2. Семантичні групи дієслова

Дієслова української мови за лексичним значенням поділяються на такі основні семантичні (лексико-семантичні ) групи:

1. дієслова руху (пересування, переміщення), напр.: бігти, їхати, летіти, повзти, возити, носити, прямувати;

2. дієслова мислення, напр.: думати, мислити, мріяти, пам’ятати, аналізувати, уявляти, розмірковувати, характеризувати;

3. дієслова бажання, напр.: бажати, хотіти, прагнути, вимагати, просити, примушувати, мріяти, домагатися, жадати;

4. дієслова мовлення, напр.: говорити, мовити, казати, мимрити, бубоніти, читати, кричати, співати, булькотіти, оповідати;

5. дієслова волевиявлення, напр.: дозволяти, наказувати, змушувати;

6. дієслова вияву почуттів, напр.: дякувати, радіти, гніватися, ненавидіти, любити, зневажати, поважати, терпіти, страждати;

7. дієслова вияву ознаки, напр.: зеленіти, добрішати, червоніти, дубіти, дерев’яніти, п’яніти (відприкметникові дієлова);

8. дієслова сприймання, напр.: бачити, чути, сприймати, засвоювати;

9. дієслова стану, напр.: сидіти, спати, морозити, температурити, трясти;

10. дієслова виявлення фази дії (фазові дієслова), напр: розпочати, закінчити, продовжувати, лишати, припинити.

(Загалом в академічній граматиці 1969 р. виділяють близько 40 лексико-семантичних груп дієслів).

Оскільки семантичні зв’язки між словами складні і багатогранні (серед дієслів багато полісемантичних слів), то зчаста буває важко провести виразну межу між окремими лексико-семантичними групами. До лексико-семантичних груп дієслова зараховують на основі лексико-семантичних варіантів, точніше – дієслівних сем.

За семантичною повнотою дієслова поділяються на:

1. повнозначні: співати, будувати, малювати, синіти та ін.;

2. службові (зв’язка): бути, становити, являти собою;

3. допоміжні, або семантично неповноцінні, до яких належать фазові та модальні дієслова: почав бігти, став кричати, продовжував сидіти; бажав кинути палити, хотів прочитати, не міг зрозуміти.

За валентністю (здатністю до семантичної сполучуваності з іншими словами – актантами) дієслова поділяються на:

1) одновалентні – поєднуються з одним словом, зокрема суб’єктом (спить – хто? дитина; існує – хто? або що? думка; куняє – хто? бабуся) чи об’єктом (лихоманить – кого? мене);

2) двовалентні – поєднуються: а) із суб’єктом та об’єктом (читає – хто? що? Я читаю книгу; любить хто? кого? або що? Козак любить дівчину (пироги), хочеться кому? чого? Мені хочеться риби), б) суб’єктом і локативом (Книга лежить на столі), в) суб’єктом та адресатом (Я дякую тобі);

3) тривалентні – можуть мати при собі одночасно суб’єкт, об’єкт, адресат (Студент написав заяву на ім’я ректора; Гості дарували дітям іграшки), рідше – суб’єкт, об’єкт, інструменталь (хто? що? чим? Петро ріже хліб ножем);

4) чотиривалентні – суб’єкт, об’єкт, адресат, інструменталь або засіб (Сусід виорав мені город своїм трактором). Можуть бути 5, 6 і 7-валентні дієслова. Деякі семантичні позиції (актанти) не обов’язкові (адресат, локатив, інструменталь чи засіб).