2.4. Педагогічна техніка командира-лідера

Давньогрецький мислитель Плутарх наголошував, що розум – це не посудина, яку треба наповнити, а вогонь, який належить запалити. Найкращі вчителі, викладачі, інструктори всього світу готуються до виклику, який несе ХХІ сторіччя. І роблять це просто: поєднуючи досвід із дитячих садків, дослідження людського мозку, спостереження за успішними людьми, з телебаченням, музикою, кіно, спортом, мистецтвом та електронними мультимедіа.

Добре відомо, що кожен із нас навчається за індивідуальним стилем. Дехто любить читати про себе, дехто в голос, інші – навчатись у групі, хтось любить учитися лежачи, а хтось – постійно рухаючись (кінестетичний стиль).

Кожен має свій стиль навчання, якому віддає перевагу. Багато з нас має візуальний стиль: нам подобається розглядати рисунки та схеми. Одні краще сприймають інформацію на слух, інші – “гаптичні” люди – ефективніше вчаться, коли відчувають щось на дотик (тактильний стиль).

Наше традиційне навчання робить багато для розвитку в людині двох типів компетентності: лінгвістичного (навички мовлення, читання, письма) та логіко-математичного (використовуємо в логіці, математиці, науковій діяльності). Однак ці методи виявилися невідповідними для багатьох нинішніх учнів, яким у середній школі визначили “неспроможність” навчання.

Звісно, постійно пристосовуватись до індивідуального стилю навчання кожного майже неможливо, але в обов’язок командира входить підготувати кожного бійця до виконання покладених завдань. Саме в цьому повинно проявлятися лідерство командира в навчанні й вихованні кожного з підлеглих.

Цікава інформація

Психолого-педагогічні експерименти довели, що 87% інформації людина отримує за допомогою зорових відчуттів, а 9% – за допомогою слуху. З того, що людина бачить, запам’ятовується до 40%, з того, що чує, – 20%, а з того, що водночас бачить і чує, – 50-80%. З прочитаної інформації запам’ятовується 10%, до 20% – із почутої інформації, а коли ці процеси відбуваються одночасно – 30-50%. Якщо застосовуються аудіо-візуальні засоби, то в пам’яті учасників процесу навчання залишається 50% переказаної інформації, а час навчання скорочується на 20-40%. Додамо, що 70% інформації засвоюється, коли ми її проговорюємо, а 90% – коли говоримо і робимо!

Цих прикладів достатньо, щоб у бойовій та гуманітарній підготовці одночасно зі словесними методами використовувати наочні, тобто такі, які, спираючись на різноманітні способи спостереження процесів, явищ, предметів і дій, впливають на зорові рецептори підлеглого. Їх значення є настільки суттєвим тому, що наочне пізнання генетично випереджає словесне.

Як ми переконуємося на прикладах, зовні педагогічна майстерність командира-лідера виявляється як вирішення різноманітних педагогічних завдань, як успішна організація бойової та гуманітарної підготовки та ефективних виховних впливів на військовослужбовців. Її сутність полягає в певних якостях особистості офіцера (сержанта), які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. Ці якості, напевно, слід шукати не лише у військово-професійних і педагогічних навичках і вміннях, а й у певних особистісних якостях, які сприяють творчій та ефективній діяльності.

Зазначимо, що педагогічна майстерність командира-лідера – це найвищий рівень його педагогічної діяльності (якщо характеризуються якісні показники результату) як вияв творчої активності особистості офіцера (сержанта, якщо характеризується психологічний механізм успішної діяльності). Як педагогічну категорію, ми її визначимо так: педагогічна майстерність командира-лідера – це комплекс властивостей особистості офіцера (сержанта), що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі.

Найважливішими властивостями цього педагогічного явища ми вважаємо: гуманістичну спрямованість діяльності офіцера (сержанта) як педагога, його професійну компетентність, педагогічні здібності і педагогічну техніку (рис. 2.6). Усі складові педагогічної майстерності у них пов’язані між собою та їм властивий саморозвиток.

