Масові репресії

• Трагедія вітчизняної історії була в тому, що протягом 20-30-х рр. XX ст. разом з реалізацією форсованої індустріалізації і колективізації, разом із зростанням обороноздатності країни, подоланням економічної відсталості виник і надзвичайно зміцнів безоглядно деспотичний режим, який вів війну зі своїм народом.

• Дозуючи тиск і відвертий терор, репресивний апарат як невід'єм­на частина тоталітарного режиму покликаний був виконати три го­ловні завдання:

  • ліквідувати організовану опозицію, будь-яке особи­сте інакомислення в лавах партії і скрізь у країні,

  • забезпечити державу через систему ГУЛАГу безплатною робочою силою,

  • тримати під пильним невсипущим контролем і наглядом суспільство.

• Метою репресій було також відродження атмосфери громадянської війни.

• В кожному своєму починанні більшовицьке керівницт­во хотіло відчувати присмак запеклої боротьби.

Скажімо, таке, здава­лося б, патріотичне явище, як стахановський рух. Він був не лише гарячою іскрою стимулювання підвищення продуктивності праці, а й спробою підняти робітників проти директорів і технічних спеціалістів, які опиралися нав'язуваним нереальним темпам індустріалізації

• Україною прокотилося три хвилі масових репресій.

Перша хвиля масових репресій у 1929-1931рр.

«Шахтинська справа», розкуркулювання, масові депор­тації.

• 1930 р. приніс Україні не тільки масову примусову колективіза­цію селянства, а й новий галасливий політичний процес. Відбувся він навесні у приміщенні Харківського оперного театру над учасни­ками СВУ — так званої Спілки визволення України. На лаві підсуд­них опинились 45 чоловік: академіки, професори, лікарі, священи­ки, письменники, студенти, вчителі. Згідно з обвинувальним висновком, усі ці люди входили у законспіровану шкідницьку підривну націоналістичну організацію, пов'язану з «світовим капіта­лом» і польською розвідкою. СВУ мала на меті сприяти інтервенції в Україну й готувала антирадянський заколот. Серед підсудних були найвідоміші представники української інтелігенції — академік С. Єфремов, професори Г.Іваниця, М.Слабченко, письменники М. Івченко, Л. Старицька-Черняхівська. Нині доведено, що з юридичної і політичної точки зору процес був фальсифікований від початку і до кінця. У 1989 р. всі жертви його були повністю реабілітовані.

• Все пояснювалося тим, що владі не подобалися позиції старої української інтелігенції незадоволеної насильством над селянством під час колективізації.

• Справою СВУ було завдано удару по верхівці опозиційно настроєної національної інтелігенції, відкрито новий етап у боротьбі з «націоналізмом» в Україні.

• У лютому 1931 р. заарештовані колишні діячі УНР В. Голубович, П. Христюк, М. Шрага та ін. Дійшла черга і до ізолювання М. Грушевського, депортованого потім до Москви. ДПУ «роз­кручувало» справу так званого «Українського національного центру» (у справі проходило 50 чоловік).

• З 1930 р. організовується система таборів ДПУ на чолі з спеціально виокремленим Головним управлінням таборів (ГУЛАГ). За 10 років (з 1930 по 1940) кіль­кість в'язнів у Сибіру, на Соловках, у Магадані зросла із 100 тис. до 1,5 млн чоловік.

Друга хвиля репресій припадає на 1932-1935рр.

Це був прямий терор проти українського селянства нелюдським способом — голодом.

• Нескінченний список придушених голодом у жахливому 1933 р. поповнили ще два трагічні імені: 12 травня і 7 липня самогубством обірвали своє життя письменник М. Хвильовий і знятий з посади наркома освіти М. Скрипник.

• У нарощуванні репресій і терору важливу роль відіграли дві події:

• У січні-лютому 1934 р. на XVII з'їзді ВКП(б) група делегатів вчинила спробу усунути Й. Сталіна з посади Генерального секрета­ря. Під час виборів членів ЦК проти нього було подано майже 300 голосів. Як наслідок - з 1966 делегатів з'їзду було репресовано 1100;

• 1 грудня 1934 р. у Смольному був убитий С. Кіров. Багато обставин цього вбивства досі не з'ясовані. Одні стверджують: до цього прямо причетний Сталін, інші, навпаки, заперечують — це трагічний збіг обставин, до вбивства Генсек не мав ніякого відношен­ня, тим паче, що С.Кіров був ревним сталіністом і одним з небагатьох улюбленців вождя. Та сам факт убивства прислужився майстерному нагнітанню підозрілості, зміцненню й активізації репресивного апарату.

• У січні 1935 р. відбувся процес над так званим «Московським центром» на чолі з Г. Зінов'євим і Л. Каменевим. В Україні жертвою його став Ю. Коцюбинський, який працював заступником голови РНК УСРР.

Третя хвиля — 1936-1938рр.

Доба «Великого терору», який став завершальним акордом репресивної політики, що розгорнула над країною чорні крила у попередні роки.

• Суспільство дедалі більше поринало у прірву страху, відчаю, соціальної деградації, хоч зовні, для стороннього спостерігача, це й не було помітно.

• Репресії переросли у масові після пленуму ЦК ВКП(б) у лютому - березні 1937. Під час пленуму заарештували М. Бухаріна і О. Рикова. Й. Сталін заявив, що країна опинилася у надзвичайно небезпеч­ному становищі через підступну діяльність шпигунів, саботажників і диверсантів.

• Жахливим за своїми наслідками був удар по армії. У червні 1937 р. пройшов процес над 8 генералами на чолі з маршалом М. Тухачевським. У Київському і Харківському військових округах за півтора роки було репресовано понад 45 командирів стрілецьких з'єднань, у тому числі 17 комдивів і 18 комбригів. Трагічні наслідки цих ре­пресій стали особливо відчутними в перші місяці війни після напа­ду Німеччини на СРСР.

• Не уникла репресій і партія.

• У другій половині 1937 р. до Києва були направлені М. Хрущов і М. Єжов (останній став новим наркомом НКВС - для чистки КП(б)У від «ворогів народу і троцькістсько-фашистських елементів». З січня 1938 р. М. Хрущов почав виконувати обов'язки першого секретаря ЦК КП(б)У.

• Під репресії потрапляли не тільки рядові комуністи, а й керівники КП(б)У. 3 11 членів Політбюро ЦК загинули десятеро. З 102 членів і кандидатів у члени ЦК репресовано було 100. До червня 1938 р. заарештовано 17 членів української РНК. У сталінській «м'ясорубці» загинули X.Раковський, С.Косіор, П.Любченко, Е. Квірінг, В. Чубар та багато-багато інших.

«1937 год был необходим... Мы обязаны 37-му году тем, что у нас во время войны не было пятой колонны... В 1937 году шатающихся, колеблющихся было немало. Погибло много честных коммунистов. Нет дыма без огня. Но тут чекисты перестарались. Им дали задание, гак они и рады стараться... Я несу ответственность за эту политику и считаю ее правильной... Были допущены крупные ошибки и перегибы, но в целом политика была правильной... Я оправдываю репрессии, хоть там и были крупные ошибки... Заслуга Сталина, того руководства... огромна. Сталин был честный человек».

Хоч би що казав В. Молотов на виправдання репресій, всього по СРСР тільки в 1937-1938 рр. жертвами їх стали, за підрахунками різних джерел і дослідників, 5-7 млн чоловік, з яких 1 млн схоплених загинули.

Відтоді, після «Великого терору», влада сталінської керівної верхівки стала абсолютною.