39

Теорія та методика фізичного виховання

31-40 59-60

31. Поняття про конституцію та соматотип людини. Фактори, що зумовлюють конституцію людини.

Конституція людини - це сукупність стійких вроджених індивідуальних особливостей і властивостей, закріплених спадково і визначають специфічність реакцій всього організму на вплив середовища. Конституція може розглядатися як функціональна єдність всіх морфологічних властивостей людської індивідуальності.

Конституція може тлумачитися як стан організму людини, що виявляється, зокрема, і в особливостях його статури.

Конституція може розглядатися як функціональну єдність всіх морфологічних і фізіологічних властивостей людської індивідуальності.

Анатомічним проявом конституції є соматотип, або тип статури - комплекс морфологічних особливостей індивідуума, обумовлених кількісним розвитком і співвідношенням трьох основних соматичних компонентів - жиру, м'язів і скелета.

Академік А.А. Богомолець вважав, що тип конституції визначається переважним розвитком одного з видів сполучної тканини (тонковолокниста, жирова, грубоволокнисті). Однак кожна класифікація типів статури виділяє якісь ознаки як основних та ігнорує інші.

В основу класифікації конституцій людини можуть бути покладені такі принципи:

1) соматопсіхологіческій як прояв психофізичної сторони особистості, заданої генотипом і модифікованої зовнішніми впливами;

2) фізіологічний як сума факторів, що визначають стійкість організму до зовнішніх пошкоджуючим впливів;

3) генетичний як розвиток спадкових ознак;

4) змішаний визначається особливостями, зумовленими впливом спадковості і середовища.

Сучасні види соматотипів детальніше:

Меланхолік

Люди, цього соматотипа відрізняються нестійкою нервовою системою, вони неспокійні, непостійні, збудливі, але нерішучі. Мають невиразною «блідої» мімікою, легко піддаються зміні настрою. Статура худорлява. Ці люди не схильні до набору ваги, вони постійно худі і стрункі.

Меланхолікам притаманне займатися інтелектуальною діяльністю. Як правило, з них виходять непогані програмісти, аналітики та конструктори. Ці професії дозволяють уникати частого спілкування з іншими людьми, що для цього типу особистості дуже важливо. Статура у меланхоліків худе і крихке, з широкими кістками тазу і плечей, з вузькою талією. Особа худорляве, витончене, з вираженими вилицями. Череп звужений донизу, підборіддя загострений.

Флегматик

Цьому типу особистості властиві слабко виражені емоції. Через що настрій у флегматиків завжди стабільний. Може здатися, що флегматики ліниві і байдужі. Але під час спілкування з такими людьми відчувається спокій і умиротворення.

Флегматики не схильні приймати швидкі рішення, вони повільні, інертні і відкладають рішення проблем на останній момент. Але, незважаючи на це, вони зазвичай домагаються відмінних результатів в професії. Кращими професіями для цих людей вважаються виробництво і адміністрування.

Статура у флегматиків масивне. Вони схильні до повноти. Мають довгими кінцівками з округлим тулубом. У них «квадратний» череп, великий, великий ніс, плоский потилицю, вилиці виражені слабо.

Холерик

Має неврівноваженою нервовою системою. Люди з виразною, активною мімікою з сильними, але нестійкими емоціями. Схильні до різкої зміни настрою, при цьому збудження переважає над гальмуванням. Багато хто вважає холериків злими склочників, але це не так. Темперамент холерика просто підсилює як позитивні, так і негативні прояви його особистості. Ці люди добре справляються з професійною діяльністю, пов’язаною з міжособистісним спілкуванням та послугами. Але часта зміна настрою часто робить цих людей непередбачуваними.

Вони відрізняються худорлявістю, крихкістю, витягнутими частинами тіла. Череп злегка звужується догори. Підборіддя гострий, ніс часто буває з горбинкою або загострений.

Сангвінік

Життєрадісний, добродушний і активна людина. Володіє сильними емоціями, яскравою мімікою. Але при зовнішній рухливості сангвініки залишаються спокійними внутрішньо. У нього практично не трапляються спалахи дратівливості. Якщо він сердиться, то швидко відходить. Вміє контролювати емоції. З таких людей виходять прекрасні викладачі, психологи. Вони відмінно працюють з людьми і добре уживаються в будь-якому колективі.

