Тема 9. Зародження соціологічного напрямку у мовознавстві. Женевська школа

1. Розвиток соціологічного підходу до мови Ф. де Соссюра в роботах А. Мейє та його учнів. А. Мейє – класик порівняльно-історичного мовознавства. Розуміння соціальної природи мови. Проблематика змін у мові як об’єкт вивчення: природна наступність поколінь, запозичення, зміна мови усім народом. Соціальні причини зміни значень слів.

2. Ж. Вандрієс – учень А. Мейє, компаративіст, один із засновників соціолінгвістики. Визначення мови як соціального явища та її роль для суспільної групи. Вчення про мовну норму. Трактування прогресу в історичному розвитку мови.

3. Женевська лінгвістична школа. Пропозиції Ш. Баллі. Увага до функціонування мовної системи. Ідея «лінгвістики мовлення» А. Сеше.

Тема 10. Структуралізм – провідний напрямок лінгвістичної науки 1920-х – 1960-х років

1. Обставини виникнення структурної лінгвістики. Посилення уваги до системи та структури мови після виходу «Курсу загальної лінгвістики» Ф. де Соссюра. Загальні настанови нового напрямку: розмежування синхронії та діахронії із подальшим зосередженням на синхронному стані мови; слідування концепції мови й мовлення Ф. де Соссюра; усвідомлення системності мови як аксіоми; акцент на відношеннях елементів системи; підхід до мови як системи знаків; методологічні вимоги – формалізація, простота, послідовність, об’єктивність.

2. Празький лінгвістичний гурток. Критика абсолютизації принципу історизму та несистемного розгляду мовних фактів. Функціональний підхід до вивчення мови. Вчення про актуальне членування речення. Літературна мова та мовна норма. Теорія фонеми М. Трубецького. Виокремлення й оформлення фонології як науки про звуки мови. Типологічний напрямок досліджень. Концепція мовних союзів М. Трубецького та Р. Якобсона.

3. Копенгагенський структуралізм (глоссемантика). Специфіка осмислення основних ідей Ф. де Соссюра. Формулювання Л. Єльмслевом вимог до лінгвістичної теорії. Ставлення до мови як знакової системи. Глоссемантика – складова частина семіотики. Концепція плану вираження та плану змісту як розвиток антиномії Ф. де Соссюра «мова – мовлення». Фігури плану змісту і плану вираження. Відношення між мовними одиницями – основний спосіб їхнього аналізу. Загальна оцінка глоссемантики.

Тема 11. Американський структуралізм

1. Обставини виникнення та становлення дескриптивної лінгвістики. Висновки Ф. Боаса стосовно неможливості застосування порівняльно-історичного методу при вивченні індіанських мов. Усвідомлення потреби в нових підходах і методах дослідження мови.

2. Вплив психологічної школи біхевіоризму на лінгвістичні студії Л. Блумфілда. Мова як форма поведінки людини та її реакції на об’єкти довкілля. Протиставлення власної «механістичної теорії» мови іншим «менталістичним» концепціям. Основний об’єкт дослідження – мовленнєвий уривок у висловлюванні. Вивчення мови – формальний розгляд та аналіз мовленнєвих актів у синхронічному плані. Основна одиниця формалізованого синхронічного опису – морфема.

3. Розвиток ідей і методів Л. Блумфілда представниками дескриптивної школи. Поява дистрибутивного методу лінгвістичного аналізу та його завдання. Сегментування тексту на найменші одиниці (фони та морфи) із наступним встановлення дистрибуції кожного. Моделі дистрибуції на фонетичному та морфологічному рівнях.

4. Криза дескриптивної лінгвістики. Спроба З. Харріса застосувати дистрибутивний метод на синтаксичному рівні. Винахід методу аналізу за безпосередніми складниками. Трансформаційний метод Н. Хомського як спроба визначення фундаментальних властивостей діючих граматик. Ядерне та похідні речення в концепції Н. Хомського. Опис типів трансформацій граматично правильних речень. Поняття граматично правильних та неправильних послідовностей. Створення на основі трансформаційного методу породжуючої (генеративної) граматики. Намагання розібратися в «механізмах» породження безмежного числа речень. Поняття глибинної структури, що завдяки дії граматики породжує різноманітні поверхові структури. Найважливіші правила генеративної граматики – компетенція (реальне знання власної мови) та вживання (реальне використання мови в конкретних ситуаціях).