперечує. Однак справжній авторитет батька чи матері нічого спільного не може мати з авторитарністю чи деспотизмом у ставленні до дітей, коли батько чи мати щохвилини змушують дитину незаперечно виконувати всі їхні вимоги, а за найменшу провину карають. Такий стиль взаємин з дитиною нічого, крім шкоди, не дає. Батьки, які вважають найкращими засобами впливу на дитину дикта­торські накази і насильство (“Кому сказано: зараз же замовкни!”, “Спробуй мені не зробити цього — можеш додому не приходити!”, “Чого огризаєшся? Я сказав — значить все!”) завжди пожинають гір­кі плоди власної горе-педагогіки.

Повага до дитини — це не є шанобливі й за­побігливі реверанси перед нею, не бездоганне дотримання у стосунках з нею правил етикету чи визнання її заслуг (бо їх ще немає). Поважати дитину — це, найперше і, очевидно, найголовніше, сприймати її у всьому як рівноправного члена сім'ї; по-друге, уважно і з щирістю ставитися до її інтересів, потреб; по-третє, вірити в її можливості; по-четверте, постійно дбати про розвиток у неї почуття власної гідності. Звичайно, нелегко врахо­вувати і, що найважливіше, дотримуватися в реаль­ному житті цих моментів, з яких загалом складається те, що ми називаємо принципом поваги до особистості дитини. Але чи може хтось назвати щось просте, незначне, коли йдеться про виховання дітей? Тут, як відомо, немає дрібниць, . немає нічого простого, оскільки внутрішній світ самої дитини складний, багатогранний, суперечли­вий і мінливий.

Про право дитини на повагу чимало написано у працях видатних педагогів минулого і наших сучасників, зарубіжних та вітчизняних.

Повага батьків до дитини може виявлятися в найрізноманітніших ситуаціях сімейного спілку­вання. У тому, як відповідають батько чи мати на нескінченні дитячі “чому?”, “навіщо?”, як реагують вони у випадках, коли дитина чогось не зробила, або зробила не так, як слід. її можна відчути в інтонаціях голосу, у формах вимоги, наказу, в умінні поспівчувати дитині, порадити, заспокоїти, коли з нею трапилося щось неприємне. “Роки й роки ідуть на те,— писав відомий педа­гог В. О. Сухомлинський,— щоб навчати і вчителів і батьків бути чутливими до переживань дітей. Зрозуміти дитяче почуття — значить підійти до дитини по-людському, принести їй спокій, розсіяти тривогу, навчити її бути доброю й чуйною. Дитина, відчувши, що старші зрозуміли її душевний стан, стає м’якою, чутливою до добра. Те, що я називаю виховуваністю, є відповіддю дитини на наше вміння зрозуміти її стан. Якщо ж старші, не розуміючи дитини, байдужі до її душевних порухів, часом бур і ураганів,— дитина стає жорстокою, озлоблюється, вона може навмисне робити зло”. [50, с. 75]

Турботливе ставлення і повага батьків до своїх дітей викликають в останніх таку ж саму шану до матері, батька, інших членів сім'ї, а також до сторонніх людей.

Вартий найвищої похвали і наслідування ви­ховний досвід тих батьків, котрі не лише не позбавляють дітей права дорадчого, в деяких ситуаціях навіть вирішального голосу (особливо якщо діти вже досягли підліткового чи юнацького віку), а, навпаки, радяться з ними з різних питань, дослуховуються до їхньої думки, на рівних сперечаються і, якщо бувають у чомусь неправими, не бояться відверто визнати власну помилку. Найважливішим результатом таких взаємин у сім'ї є те, що діти одержують правильні життєві орієнтації. Покидаючи поріг рідної домівки, вони, як правило, органічно й легко вливаються в інші, несімейні товариства, групи, вносять у них усе те краще, що сформувалося в них самих протягом багатьох років перебування в рідній сім'ї. І все життя відчувають вони глибоку вдячність до своїх рідних за те, що ті виховали з них справжніх людей.

Лише ті батьки, які поважають власних дітей, бачать у них своїх помічників і маленьких друзів, зможуть виховати їх справжніми особистостями. А в сім'ї, де батьки та всі інші її члени живуть багатим, змістовним життям, є про що радитися, над чим розмірковувати не лише з дорослими, а й з дітьми. Як важливо, щоб батьки не тільки висловлювали власні думки, а й вислуховували думки дітей: про прочитану книгу, нові кінофільми, про добрий чи поганий вчинок когось із дітей (своїх або чужих), про те, кому в сім'ї належить виконувати ту чи іншу роботу, про найважливіші події в житті нашої країни чи за кордоном... Та хіба перелічиш усі сторони, фаrти, явища, події в сім'ї та за її межами, до яких діти виявляють жвавий інтерес і про все міркують так властиво для їхнього віку?