Рис. 2.6. Основні складові педагогічної майстерності

Докладніше розглянемо такий елемент педагогічної майстерності командира-лідера, як педагогічна техніка, що є формою організації його поведінки в якості педагога. Педагогічна техніка – це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних дидактично-виховних заходів. За відсутності або недостатнього розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими. Педагогічна техніка – це вміння офіцера (сержанта) використовувати психофізичний апарат як інструмент дидактично-виховного впливу на підлеглих, це конкретні прийоми та способи володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою, уявою та ін.), а також методи впливу на інших (вербальними та невербальними засобами).

Відповідно до цих критеріїв визначають кілька рівнів в оволодінні педагогічною майстерністю:

– елементарний рівень – офіцер (сержант) володіє лише окремими якостями професійної діяльності;

– базовий рівень – офіцер (сержант) володіє основами педагогічної майстерності (це рівень, характерний для випускників ввнз);

– досконалий рівень характеризується чіткою спрямованістю дій офіцера (сержанта), їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні;

– творчий рівень характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Офіцер (сержант) самостійно конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми взаємодії. При цьому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу.

Практичний рівень опанування офіцером (сержантом) досвіду людства виявляється в його конкретних навичках та вміннях щодо проведення різноманітних і багатоаспектних навчально-виховних заходів, що визначається як педагогічна техніка. Іншими словами, це – комплекс різних навичок та вмінь, прийомів і засобів, за допомогою яких військовий педагог ефективно впливає на тих, хто навчається, у процесі навчально-виховної роботи.

У зміст поняття “педагогічна техніка” включають дві групи компонентів:

• перша група компонентів – це вміння офіцера (сержанта) управляти своєю поведінкою: володіння своїм організмом (міміка, пантоміміка); управління емоціями, настроєм (зняття надмірної психологічної напруженості, формування творчого самопочуття); соціально-перцептивні вміння (увага, спостережливість, уява тощо); техніка мови (дихання, постановка голосу, дикція, темп мови тощо);

• друга група компонентів педагогічної техніки пов’язана з умінням впливати на особистість і військовий колектив та розкриває технологічний бік процесу навчання і виховання: дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні вміння; технологічні прийоми висування вимог, управління педагогічним спілкуванням, організація різноманітних творчих колективних справ тощо.

Ці дві групи компонентів педагогічної техніки мають доповнювати одна одну. Наприклад, А.Піз у своїй книзі “Язык телодвижений” докладно викладає основні прийоми визначення думок інших людей згідно з їх мімікою та пантомімікою та звертає особливу увагу на цей аспект людської діяльності. Надзвичайної важливості ці уміння набувають у педагогічній техніці. А.Піз підкреслює, що наша міміка і пантоміміка дають близько 80% інформації, що пов’язана з підсвідомістю людини, тому що вони є виявом підсвідомих імпульсів поведінки будь-якої людини. Людина більше вірить тому, що бачить, а не тому, що чує.

Міміка – це мистецтво людини виявляти свої думки, почуття, психологічний стан та інші стани за допомогою виразних рухів м’язів обличчя. У міміці воїна яскраво виступають і частково здійснюються мимовільно його емоції, наприклад, радість, сум, гнів тощо. У зв’язку з цим, як свідчить американський психолог Д.Г.Скотт, вираз обличчя і погляд на людину має більший вплив, ніж слова. Образно кажучи, обличчя та очі – це дзеркало душі, через яке командир-лідер може докладно пізнати психологічний стан воїна, його почуття, ставлення до навчально-виховних впливів, усвідомлення отриманої інформації тощо. Так само, тільки навпаки, воїн може стежити за психологічним станом командира. Звідси офіцеру (сержанту) слід навчитися керувати своєю мімікою, спрямовувати її на доповнення виразності слів та інших власних дій.

Міміка обов’язково має супроводжується пантомімікою. Пантоміміка – це виражальні рухи всього тіла людини або окремих його частин, пластика тіла. Вона буває довільною і мимовільною та є зовнішнім виявом внутрішніх психічних станів людини. Пантоміміка допомагає командиру виділити основне, намалювати образ. Жести, тобто пантоміміка, бувають описовими та психологічними. Перші допомагають йому більш образно довести до воїнів зміст матеріалу, що викладається, другі – спрямовані на показ внутрішнього емоційного стану офіцера (сержанта), тобто вони виявляють його почуття.

