Гораціо Нельсон

(1758 – 1805 рр.)

Нельсон займався самоосвітою, особливо з теорії і практики морського бою. В битві при Нілі він атакував 10-ма своїми кораблями 13 французьких, що стояли на якорі під прикриттям артилерії, і знищив 11 з них, не втративши жодного.

Нельсон зміцнював впевненість кожного члена своєї команди і демонстрував свої здібності в об’єднанні людей (окреме судно, ескадра чи флот). Він надзвичайно високо цінив своїх товаришів – офіцерів і моряків, довіряв їм, і вони старалися не підводити його.

У Г. Нельсона був хист створювати атмосферу єднання людей. У підтриманні дисципліни він завжди знаходив “золоту середину”. Грубість капітанів і офіцерів флоту Її Величності, тілесні покарання досить часто спонукали простих матросів брати участь у повстаннях. Нельсон старався не діяти грубо проти матросів. Одного разу його офіцери висловили незгоду з його рішеннями щодо звільнення від кари через повішання матроса – дезертира Уільяма Кларка. У нього було право зупинити покарання, але не відмінити його. Він зробив і перше, і друге. Лорд Сент-Віконт, людина старого ґатунку, так висловився щодо цього вчинку Нельсона: “Він використав сокиру там, де я застосовую складаний ніж”.

Він цікавився матеріальним становищем моряків. Вимагав, щоб матроські кубрики провітрювались, щоб там не було вологості. Заохочував музику і танці, все, що підносило дух моряків. На кораблях Нельсона була Біблія та інша християнська література.

Моряки любили Нельсона за гуманність і співчуття до людей. Коли він був поранений осколком у голову, який розсік йому лоба над оком, шматки шкіри звисали на обличчя. З рани йшла кров, заливаючи очі, і він нічого не бачив. Нельсона занесли в кубрик. Він думав, що вмирає. Але коли хірург відійшов від пораненого моряка, щоб зашити рану Нельсону, він зупинив його, не зважаючи на сильний біль: “Ні, ви займетеся мною після того, як закінчите з моїм хоробрим товаришем”.

Коли Нельсон служив лейтенантом на кораблі “Лоуестоф”, матроси подарували йому модель цього судна, зроблену зі слонової кістки. Відтоді вона завжди була в його каюті, як символ щирої поваги його хоробрих моряків.

Головним у стилі командування Нельсона було те, що він довіряв колегам і підлеглим. Нельсона супроводжувала велика вдача. Багато його перемог могли обернутися катастрофами. Але зазвичай він розраховував ризик. Жодний портрет або опис не зможуть передати особистого магнетизму, який властивий Нельсону. Ми краще зможемо зрозуміти це з прикладів його надзвичайного впливу на людей. Пам’ять про його натхненне лідерство – найважливіше у спадку, що він залишив британському флоту.

Наведемо деякі інші приклади прояву британської традиції лідерства у військовій сфері.

Під час Другої світової війни у британській армії відбулися великі зміни стосовно прояву лідерських якостей офіцерів.

На початку війни армійська ієрархія – привілеї офіцерів, їхня відірваність від солдатів – вражали тих, хто призивався в ряди британської армії для боротьби з фашизмом. Деякі офіцери розмовляли з солдатами тільки через посередництво сержантів, і здавалось, не турбувались про своїх підлеглих. У той час кожний офіцер мав денщика.

Існувала явна або прихована антипатія підлеглих до офіцерів. Поступово все почало змінюватися на краще.

Першим кроком із формування лідерських якостей британських офіцерів була організація Ради з відбору військових офіцерів (РВВО). Принцип відбору був наступний: формувались декілька груп із кандидатів в офіцери, їм пропонувалося виконати певне завдання. Воно включало в себе навчання в польових умовах, тестування та рольові ігри. Весь відбір займав три дні.

Програма відбору та темп її проведення були напруженими. Відповідальні за відбір офіцери слідкували за тим, як кандидати виконують командні завдання, тобто допомагають групі досягнути мети і формують єдиний колектив. Іншими словами, потенційний лідер перевірявся на готовність виконувати триєдине завдання. Ця концепція кардинально відрізнялась від іншої, яка ґрунтувалась на тому, що лідер народжується з певними лідерськими завдатками і повинний мати природне терпіння та рішучість, що дозволяють йому брати на себе керівництво в будь-якій ситуації.

До 1944 року ситуація змінилась кардинально. Це відмічає у своїй книзі “Солдат дивиться вперед” анонімний автор, який називав себе „капітан Ікс” (його ім’я досі невідомо). У цій книзі автор розглядав лідерство як необхідну якість кращих офіцерів. Розглянемо декілька його тез щодо розуміння цього явища:

1. Той, хто обрав професію офіцера, повинний усвідомлювати величезну відповідальність і підходити до будь-якого виду своєї служби з дуже високими стандартами.

2. Лоуренс Аравійський наголошував: “Жодна людина не буде лідером, якщо вона, вживаючи ту ж саму їжу, одягаючись і ведучи той же самий спосіб життя, що й усі інші люди, не буде виглядати краще за них”.

3. Якщо погода дуже холодна й люди стурбовані лише тим, як її перенести, офіцери повинні зберігати бадьорість духу й активність. Цього досягти неможливо, коли офіцери кутаються в хутряні коміри та одягають теплі рукавиці, які не можуть дозволити собі підлеглі.

4. Офіцер зобов’язаний добре знати своїх солдатів і регулярно зустрічатися з ними в неофіційній обстановці, вести мову як про неприємності у службі, так і про їхні амбіції.

5. Офіцер повинен знати зброю, техніку, стріляти, читати карту краще за будь-якого сержанта підрозділу.

6. Солдати повинні відчувати по відношенню до офіцерів велику шану і повагу. Але це не можна їм наказати. Це залежатиме від репутації та авторитету самих офіцерів.

Щоб зрозуміти британську традицію лідерства у військовій сфері, нам необхідно розглянути приклад діяльності генерала Уільяма Сліма – визначного лідера британських офіцерів.