Тут необхідно зважати й на такий факт, як прагнення дитини до самостійності й активності. Навіть найменші вважають, що вони багато можуть і знають. Звичайно, вони помиляються, але чи варто їх щоразу переконувати в цьому? Адже діти прагнуть бути дорослими, допомагати в усьо­му старшим. Згадаймо з цього приводу книгу письменника

Батьки, котрі розуміють і, враховують цю особливість малят, бачать усю недоречність як надмірно суворого, так і надто поблажливого ставлення до них з боку дорослих. Вони передусім дбають про те, щоб розбудити в дитині людину, дати простір для її самовираження й само­ствердження. Саме ця мета зумовлює стиль їхніх взаємин у сім'ї. Тут доречно згадати слова відомого польського педагога і дитячого лікаря Я. Корчака. “Вихователь,— писав він,— який не затискує, а визволяє, не пригнічує, а підносить, не мне, а формує, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, переживає разом з дитиною багато натхненних хвилин, не раз зволоженим поглядом спостерігати­ме за боротьбою ангела із сатаною, в якій білий ангел перемагає, спостерігаючи, як у запеклій боротьбі злого і доброго перемагає останній” [19].

Постійна підтримка ініціативи дітей, поступове залучення їх до активної участі в сімейному спілкуванні сприяють формуванню у них ціннісних орієнтацій, власних поглядів, оцінок, що стосують­ся найрізноманітніших життєвих явищ родинного і суспільного життя. Завдяки цьому в сім'ї скла­дається тип взаємин, який можна назвати активним співробітництвом. Він може мати місце як у спілкуванні, так і в різних видах предметної діяльності.

Уміння батьків зрозуміти внутрішній світ дити­ни, виявити увагу до її переживань, інтересів, готовність у разі потреби стати на її точку зору, тобто те, що психологи називають ідентифікацією дорослого з дитиною, — необхідна умова вихо­вання в останньої таких рис, як почуття самопова­ги, людської гідності, без чого неможливо сформу­вати повноцінну особистість. Адже такі риси, як відповідальність, чесність, справедливість властиві людям, у яких добре розвинена самоповага. Виховання самоповаги сприяє такому утворенню як совість, що є свідченням високого рівня розвитку моральної самосвідомості людини.

Ставлення батьків до дитини виявляється також в оцінках її дій, вчинків, результатів діяльності. Оцінка — ефективний засіб впливу дорослих на формування особистості дитини, виховання у неї моральних якостей, розвитку інтересів, здібностей. Як важливий зовнішній регулятор поведінки дитини, оцінка згодом перетворюється у внутрішній механізм саморегуляції. Завдяки оцінним судженням дорослих дитина починає поступово усвідомлювати, що добре, а що погано, тобто засвоює правила і норми моральної поведінки.

Уже дошкільнята відчувають глибоке задово­лення, радість, сором або смуток, коли дорослі хвалять їх за гарні вчинки, за виявлену доброту, чуйність у ставленні до інших чи дорікають за погані. Батьки знають, що позитивні оцінки дій і вчинків дитини, похвала дають добрі результати. Оцінюючи поведінку дитини, дуже важливо давати їй змогу якнайчастіше переживати позитивні емоції, радість від зробленої нею корисної справи для навколишніх. Необхідно всіляко заохочувати дитину робити щось добре для інших — рідних, товаришів, знайомих, сторонніх людей. (“Гарний ти у нас, синку,— добре зробив, що без нагаду­вання поступився місцем старенькій бабусі!”, “Молодець, що віддала дівчинці свою ляльку! Бачиш, вона відразу ж перестала плакати!”).

Такі оцінки дорослого сприяють тому, що дитина поступово звикає відчувати настрій іншої людини, радіти з її успіхів, співчувати й допомагати в біді. В. О. Сухомлинський, звертаючись до дітей, писав: “Умій відчувати поряд із собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ — радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному стані іншої людини. Не завдавай своїм вчинком, своєю поведінкою болю, кривди, турботи, тяжких переживань. Умій підтри­мати, допомогти, підбадьорити людину, в якої горе... Не будь байдужим” [46, с.253].

Дуже важливо, щоб діти виявляли чесність, добре ставлення до навколишніх не задля однієї лише похвали. Необхідно давати їм змогу само­стійно пережити радість за добрі вчинки, сором — за погані. Тому не варто щоразу і негайно позитивно оцінювати їхню поведінку. У тих випадках, коли вчинок дитини заслуговує особли­вої уваги дорослого, його можна оцінити безпосе­редньо в даний момент, або через певний період. Відстрочена в часі оцінка дає змогу дитині, зокрема старшій, самостійно пережити, обміркува­ти власний вчинок на основі відомих їй моральних вимог, правил, норм. Це передусім стосується санкцій дорослих, що спрямовані на осуд нега­тивних вчинків дитини.

Оцінюючи поведінку вихованців, ми допома­гаємо їм розібратися в соціальній важливості їхніх вчинків і таким чином прилучаємо синів і дочок до моральних цінностей нашого суспільства, крок за кроком розширюємо їхні уявлення про добро, зло, застерігаємо від конфліктів з навколишніми, допомагаємо на практиці засвоювати моральні норми.