Зовні відрізняються округлими формами тіла. У них, як правило, невисокий ріст і широка кісткова система. Голова велика, з круглим рівним чолом. Вилиці і підборіддя окреслені слабо. Ніс або «качечкою» або «картоплею».

Як ми вже говорили, в житті рідко зустрічаються яскраво виражені психотипи. Зазвичай основні соматотипи людини розмиті в реальному людину і мають і інші риси, характерні для інших характеристик. Так що розвиток будь-якої особистості залежить від безлічі різноманітних факторів і його не можна загнати в рамки.

Типи конституції людини

Дослідники давно намагалися об'єднати людей за спільними ознаками в окремі групи — типи конституції (від лат. Constitutio — будова тіла). Класифікації базувалися на різних принципах: морфологічних, функціональних, біохімічних, нейрореактивних, гормональних тощо.

Нижче наведено типи конституції за М. В. Чорноруцьким, що грунтуються головним чином на морфологічних, біохімічних і деяких функціональних ознаках.

Астенічний тип — високий (рідше середній) зріст, видовжена грудна клітка з гострим підгруднинним кутом, довга шия, вузькі плечі, відносно довгі кінцівки, ніжна тонка бліда шкіра, слабко розвинута підшкірна клітковина. Серце невеликих розмірів, легені видовжені, кишки короткі, тиск крові знижений; переважають процеси дисиміляції.

Гіперстенічний (пікнічний) тип — риси в цілому прямо протилежні попередньому: зріст середній або нижчий за середній, тіло масивне, багате жировідкладення (схильність до повноти), порівняно короткі кінцівки, короткі грудна клітка й шия, великий живіт, велике серце, довгі кишки, схильність до підвищеного тиску; переважають процеси асиміляції.

Нормостенічному типу властива пропорційна гармонійна будова тіла, добре розвинуті у більшості випадків кісткова і м'язова тканини. Вважається, що нормостенічний тип займає середнє положення між астенічним і гіперстенічним типами.

Фактори, що зумовлюють конституцію людини. Конституціональні особливості людини визначаються низкою чинників. З них в першу чергу слід відзначити спадкові чинники і фактори, набуті людиною протягом життя в процесі його розвитку. З факторів, що впливають на особливості статури, необхідно вказати на соціальні умови, харчування, перенесені хвороби, умови праці, заняття спортом. Відомий біолог Дж. Таннер пише, що у визначенні конституції людини немає чіткого уявлення про вплив на неї спадковості і середовища. Безсумнівно, генетичні впливу мають першорядне значення. Правда, багато конституціональні ознаки мають дуже складну генетичну основу, а деякі з них, як можна припустити, виникають внаслідок ранньої фізичного навантаження, ніж генетичного впливу.

Грунтуючись на працях І.М. Сєченова, К.А. Тімірязєва, О.М. Северцова, І.П. Павлова, І.І. Шмальгаузена, можна вважати, що у формуванні організму, а отже і його конституціональних особливостей, мають значення як спадкові, так і набуті фактори. Особливості статури не є чимось незмінним. На них можуть впливати зовнішні фактори, до числа яких належать умови життя, тобто соціальні умови в самому широкому сенсі цього слова. Тому проблема конституції людини - велика соціальна проблема. Із зовнішніх факторів, під впливом яких змінюється фізична природа людини, велике значення мають фізичні вправи, систематичні заняття спортом. Цілеспрямована зміна конституціональних особливостей людини можливе лише при глибокому вивченні цієї проблеми, і насамперед вивченні конституції дітей, дорослих, людей похилого віку і, звичайно, спортсменів.

32.Характеристика особливостей морфологічної перебудови скелетних м’язів під впливом фізичних навантажень різної інтенсивності.

М’язи – активна частина рухового апарата. Завдяки їм можливі: усі різноманітні рухи між ланками скелета(тулубом, головою, кінцівками), пересування тіла людини у просторі(ходьба, біг, стрибки, обертання тощо), фіксація певних частин тіла у просторі, зокрема збереження вертикального положення тіла.

