Фламандські вітражі
Один із центрів європейського вітражного мистецтва — Фландрія (Південні Нідерланди). Вітражі із Фландрії не такі віртуозні, як твори майстрів Франції 12 ст. Майстри виготовляли вітражі, маючи в репертуарі лише два кольори — чорний та жовтий. Третім кольором мимоволі був прозорий, тобто нічим не пофарбоване скло, що збільшувало освітлення напівтемних тодішніх інтер'єрів. Бідну кольорову гаму визнавали і самі майстри. Тому майстерно доповнювали зображення мальованими деталями одягу, прикрас, капелюхів та облич або подробиць гербів. Навіть ці вітражі, що не вражали багатобарвністю, дорого коштували і були однією зі статей національного експорту. Особливо поціновували фламандські вітражі у Британії, де до 21 ст. збережені їх старовинні зразки як в історичних повінційних церквах, так і в приватних зібраннях.
У 16 ст. віднайшли техніку емалювання. Це збагатило кольорові гамми фламанських майстрів.
Вітражі не зникають в добу відродження. Але поступаються місцем (через значні витрати та велику трудомісткість) скульптурі та рельєфам, живопису монументальному та станковій картині. Сам вітраж мимоволі наближають до станкової картини, що не позначилося добре на характерних особливостях галузі. До створення вітражів залучаються видатні художники, що виконують як станкові картини, так і картони для вітражів, але галузь потроху занепадає. Картони для вітражів створювали
Паоло Учелло — для собору Санта Марія дель Фйоре, Флоренція
Альбрехт Дюрер — для церкви Св. Зебальда, Нюрнберг
Арчімбольдо — для собору в Мілані
Даніель Ліндтмейер, що працював у кантоні Цюрих, Швейцарія
У 19 столітті
Період занепаду потроху змінився на пожвавлення цікавості до вітражів лише в 19 столітті. Але були втрачені як значні витвори середньовіччя (побиті камінням вітражі у Франції в роки революції 1789—1793), так і втрачені середньовічні секрети та технології їх створення. Майстри Західної Європи працюють над відновленням призабутих технологій та відкривають нові (нові рецепти варки скла, його забарвлення, використання міді замість свинцю в перетинках тощо). У Європі, наприклад, виготовленням вітражів займалась «Майстерня живопису на склі» при Королівській мануфактурі порцеляни в місті Мюнхен, але попит на вітражі зростав і не удовольнявся.
Виникають навіть дешеві замінники вітражів — розпис прозорого скла олійними фарбами без фіксації, наклеювання прозорого паперу з кольоровими малюнками на скло.
Особливістю використання вітражів у 19 ст. стало їх використання не тільки в соборах. У добу еклектики вітражами прикрашають палаци старої та нової буржуазної еліти, новітні громадські заклади — банки (палаци для грошей), залізничні вокзали, виставкові павільйони.
Вітражі 19 століття дуже наближені до сучасного їм живопису і цікавіші зразки виникають лише під час копіювання стародавніх зразків чи у стилізаторів. Серед видатних стилізаторів доби — творче об'єднання прерафаелітів в Англії
Вітражі прерафаелітів
Марія, вітраж Бьорн-Джонса, 1872 р.
Представники об'єднання проголосили авторитетами для себе художників дорафаелевої доби. Це був і протест проти помертвілого академізму, що вважав твори Рафаеля Санті зразками, і переоцінка усталених мистецьких цінностей. Прерафаеліти логічно звернулись до творів перехідної доби від середньовіччя до відродження, а потім і до творів середньовіччя. Тому звертались до стилізаторського відновлення середньовічної та ренесансної книжкової мініатюри, до картин біблійної тематики, до створення картонів для аррасів, картонів до вітражів. Особливо вдалі зразки створив Едвард Бьорн-Джонс (1833—1898).
Вітражі за його картонами вдало обігрують декоративні якості рослин, написів готичним шрифтом, умовний одяг біблійних персонажів з довгими зморшками, яскраві чи тьмяні кольори (вітражі «Адам», « Христос — добрий пастир», «Благовіщення», " Поклоніння волхвів ").