Чітка справедлива оцінка необхідна для нормального розвитку особистості дитини будь-якого віку. її значення ще більше зростає в сім'ї, де є підліток. Адже цей, юнацький, період життя пов'язаний із виникненням актуальної потреби в самовихованні. Об'єктивна, критична і водночас доброзичлива оцінка дорослих допомагає підліткові глибше усвідомити свої достоїнства і недоліки, розібратися у навколишніх людях, правильно оцінити їх, критично підійти до вибору свого ідеалу.

Дехто з батьків часто скаржиться на прояви грубості сина чи доньки тоді, коли негативно оцінено їхній поганий вчинок. Не мовчати ж, коли дитина провинилася! Звичайно, ні. Жоден негідний вчинок дитини не має лишатися поза увагою дорослих. Але тут треба бути особливо тактовним, обережним у виборі форм негативної оцінки або інших, суворіших засобів покарання. Найчастіше причиною конфлікту в подібних випадках є те, що дорослий висловлює осуд вчинку, враховуючи лише його негативний результат. Поза увагою залишається мотив вчинку чи якісь об'єктивні, незалежні від дитини обставини. Відомо, що дитина часто з найкращих поривань може зробити щось не так (хотіла допомогти мамі — розбила тарілку). В такому разі їй найкраще спокійно порадити, як треба діяти надалі, щоб подібне не повторювалося. Погано, коли справедлива нега­тивна оцінка висловлюється в роздратованій формі, з погрозами. Навіть у випадках найгіршого вчинку дитини батьківське обурення має знати межу і не поширюватися на особистість в цілому. Не тільки негативна оцінка вчинків дитини, а навіть найсуворіші покарання не мають бути спрямовані на приниження її гідності. Тому зовсім недопустимі і безрезультатні стосовно підлітка негативні оцінки його вчинку, що супроводжують­ся роздратованими принизливими викриками (“безсовісний”, “негідник”, “невдячний!” та ін.).

Багато батьків недооцінює значення вмотивова­ної оцінки як доброго, так і негативного в поведінці дитини. “Не смій більше цього робити!”, “Забирай­ся з моїх очей!” — подібні догани дітям можна почути нерідко. Звичайно, такі оцінки дещо стримують дітей, але вони не розвивають свідомості, здатності глибоко збагнути суть власного вчинку. Вмотивована ж оцінка розкриває соціальну цінність позитивного або шкідливого, негативного вчинку. Аргументований аналіз поведінки дитини сприяє формуванню у неї свідомого, заснованого на моральних нормах ставлення до людей. Надзвичайно важливе зна­чення для формування в дітей правильних, соціально значущих орієнтацій має оцінка поведінки навколишніх, а також явищ і подій суспільного життя.[6; 28].

Необхідно пам'ятати, що оцінка батьків — не єдине джерело формування у дітей оцінних ставлень, ціннісних орієнтацій.

Дуже важливим для виховання власної дитини є вміння батьків бачити в її друзях, близьких знайомих, у зовсім сторонніх людях передусім позитивні сторони. Та, на жаль, дехто вважає за потрібне фіксувати увагу дітей на недоліках людей. Предметом обговорення в сім'ї надто часто бувають вияви егоїзму, кар'єризму, жорстокості, лицемірства, безвідповідальності. Надмірна фікса­ція уваги дітей на негативному в людях поступово формує у них думку, що взагалі абсолютна більшість людей — погані, безсердечні, нечесні. У старшому віці у них може виникнути спотворене уявлення про людей та їх взаємини. На основі такої неправильної, заниженої оцінки в дитини розвивається недовірливе й підозріле ставлення до інших. А це, відповідно, може спричинити грубість, цинізм, презирливе ставлення до людей.

Звичайно, дітей треба вчити розрізняти добро і зло, формувати в них критичне, непримиренне ставлення до тих, хто керується антигуманними поглядами та нормами моралі. Однак формування у дитини правильної життєвої позиції, активної протидії злу можливе на основі виховання у неї передусім поваги до людей, вміння самостійно зрозуміти добро, відрізнити його від злого, негідного.

Зрозуміло, що такі риси формуються у юної особистості під впливом багатьох чинників. Однак вирішальну роль у цьому плані відіграють реальні людські взаємини у сім'ї. Саме у сім'ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві уста­новки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя. У народі кажуть, що гарна та сім’я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Адже врешті-решт долю людей визначають не наші прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. К.Д. Ушинський писав: “До глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв’язки з сією сім’єю, з якої ми вийшли”.

Та незважаючи на все, виховання дітей у сім’ї – не особиста справа батька й матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти – це майбутнє України. Вони будуть творити історію. Вони будуть майбутніми батьками і матерями, які теж будуть виховувати своїх дітей.

Отже, велике значення у вихованні шанобливого ставлення до людей має атмосфера сім’ї, в якій росте дитина. Особистий приклад батьків – дієвий метод виховання. Тому що учні молодшого шкільного віку , не маючи власного достатнього життєвого досвіду, вчаться до наслідування. Вони із задоволенням повторюють манеру розмовляти, стиль спілкування, звички старших.