Олександр Великий (Македонський)

(356–323 рр. до н.е.)

Цікава інформація

Лідерські якості Олександра Македонського

Уявіть собі кам’яну, безплідну, опалену сонцем пустелю в Геродосії. Нестерпна спека. Засушливими місцями Середньої Азії маршем просувається грецька армія Олександра Великого. У своєму складі вона нараховує 30.000 піхоти і кінний підрозділ в ар’єргарді. Давньогрецький історик Флавій Адріан, який ретельно описував життєдіяльність Македонського, описав такий випадок, який трапився у цьому поході.

Олександр страждав від спраги, але продовжував йти попереду свого війська. Це все, що він міг зробити, – і його люди легше переносили тяготи походу, коли бачили, що всі страждають однаково. Доки війська повільно просувались, декілька легкоозброєних солдатів відійшли від маршруту в пошуках води, знайшли тонку цівку води, яка стікала в балку. З труднощами вони зачерпнули трохи, перелили воду в шолом і понесли її Олександрові як безцінний скарб. Зі словами подяки Олександр взяв шолом і на очах у всіх вилив з нього воду на землю. Ефект був приголомшливий: усі солдати відчули такий прилив сил, неначе ця вилита вода заспокоїла їхню спрагу. Неможливо переоцінити цей вчинок, який як ніщо інше свідчить не тільки про витривалість Олександра, але й про його геній як лідера.

Наведемо деякі приклади турботи Олександра Великого про задоволення індивідуальних потреб підлеглих. Він не міг знати кожного солдата своєї армії. Але їм завжди здавалося, що він був знайомий зі всіма особисто, в цьому також проявлявся його геній як лідера. Адріан Флавій у своїх працях наводить деякі приклади прояву гуманності та уваги Олександра до своїх солдатів. Він ніколи не вважав їх просто безликими лучниками і списоносцями, але відносився до них скоріше як до товаришів і братів по зброї. Після битви, пише Адріан Флавій, він турбувався про стан поранених; до кожного підходив, оглядав і запитував, за яких обставин той був поранений, дозволяючи прикрашати свої розповіді як завгодно.

Це й було турботою Олександра про індивідуальні інтереси, що пронизані глибоким почуттям товариськості, людяності, викликало до нього загальну любов і повагу підлеглих. Вона проявлялась також у турботі про молодих воїнів-македонян, які поспішно женились перед походом, можливо, побоюючись, що не повернуться. В кінці першого літа Олександр відправив їх додому, щоб вони провели зиму з дружинами. “Не один інший вчинок не допоміг здобути Олександру більшу любов серед військ, ніж цей”, – наголошує Адріан Флавій.

Греки відрізнялись від інших вираженим індивідуалізмом і підпорядковувались тому лідеру, хто відносився до них як до особистостей. Олександр дуже добре це розумів. Він відчував, що його командири і солдати перевершать самі себе, якщо будуть знати, що він зупинить на них свій погляд і запам’ятає їхні імена. Звичайно, він не міг запам’ятати імена 30000 солдатів, але всіх своїх офіцерів пам’ятав.

Ксенофонт, праці якого Олександр, безперечно, вивчав, підкреслював, що люди, усвідомлюючи те, що генерал їх знає особисто, роблять більше добрих вчинків і менше поганих, ніж інші.

Перш за все, в Олександра Великого було чітке бачення свого призначення і призначення Греції як країни, що несе світу цивілізацію. Як “лідер греків”, він дав своїм співвітчизникам відчуття мети, і це допомогло забезпечити їхню єдність. Він надихав своїх солдатів та офіцерів цією енергійною прозорливістю. До Олександра можна справедливо віднести фразу Овідія: “Він був лідером лідерів”.

Нині ми не схильні вважати, що лідер може бути слугою. Завжди підкреслюємо його високий соціальний стан і не враховуємо його відповідальність. Лідерство у нашому розумінні – це завжди влада над іншими, а не служіння підлеглим.

З давніх часів мислителі підкреслювали, що будь-яка влада, перш за все, призвана забезпечувати потреби людей.