20

Антигельмінтні засоби

1. Вступ. Основні поняття про антегельмінтні препарати

В організмі тварин паразитує близько тисячі видів гельмінтів, які наносять значні економічні збитки тваринництву. Боротьба з гельмінтами досить складна, оскільки паразити мають різний цикл розвитку і на пізніх стадіях неоднаково реагують на препарати, на різних стадіях розвитку паразитують в організмі проміжних хазяїв.

Для дегельмінтизації застосовують препарати, які викликають загибель гельмінтів (vermicida) або виганяють їх з організму (vermifuga).

Хімічних групи антигельмінтних засобів:

Механізм дії антигельмінтних засобів:

Vermicida- загибель гельмінтів.

Vermifuga- виганяють із організму.

Дія - пряма, непряма.

За широтою дії:

- вузького спектру - на певний вид гельмінта;

- широкого спектру - на декілька видів гельмінтів.

За фармакологічними групами:

1. Рослинного походження (сантонін, камала, кореневище чоловічої папороті), насіння гарбуза, гіркоти.

2. Хімічного походження:

   1. Препарати миш’яку (список «А», високотоксичні);

   2. Скипидару (високотоксичні);

   3. Тимолу (високотоксичні);

   4. Холіноміметики (Ареколін, Прозерин) - діють через еферентну нервову систему, збуджують нервові закінчення Ш.К.Т., матки, мають ризики щодо розриву кишечнику, матки, міграції їх до інших органів (дихання). Вони здатні у більшій мірі активізувати роботу кишечнику.

У проносний ця здатність мало виражена, це переважно Пурген (Фенолфталеїн).

5. Хлоровмісні препарати (чотири хлористий вуглець).

6. Фосфорорганічні сполуки (хлорофос, нафтамон).

7. Бензімідазолу ()

8. Імідазолу (Тетрамізол, Левамізол,Пірантел);

9. Фенотіазину (Піперарин, Фебактил, Фенасал);

10. Тіоціанату (Нітросканат)

11. Cаліциламіду (Ніклозамід)

12. Ізоквіназолу (Празіквантел)

13. Макроциклічні антибіотики (Авермектини,Мільбеміцин).

2.14. Синтетичні - сучасні антигельмінтні препарати проявляють спрямовану дію, менш токсичні, зручні у застосуванні, не потребують спеціальної підготовки тварин перед дегельмінтизацією.

Розрізняють:

1. Препарати, що мають широкий хіміотерапевтичний індекс, придатні для групової дегельмінтизації, що значно полегшує масові обробки тварин, а деякі з них – піперазин, панакур, фенасал, морантел, рафоксанід, ферантел – можна застосовувати навіть вагітним тваринам. При цьому ефективність дії на різні групи різний: на одні види гельмінтів вони будуть діяти ефективніше, а на інші – „менше”.

2. Препарати з вузьким хіміотерапевтичним індексом - ціазон, сульфен, нілверм, оксид, оксинід, а деякі з них належать до списку Б – дертил, дронцит, бігіонол, фазинекс або кумулюють в організмі і виділяються з молоком – оксинід, івомек, нілверм, нафтамон, фазинекс. Їх рекомендують застосовувати коли відомий збудник (вид гельмінта).

2. Механізм дії.

Механізм антигельмінтної дії препаратів зумовлений їх хімічною структурою.

• Резорцин, гептилрезорцин, дихлорофен при контакті з гельмінтами спричинюють некроз кутикули.

• Хлорвмісні препарати -чотирихлористий вуглець, гексахлорпараксилол та інші викликають жирову дистрофію нервових гангліїв паразитів.

• Фосфорорганічні сполуки – нафтамон, хлорофос – блокують передачу нервово-м'язових імпульсів. Збуджуюче на м'язи гельмінтів діє фенасал, порушення ферментативних процесів викликають фенотіазин, дертил, нілверм.

Антигельмінтна дія препаратів проявляється по-різному.

В одних випадках організм повністю звільняється від гельмінтів, у других – частково. Для оцінки ефективності препаратів встановлюють екстенсефективність – кількість тварин, виражена в процентах, які повністю звільнилися від гельмінтів після введення препарату, та інтенсефективність – процентна кількість паразитів або личинок,які виділилися, по відношенню щодо їх кількості до дегельмінтизації.