МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ МИКОЛАЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
МИКОЛАЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ
АКАДЕМІЧНИЙ КОЛЕДЖ
Циклова комісія філологічних та суспільно-гуманітарних дисциплін
Реєстраційний №___
Дата______________
Курсова робота
" КЕРАМІКА, СКЛО, ЮВЕЛІРНІ ВИРОБИ ПЕРІОДУ КЛАСИЦИЗМУ"
студентки третього курсу групи 303-ДПМ
денної форми навчання спеціальності
5.02020801 «Декоративно-прикладне мистецтво»
Смирнової Олени Валеріївни
Науковий керівник:
Викладач ДПМ та орнаменту
Просолович С.М.
Робота захищена «___»_________20__року
З оцінкою «___»
Миколаїв - 2017
ЗМІСТ
1 ВСТУП
2 СКЛО
3 КЕРАМІКА
4 ЮВЕЛІРНІ ВИРОБИ
5 ВИСНОВКИ
6 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
7 ДОДАТКИ
ВСТУП
Класици́зм— напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХIХ ст Дляважливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм.
Класифікація, періодизація і місцеві школи класицизму
Місцевий варіант класицизму отримав поширення у Британії. Він був настояний на впливах творів Андреа Палладіо, але швидко втратив експериментальний характер і переродився у сухий і нудний академізм.
Навпаки, класицизм в архітектурі в Російській імперії мав витоками як італійські, так і французькі джерела, а в країні роками працювали як фрацузькі, так і італійські і швейцарські архітектори. Вони суттєво підняли рівень імперської архітектури як у містах, так і в сільських садибах привілейованого стану імперії — дворянства. Менше розповсюдження класицизм мав в російському живопису, а більше в графіці, в модах, в надгробкахі монументах.
просвітницький класицизм
класичний історизм (з використанням ордерів) належали: неоренесанс у різних національних варіантах (італійський, французький, німецький), неоеллінізм і французький т. зв. «стиль Другої імперії».
Романтичний історизм — новий розвиток стилю Шинкеля було пов'язано з поразкою Наполеона в 1815 році — саме тоді архітектори задумалися про необхідність створити стиль, що відображає перемогу і торжество німецького націоналізму. До романтичного напрямку відносяться стильові спрямування, що виникли у результаті інтерпретації мотивів середньовічної, східної та : «аркаднийстиль», неоготика, неороманізм, неовізантизм, швейцарський та орієнтальнийтилі, а у кінці ХІХ ст. — перші стилізації українського та польського народного зодчества.
пізній класицизм
строгий класицизм (1780 — 1790)
Недоліки стилю
До недоліків стилю класицизм і його нащадка академізму належать приреченість до постійних повторів вироблених зразків, швидке падіння в стереотипні рішення, консервація рішень. Жорстка заданість переходила в класицизмі в надісторичність , в ігнорування сучасності. Адже задовго до цього вже вироблені ідеально прекрасні форми і пропорції. Залишається лише їх наслідувати, бо виникає ілюзія причетності до ідеальної краси і вічності.
До того ж успішна практика існування европейських стилів готика, відродження і маньєризму, бароко, рококо, сецесії та модернізму довела, що сталого ідеалу (на чому помилково наполягав класицизм) — нема, що кожна нова доба (і її талановиті представники) здатні виробити власні ідеали і яскраво втілити їх у власній творчості.
Скло Рання історія скловарства
За загально складеною історичною думкою технології виготовлення скла вперше почали використовувати близько 2500-3000 р.р. до н.е. У Межиріччі та Єгипті, оскільки глазуровані склом фаянсові прикраси, вік яких нараховує п'ять тисяч років, знаходили саме там. Археологія Межиріччя, особливо періоду Стародавніх Шумеру та Аккаду, схиляє дослідників до того, що менш старовинним зразком виробництва скла слід вважати пам'ятку, знайдену в Межиріччі в районі Ашнунаку — циліндричну печатку з прозорого скла, що датується періодом династій Аккадської держави, тобто вік її — близько чотирьох з половиною тисяч років.
