Ксенофонт

(бл. 430 – після 350 рр. до н.е.)

Клеарх помер, коли йому було п’ятдесят років. Більшу частину життя він провів у війнах, накопичуючи досвід і знання у своїй справі. Але цей полководець, зауважує Ксенофонт, ніколи не зміг би завоювати авторитет серед людей. У нього не було учнів і послідовників, які могли б стати такими із дружних почуттів або поваги до нього. Чому?

Цікава інформація

Історія про полководця Клеарха, який мав воєнний досвід і знання, але не був лідером

Ксенофонт описує у своїй історії, що відмінні бойові якості Клеарха формувалися на основі любові до пригод, його готовності напасти на ворога у будь-який час, здатності не втрачати голови у ризикованій ситуації. Також у нього були яскраво виражені риси лідерства.

Він мав здібності знаходити можливості для забезпечення армії всім необхідним. Умів переконати оточуючих, що тільки він є тією людиною, якій необхідно підкорятися. Це досягалося завдяки жорсткості. Він мав відштовхуючу зовнішність і різкий голос. Перебуваючи у гніві, він часто жорстоко карав підлеглих, хоча й іноді жалкував про це. Покарання для нього було принциповою справою. Він вважав, що будь-яка армія без дисципліни слабка. Йому приписують висловлювання, що солдат повинен боятися більше свого командира, ніж ворога, якщо хоче справно виконувати свої обов’язки.

У складних ситуаціях бою солдати повністю довіряли йому і не бажали мати кращого командира. Вони визнавали, що його загрозливий вигляд зазвичай викликав неприязнь, але слугував їм підтримкою, а його жорстокість вселяла в них таку впевненість перед ворогом, що вони відчували себе в безпеці. З другого боку, більшість солдатів у мирний час намагалась перейти під командування іншого воєначальника тому, що Клеарх був незмінно гнівний і жорстокий як “учитель зі своїми учнями”.

У цій історії Ксенофонт підкреслює, що Клеарх відносився до своїх солдатів як педагог (у буквальному перекладі слова “проводир дітей”), і це багато що пояснює. Греки вважали себе самими інтелектуальними людьми у світі і гордилися цим. Найбільше вони цінували свободу, поважали свої традиції, рівність і демократію. І, відповідно, не любили, коли з ними гнівно поводяться або відносяться до них як до дітей.

У 26 років Ксенофонт був обраний одним із наступників Клеарха й інших п’яти генералів, які були розгромлені у битві з персами при Кунаксі.

Ксенофонт явно не бажав бути ще одним Клеархом, але й не міг впадати в іншу крайність, тобто гнатися за популярністю і здатися слабким. Без поваги будь-яка влада приречена на провал. Слабким керівником у будь-якій сфері діяльності маніпулюють недобросовісні підлеглі.

Він так визначив обов’язкові для лідера здібності та вміння:

• вибір прийнятних для цієї роботи людей (мистецтво розбиратися в людях);

• заохочення і покарання (справедливість);

• хист завоювати прихильність підлеглих (мотивація);

• талант встановлювати хороші стосунки з колегами;

• здібність надавати особистий приклад працелюбства та енергійності.

Ксенофонт у своїй праці “Кіропедія” (“Виховання Кіра”) наголошує на якостях, які повинен мати ідеальний керівник: помірність, справедливість, проникність, дружелюбність, присутність духу, тактовність, гуманність, співчутливість, люб’язність, хоробрість, великодушність, щедрість, уважність.

У давньогрецьких мислителів Сократа і Ксенофонта було достатньо підстав зацікавитися питаннями універсальності лідерських якостей у будь-якій сфері діяльності. Іншими словами, ці якості можуть застосовуватися людьми у будь-якій справі на відміну від суто професійних якостей, а саме тих, які дозволяли молодій людині зайняти місце в торгівлі, політиці, мистецтві або в афінській армії та на флоті. Афіняни були, в основному, цивільними людьми. Коли Афіни вступали у війну, вони повинні були битися у фалангах списоносців або веслувати на воєнних галерах. Ідея мати професійну армію була чужою грецьким полісам, за винятком Спарти – нації солдатів.

Коротко розберемо походження і сутність слів “лідер”, “лідерство” в європейських мовах. Англосаксонський корінь слів lead, leader та leadership – “lead” – означає “дорога”, “шлях”. Він походить від слова “leaden”, що означає “мандрувати”, “подорожувати”, “йти”. Англосакси розширили його до значення подорожі, що люди здійснюють певною дорогою. Більшість із них були мореплавцями і так називали курс корабля у морі. Відповідно та людина, яка показувала шлях, називалася лідером. Ймовірно, ця людина, крокуючи на землі попереду всіх, як ми говоримо нині, брала на себе лідерство. У морі вона була б навігатором і рульовим, оскільки ці функції виконувала тоді одна й та ж сама людина.

Слово “лідер” притаманно не тільки англійській мові. Метафора поїздки, шляху, подорожі, наприклад, була виявлена в мові племені машона (Зімбабве), а також у перській та єгипетській. Давньогрецьке слово hegemon (“лідер”) також, ймовірно, мало значення мандрів, дороги, як і давньоримське слово dux (“лідер”). Воно стає зрозумілішим у слові “gubernator”, що означає правитель, але це слово буквально перекладається як “рульовий на судні”.