При систематичних помірних фізичних навантаженнях м’язи збільшуються за розмірами, стають щільнішими, пружними. Окремі м’язові волокна гіпертрофуються. Збільшення об’єма м’язів відбувається не лише завдяки збільшенню розмірів м’язових волокон, але і завдяки збільшенню їх кількості.

Гіпертрофія проявляється не в процесі вправ, а в послідуючому відновлювальному періоді. Однак відносно менша кількість рухів, яка виконується важкоатлетом на тренуванні із максимальною силою, краще сприяє потовщенню м’язів, ніж більша кількість рухів легкоатлета-марафонця, що виконується із незначним м’язовим зусиллям. У останнього між окремими м’язовими зусиллями ( до того ж із незначним напруженням ), відсутній необхідний період часу для відновних процесів, і самі ці процеси не обумовлені величиною біологічного подразника ( в даному випадку силою м’язового напруження ),фізичні навантаження на витривалість сприяють формуванню тонких м’язів із малим вмістом води і жиру.

Швидкісно-силові вправи сприяють формуванню добре вираженого м’яза з еластичною тканиною. Для якості швидкості велике значення має сила, з якою скорочується м’яз і, крім того, здатність його до розтягування, що дозволяє повністю використовувати його довжину. Якості швидкості, сили і витривалості м’яза покращується у процесі фізичних вправ у певному поєднанні і у взаємозалежності. Якщо м’яз тренується переважно на розвиток якості сили, то він меншою мірою здатний швидко скорочуватись і недостатньо витривалий. І навпаки, висока витривалість м’яза до тривалої роботи досягається значною мірою за рахунок якості швидкості і особливо сили. Тому з метою гармонічного фізичного розвитку необхідно рівномірно тренувати ці три якості ( швидкість, сила, витривалість ) ще до вузької спеціалізації в якомусь певному виді спорту. Однак слід відзначити, що більшість спортсменів обирає для себе зазвичай той вид спорту, який більшою мірою відповідає їхній статурі і фізичним даним.

Особливості спортивної діяльності, переважна участь в ній тих чи інших м’язових груп визначають топографію розподілення м’язової сили спортсменів, тобто співвідношення характеристик сили в окремих м’язах і м’язових групах. При цьому спортсмени за силою м’язів безперечно переважають тих, хто не займається спортом систематично.

Різні види спортивної діяльності висувають особливі вимоги до певних груп м’язів, які виконують характерну для даного виду спорту роботу. Тому у спортсменів різних спеціалізацій спостерігається неоднаковий розвиток скелетних м’язів, а відповідно – їх силових якостей.

У спортсменів сила згинання стопи відносно більша, ніж у не спортсменів. Особливо високій цей показник у велосипедистів, хокеїстів. У хокеїстів показники сили м’язів згиначів стопи складають 187 кг, у велосипедистів – 176 кг, у гандболістів – 146 кг.

Сила м’язів-розгиначів тулуба у гандболістів дорівнює 184 кг, у хокеїстів – 177 кг, а у велосипедистів – 149 кг.

У показниках сили м’язів верхніх кінцівок очевидну перевагу мають спортсмени, які спеціалізуються у хокеї, у порівнянні з лижниками-гонщиками і велосипедистами.

У силі м’язів-згиначів плеча помітна перевага лижників над гандболістами, хокеїстами і велосипедистами. Досить чіткі різниці спостерігаються в силі м’язів-розгиначів плеча: кращий показник у хокеїстів (73 кг), дещо гірший у гандболістів ( 69 кг ), у лижників ( 60 кг ) і велосипедистів (57 кг). У не спортсменів цей показник складає всього 48 кг.

Проте одна важлива ознака об’єднує спортсменів: сила м’язів-розгиначів вища, ніж згиначів. Так, у борців сумарна сила м’язів-розгиначів кінцівок і тулуба у 2.5 рази переважає силу згиначів. Для плеча і передпліччя відношення сили цих м’язів приблизно рівне ( 1: 1.1 – 1.5 ), для тулуба відношення 1: 3.4 – 3.5; для стегна і гомілки – 1 : 6 , для стопи – 1 : 4 .