Про розгалуження скловиробів на побутові і мистецьки свідчить археологічна знахідка скляної намистини зеленого кольору діаметром близько 9 мм, що зберігається у Єгипетському музеї у Берліні. Іона не мала утилітарного призначення, а свідчила лише про декоративне її призначення. Вона вважається одним з найдавніших зразків скла. Намистина була знайдена єгиптологом Фліндерсом Пітрі біля Фів, за деякими допущеннями їй п'ять з половиною тисяч років.
Склярство Київської Руси
Спершу в виробництві мистецького скла застосовано техніку витягування та відливання скла, на переломі 10 — 11 ст. опановано мистецтво видування, а згодом і рафінування маси дворазовим варінням, що давало чисте прозоре скло. Знайдені посудини 10 — 13 ст. свідчать про наявність двох сортів виробів: дешевих з «простого», «зеленого» (пляшкового) або «лісного» скла і з високоцінованого «білого» або «кришталевого». Посуд того часу прикрашався накладними узорами з скляних ниток і стрічок (однотонних або кольорових) у формі спіральних або хвилястих ліній, а також геометричного орнаменту. Ця орнаментика стала основою українського скляного виробництва і пізніших століть.
18-19 століття
У 18 — на початку 19 ст. виробництво мистецького скла досягло найвищого рівня. Виникали нові добре обладнані гути, опановано техніку видування листового скла «халявним» способом та нові засоби оброблення і прикрашання, головним чином кольоровою маллю, а згодом різьбою, гравіюванням і золоченням. Створено стиль українського мистецького скла, який полягав у тому, що робота над створенням форми виробу пов'язувалася органічно з його декоруванням.
Своєрідним явищем українського мистецького скла були фігурні вироби: пляшки, барильця з виглядом тварин (ведмедик, коник, баранець) і птахів (качка, одуд, півник), звичайні ґротескні персонажі народних казок, переказів, прислів'їв. Особливістю волинських виробів були вази-кошички, тонко вироблені ліпним склом, і свічники з філіґранню. На гутах Львівщини (Жовква) вироблялися павуки-люстри. У мистецькому склі 18-19 ст. застосовуються багаті види орнаментації: пластичні ліпні оздоби (геометричний орнамент, дрібна пластика), розписи емалем (на тонкостінних виробах переважає рослинний орнамент, рідше сюжетні зображення), розписи олійними фарбами (споріднені з народними настінними розписами, здебільше рослинні), гранування(заглиблення) «ямками» (круглими) і «сложками» (овальними), з яких майстер формував орнамент з квіток (соняшнику, ромашки), гравіюванням (портретні зображення, герби) і позолота.
У другій половині 19 ст. виробництво мистецького скла під тиском промисловості занепадає. Щойно з 1930-их pp. починають з'являтися предмети мистецького скла на скло-заводах УРСР: рубінові «Кремлівські зорі» (1937р.), кришталевий водограй для радянського павільйону на міжнародній виставці в Нью-Йорку (1939р.), виконані на Костянтинівському заводі «Автоскло». Згодом щораз частіше мистецьке скло застосовується в архітектурі та декоративно-прикладному мистецтві (павільйони Всесоюзної сільсько-господарської виставки, метрополітен у Москві і «Київ. кільцева») і відроджуються вітражі («Переяславська рада» для павільйону УРСР на виставці досягнень народного господарства СРСР, автори Г. Юнь, В. Давидов, С. Кириченко; «Дружба народів» за ескізом А. Мисіна та ін.), виконувані переважно Костянтинівським і Київським склозаводом. З 1950-их pp. склозаводи виконують одиничні порожнисті вироби для виставок, ювілеїв, нагород, використовуючи при декорації техніку гранування і глибокого травлення виробів з накладного скла (так звана техніка Гале). Тепер осередками виробництва мистецького скла є склозавод Києва, Львова (фірма «Райдуга»), менший у Стриї. Митці на заводах Києва і Львова використовують спадщину народного посуду, створюючи вироби для побутових потреб.