Якщо тлумачити означені вище англійські слова, то потрібно пояснити, що сакси запозичили його в Північній Європі і почали використовувати у Великій Британії. У мовах деяких народів і народностей, які проживають там, можна знайти давнє коріння. Наприклад, людина, яка розмовляє англійською, легко зрозуміє голландське leider, скандинавське laedar і німецьке leiter. Але у цих європейських мовах відсутня метафора дороги, подорожі у слові “лідер”. Навіть у неспокійних сусідів саксів – шотландських та ірландських кельтів – її немає. Подібно французам, у мові яких також відсутній цей образ, вони використовують слово, значення якого є зовсім іншим, – голова людини.

Зазначимо, що ці дві метафори – голова і подорож, дорога – мають різне тлумачення. На нашу думку, одна вказує на вертикаль, друга – на горизонталь. Голова знаходиться зверху тіла, вона його основна і важлива частина. Цей образ відповідає сприйняттю племені або спільноти як ієрархічної структури. Те, що знаходиться вище від землі, вважається більш важливим, суттєвим. До речі, саме тому у сприйнятті людей історично склалось так, що лідери повинні бути людьми високого зросту, інакше б це викликало неймовірне здивування. Саме від французького слова chef (“голова”) слово “шеф”, означає “керівник”.

На відміну від нього слово “лідер” не має ієрархічного відтінку, так як лідер і ті, хто йде за ним, знаходяться на одному рівні, вони рівноправні. Наголосимо, що європейці, чиї мови не мають етимологічної концепції лідерства, – особливо французи та іспанці – недавно запозичили слово “лідер” з англійської мови.

Наведемо приклади трактування слів “лідер” і “лідерство” з деяких джерел. Наприклад, у “Словнику іншомовних слів”: лідер (англ. leader < lead − вести, керувати) − той, хто користується найбільшим авторитетом у якомусь колективі. Великий тлумачний словник сучасної української мови трактує: лідер − той, хто посідає провідне місце серед інших, подібних. Лідерство: 1. Становище, обов’язки, діяльність лідера. 2. Першість у чому-небудь.

Лідерство − це процес, за допомогою якого певні члени групи мотивують і ведуть її за собою, зазначає Д.Майєрс у “Соціальній психології…”

Доречно процитувати слова Поля А.Страссмана: “Чим швидше ми рухаємося, тим далі попереду маємо шукати орієнтири, що нас спрямовують у майбутнє. Вміння обрати правильні орієнтири − це і є лідерство”.

Близькою до значення англійської мови є метафора лідерства, що має глибоке значення, – пастуха та його стада. І Гомер, і Сократ використовували її, щоб підкреслити, що лідер повинний задовольняти потреби своїх людей і показувати напрямок руху групи.

Образ пастуха і стада не завжди прийнятний, коли мова йде про лідера, який керує людьми. Досить різні речі і розуміння дій. Але сутність лідерства не змінюється у зв’язку з тим, що в людей є три кола потреб, що задовольняються у будь-якому суспільстві (спільноті).

По-перше, людям необхідно знати, куди вони рухаються, знати їхнє спільне завдання.

По-друге, вони повинні бути об’єднані в команду (колектив, групу).

По-третє, в колективі повинні задовольнятись індивідуальні потреби кожного члена (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Три кола потреб людини

Указані види людських потреб не треба розглядати окремо один від одного, оскільки вони пересікаються, викликаючи іноді в людини як позитивні, так і негативні ефекти.

Ця модель потреб людини має один недолік: вона статична. Процес керування і взаємодії з людьми завжди динамічний. Це постійний зв’язок між потребами людей, ними самими та їхніми керівниками в межах професійного середовища. Зміни у ньому завжди трансформують відносини керівника і підлеглих, іноді кардинально.

Коли ви навчаєтесь бути військовим керівником, дуже важливо “стояти твердо на землі” і не відриватись далеко від образу лідера як людини, що вказує шлях, об’єднує людей у команду (колектив), заохочує їх прикладом і словом продовжувати рухатись за напрямком, не зважаючи на труднощі і небезпеки на шляху.

Це підтверджує приклад Олександра Великого. Він – один із безперечних геніїв у сфері лідерства.

Як і у всіх людей, у нього були слабкості й недоліки. Але сучасники, особливо товариші і ті, хто йшов за ним, поважали його як видатного лідера.

Основну частину його армії складали жителі Греції, решта були з Македонії. Греки за своєю природою були індивідуалістами, яким подобалось змагатися, і вони не були схильні до співробітництва. Гомер виразив сутність їхнього характеру словами: “Завжди бути вище і перевершувати інших”. Олександр зумів створити в своїй армії дух єдності. Греки, які мали різну освіту й навички, – кіннота й піхотинці, інженери й дослідники, персонал забезпечення – отримали незвичайний й корисний досвід у цілеспрямованій непереможній команді.