Рекомендована література

1. Гируцкий А. А. Общее языкознание : учеб. пособие для студентов вузов / А. А. Гируцкий. – Изд. 3-е, стереотип. – Мн. : Тетра-Системс, 2003. – 304 с.

2. Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підручник для вузів / М. П. Кочерган. – 3-тє вид. – К. : Академія, 2010. – 463 с.

3. Кодухов В. И. Общее языкознание : учебник / В. И. Кодухов – М. : Высш. шк, 1987. – 303 с. – Библиогр. : с. 281–289.

Зразки тестових завдань

1. Поняття «синхронія» та «діахронія» запропоновані:

а) І. Бодуеном де Куртене;

б) празькими структуралістами;

в) копенгагенськими структуралістами;

г) Ф. де Соссюром.

2. Молодограматизм – це:

а) модифікований порівняльно-історичний метод;

б) продовження гумбольдтівської традиції;

в) новий лінгвістичний метод кінця ХІХ ст.;

г) модифікований структуралізм.

3. Ідея про наявність у слова «ближчого» та «подальшого» значень належить:

а) О. Потебні;

б) І. Бодуену де Куртене;

в) А. Лескіну;

г) К. Фосслеру;

д) В. Вундту.

4. Виділення восьми частин мови як прообразу сучасної європейської класифікації частин мови – заслуга:

а) М. Варрона;

б) Платона;

в) Аристотеля;

г) олександрійських мовознавців;

д) середньовічних лінгвістів.

5. Гіпотеза лінгвістичної відносності належить:

а) З. Харрісу та Блумфілду;

б) Ф. Боасу та Е. Сепіру;

в) Б. Уорфу та Е. Сепіру;

г) Г. Шухардту та Р. Мерінгеру.

6. Основоположниками порівняльно-історичного методу у мовознавстві були:

а) І. Гердер, Дж. Віко, І. Аделунг;

б) Ф. Бопп, Я. Грімм, Р. Раск;

в) Г. Остгоф, Б. Дельбрюк, Г. Пауль;

г) М. Трубецькой, В. Матезіус, Р. Якобсон.

7. Лінгвіст, який звернув на той факт, що слова, пов’язані з торгівлею, освітою, наукою тощо часто є запозиченими, а тому малоцінними для порівняльно-історичного аналізу:

а) Е. Кондільяк;

б) У. Джонс;

в) Я. Грімм;

г) Р. Раск;

д) А. Шлейхер.

8. Появі терміна «сигніфікат» завдячуємо:

а) Ф. де Соссюру;

б) П. Абеляру;

в) І. Солсберійському;

г) А. Кентерберійському;

д) А. Мейє.

9. Науковець, який намагається застосувати дарвінівські закони боротьби за існування стосовно еволюції мов:

а) І. Шмідт;

б) Р. Раск;

в) О. Потебня;

г) А. Шлейхер;

д) Ж. Вандрієс.

10. Країна, в якій уперше обґрунтовано право народної мови на статус літературної, а також здійснено певні практичні кроки в цьому напрямку:

а) Іспанія;

б) Італія;

в) Франція;

г) Німеччина.

11. Зародження американського неогумбольдтіанства (етнолінгвістики) пов’язане з діяльністю:

а) Л. Блумфілда;

б) В. Матезіуса;

в) Ф. Боаса;

г) А. Мейє.

12. Основним поняттям когнітивної лінгвістики є:

а) дистрибуція;

б) концепт;

в) дискурс;

г) іллокуція.

13. «Мова утворює навколо людини своєрідне коло, вийти з якого можна лише увійшовши до кола іншої мови» – слова:

а) Я. Грімма;

б) В. фон Гумбольдта;

в) О. Потебні;

г) А. Шлейхера;

д) Ф. де Соссюра.

14. Дослідник мови, що розвивав концепцію т. зв. аперцепції – ідеї про те, що в кожному слові, за винятком вигуків, пізнання протікає у вигляді порівняння того, що вже людина знає (пізнала раніше), і того, що вона пізнає нині:

а) Е. Сепір;

б) О. Потебня;

в) М. Трубецькой;

г) Ф. де Соссюр;

д) Л. Єльсмлев.

15. В. фон Гумбольдт додав до трьох відомих мов четвертий:

а) ізолюючий;

б) аглютинативний;

в) флективний;

г) інкорпоруючий.

16. Дилему античної «теорії найменування» (за природою речей / суспільною домовленістю) однозначно вирішено:

а) середньовічними богословами;

б) діячами доби Відродження;

в) вченими «Нової Доби»

г) першими компаративістами;

д) молодограматиками.

17. Перехід від однієї стадії розвитку мови до іншої відбувається стрибкоподібно, аналогічно до етапів розвитку суспільства – міркування:

а) Й. Сталіна;

б) Г. Шухардта;

в) М. Марра;

г) І. Бодуена де Куртене;

д) В. Виноградова.

18. М. Трубецькой:

а) формулює вчення про фонологічну опозицію;

б) пропонує концепцію актуального членування;

в) запроваджує методику дистрибутивного аналізу.

19. Перший варіант типологічної класифікації мов з’явився у:

а) 17 ст.;

б) 18 ст.;

в) 19 ст.;

г) 20 ст.

20. Семіологія (семіотика) – це наука про:

а) структуру та функціонування систем знаків;

б) історію розвитку мови;

в) взаємозв’язок мови й суспільства;

г) особливості зв’язку мови й мислення.

1. Приклади англійської мови типу pig (свиня) – pork (свинина) свідчать про:

а) створення спеціальних «мов»;

б) соціальну та професійну диференціацію загальнонародної мови;

в) соціальне та спеціальне використання мов.

2. Синонімію можна вважати прикладом:

а) парадигматичних відношень між одиницями мови;

б) синтагматичних відношень між одиницями мови;

в) епідигматичних відношень між одиницями мови.

3. Згідно з результатами методики Дж. Грінберга (визначення «типологічної відстані», пройденої різними мовами за певний час), більш синтетичною мовою є:

а) англійська;

б) німецька;

в) російська;

г) санскрит;

д) в’єтнамська.

4. Звуки стають фонемами, коли:

а) є хоч одна пара слів, яка різниться цими звуками;

б) вчені чітко виділили кількість звуків даної мови;

в) у мові є відповідні звуки.

5. Граматичне значення:

а) необов’язково повинне мати матеріальне, звукове вираження;

б) обов’язково повинне мати матеріальне, звукове вираження;

в) не повинне мати матеріального, звукового вираження.

6. Ознаками літературної норми є:

а) кодифікація, поліфункціональність, загальнообов’язковість;

б) відносна стійкість, вибірковість, обов’язковість;

в) відносна стійкість, поліфункціональність, загальнообов’язковість.

7. Морфема і склад збігаються в:

а) кореневих мовах;

б) флективних синтетичних мовах;

в) флективних аналітичних мовах;

г) інкорпоруючих мовах.

8. Мовні зміни, як правило, починаються з:

а) певної критичної маси нових слів;

б) варіювання;

в) мовних контактів.

9. Слова типу «шурин», «кузен», «свояк» свідчать про наявність:

а) антиномії мовця і слухача;

б) антиномії коду і тексту;

в) антиномії позначувального і позначуваного;

г) антиномії норми і системи.

17