Основні пункти чартерного договору такі:

• час і місце укладання чартеру;

• повне юридичне найменування сторін (преамбула чартеру);

• назва й опис судна;

• право заміни вказаного спочатку терміну;

• вид вантажу;

• місце завантаження та розвантаження;

• умови завантаження та розвантаження, у т. ч. умови оплати демереджу - грошового відшкодування, яке сплачує фрахтувальник судновласнику за простій судна під завантажувальними роботами понад встановлений у чартері термін, і диспачу - премії, яка виплачується судновласником фрахтувальникові за дострокове завершення вантажних робіт;

• порядок оплати фрахту;

• термін подачі судна, у т. ч. канцелінг - кінцевий термін подачі судна під завантаження, у разі недотримання якого фрахтувальник має право розірвати чартер;

• інші умови (льодове застереження, застереження щодо обставин нездоланної сили тощо).

Багатовікова практика торгового мореплавства привела до створення типових договорів перевезення, які називаються проформами чартерів. На основі проформ чартерів, що розробляються перевізниками, або спеціалізованими організаціями, укладаються чартери на перевезення конкретних вантажів у певних напрямках.

У торговому мореплаванні застосовують такі види фрахтування судна:

1. фрахтування на один рейс, за яким судновласник одним рейсом перевозить вантаж з одного чи кількох портів відправлення в один чи кілька портів призначення;

2. фрахтування на послідовні рейси використовується під час перевезень великої кількості однорідного вантажу в одному і тому ж напрямку кількома послідовними рейсами;

3. фрахтування за генеральним контрактом, за яким судновласник зобов'язується протягом конкретного періоду часу перевезти певну кількість товару;

4. фрахтування на умовах тайм-чартеру - договір про оренду судна, коли все судно чи його частина надаються на конкретний час у розпорядження фрахтувальника для перевезення вантажів у будь-яких напрямках. Судновласник зобов'язаний тільки утримувати судно у справному стані та сплачувати платню екіпажу. Фрахтувальник бере на себе всі інші витрати (паливо, портові збори) і сплачує орендну плату судновласнику;

5. фрахтування на умовах димайз-чартеру - це договір про оренду судна, коли судновласник передає його фрахтувальнику на визначений термін разом із командою, члени якої стають працівниками наймача, котрий бере на себе усі витрати з експлуатації судна, у т. ч. зарплату екіпажу й орендну плату судновласнику;

6. фрахтування на умовах бербоут-чартеру - це оренда судна без екіпажу; фрахтувальник бере на себе усі витрати на його використання і виплачує орендну плату судновласнику. Цей вид фрахтування суден широко застосовується під час придбання суден у розстрочку. У такому разі договір оренди є також договором купівлі-продажу. Після завершення розрахунків фрахтувальник стає власником судна.

Грошова сума, що виплачується фрахтувальником фрахтівникові за перевезення вантажу трамповим судном, визначається розміром фрахтової ставки. Фрахтові ставки складаються залежно від ринкової кон'юнктури та встановлюються безпосередньо судновласником.

Контейнерні перевезення морем.

Останнім часом у міжнародній торгівлі для перевезень генеральних вантажів морем часто використовуються контейнери.

Стандартний контейнер - це металевий ящик (зі сталі чи алюмінію) з подвійними дверцятами з одного боку. У нього може бути вміщений вантаж загального призначення.

Більшість контейнерних перевезень проводиться у контейнерах двох типів:

1. Двадцятифутовий контейнер - місткістю 30 м³. Максимальне завантаження - 18т. Внутрішні розміри: довжина - 5,89 м, ширина - 2,32 м, висота - 2,23 м (дверцята: ширина - 2,30 м, висота - 2,14 м).

2. Сорокафутовий контейнер місткістю 60 м³ із максимальним завантаженням на 30т. Внутрішнії розміри: довжина - 12 м, ширина - 2,32 м, висота - 2,23 м (дверцята: ширина - 2,30 м, висота - 2, 23 м). Ці розміри можуть варіюватися залежно від виробника. Потрібно завжди вказувати точні параметри для великогабаритних і спеціальних предметів перевезення.

Надання послуг зі здійснення контейнерних перевезень вимагає спеціального оснащення та спеціального обладнання портів підйомними та розвантажувальними установками. Сьогодні для перевізника контейнерні перевезення є економними - вони значно скорочують час завантаження та розвантаження суден. Географія контейнерних перевезень суттєво розширюється.

Для вантажовідправника основна перевага полягає у зменшенні ризику втрат, крадіжки чи пошкодження вантажу зав­дяки безпечнішій системі перевезень, а також у тому, що практично зводиться до нуля ризик затримки у порту розвантаження для подальшого перевезення сушею. Товари, що легко складуються, можуть доставлятися у простій упаковці, що дозволяє зекономити двічі: на нескладній упаковці та на транспортних витратах, які залежать від маси вантажу і його габаритів. Під час заповнення контейнера вантажовідправник часто користується послугами транспортно-експедиційного агентства, яке може сформувати „збірний контейнер”, використовуючи його для завантаження кількох партій вантажів від різних вантажовідправників.

У разі повного завантаження контейнера коносаменти виписуються безпосередньо перевізниками вантажів. Коли ж формується збірний контейнер, виписуються коносаменти на кожну індивідуальну партію й один зведений коносамент на весь контейнер, який видається вантажовідправнику, що приєднався останнім.

Перевезення вантажів за коносаментами раніше регулювалось Міжнародною конвенцією про уніфікацію деяких правил про коносаменти 1924 р., відомою як Гаазькі правила і доповненою Протоколом про поправки до конвенції, прийнятої в Брюсселі в 1968 р. У березні 1978 р. в Гамбурзі прийняли Конвенцію ООН про морське перевезення вантажів - Гамбурзькі правила, - яка містить низку доповнень як до коносаментів, так і до інших договорів перевезення, крім чартеру. Гамбурзькі правила замінили Конвенцію 1924 р. і Протокол 1968 р.

Морські перевезення пасажирів, їхнього багажу, транспортних засобів і ручної поклажі регламентуються Афінською конвенцією 1987 р.

Комплекс питань, пов'язаних з організацією міжнародних перевезень річками, регулюється Братиславськими угодами, укладеними річковими пароплавствами придунайських країн. Учасниками першої з них - Угоди про загальні умови перевезення вантажів по ріці Дунай 1955 р. були пароплавства Болгарії, Угорщини, Румунії, СРСР і Чехословаччини. У 1966 р. до цієї Угоди приєдналися річкові пароплавства Югославії, а в 1968 р. - Австрії і ФРН. Наступним кроком було укладення у 1978 р. цими пароплавствами Міжнародної угоди про загальні умови перевезення контейнерів по річці Дунай. У 1979 р. ті самі пароплавства уклали угоду про міжнародні вантажні тарифи.