Особливе місце у педагогічній техніці посідає мова офіцера (сержанта), яка має бути докладною, ясною, образною і в той же час – конкретною і змістовною. Володіння мовою – це велике мистецтво.

Техніку мови офіцера (сержанта) можна підсилювати за допомогою правильного дихання, постановки голосу, дикції та ритміки. Класичним прикладом цього є досвід А.С.Макаренка. Усім відомі його слова: “Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити “Йди сюди” з 15-20 відтінками, коли навчився показувати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба”. Тобто офіцер (сержант) повинен так спілкуватися, щоб підлеглі відчули в його словах волю, культуру, особистість, а не нецензурну лайку.

В.О.Сухомлинський розвивав ідеї А.С.Макаренка і розробив своєрідний кодекс мовлення педагога. Він вважав, що слово педагога не може бути брутальним і нещирим.

Наступний елемент педагогічної техніки – вміння командира управляти як своїм психічним станом, емоціями та настроєм, так і станом тих, хто навчається. Докладніше коефіцієнт емоційного інтелекту керівника ми розглядали в підрозділі 2.3. К.Роджерс цей компонент визначає як уміння створити атмосферу психологічної підтримки при навчанні. Пристосовуючи ці вміння до військово-педагогічного процесу, можна визначити його таким чином: офіцер (сержант), який претендує на роль лідера у підпорядкованому йому підрозділі, має створити таку інтелектуальну та емоційну обстановку на місці навчання, щоб у ній панувала атмосфера психологічної підтримки.

Для цього він має керуватися такими засадами:

– із самого початку навчального процесу і протягом його демонструвати воїнам свою довіру до них;

– допомагати воїнам у формуванні та уточненні дидактичних і виховних цілей як кожного окремого заняття, так і військового навчально-виховного процесу;

– завжди виходити з того, що кожен воїн має мотивацію до учіння;

– виступати для воїнів носієм різноманітного життєвого досвіду, до якого завжди можна звертатись за допомогою, коли треба, бути таким для кожного воїна;

– розвивати вміння відчувати емоційний настрій групи та вміти його розшифровувати;

– бути активним учасником групової взаємодії;

– відкрито виражати в групі свої почуття;

– намагатися до емпатії (співпереживання);

– добре знати самого себе.

Безперечно, цього не можна досягти, коли у педагога відсутні спостережливість, увага, уявлення. Обличчя й очі воїна для педагога мають бути відкритою книгою, з якої він набирається знань про його емоційно-вольовий стан, наміри, бажання тощо.

Наступний компонент педагогічної техніки стосується технології здійснення різноманітних навчально-виховних заходів, уміння проводити їх на високому методичному і змістовному рівні. Це стосується володіння командиром так званими “інструментами” здійснення технології – методами навчання і виховання.

Лідер, просто кажучи, має досконало володіти як традиційними, так і активними методами навчання. Рівень володіння цими дидактичними прийомами та способами свідчить про зрілість командира і практично показує його майстерність у цій галузі діяльності.

Напевно, під час здійснення цих заходів командир-лідер має керуватися наступними ідеями педагогів-новаторів, таких, як Ш.О.Амонашвілі, І.П.Волкова, Є.М.Ільїна, С.М.Лисенкова, В.Ф.Шаталова та ін., про те, що учіння має бути без примушення і базуватися на ідеях важливої мети, опори, вільного вибору, випередження, великих частин, відповідної форми, самоаналізу, особистісного підходу. Наявність цих цілей у діяльності офіцера (сержанта) свідчить про високій рівень його зрілості і про те, що він знаходиться на правильному шляху. Безумовно, майстерність військового педагога має виявитися не у механічному створенні копії цих ідей, а у творчому їх використанні. Найголовніше в їх досвіді – це ідея, яку слід зрозуміти та творчо використати у своїй діяльності. Отже, теоретичний і практичний рівень опанування командиром-лідером педагогічного досвіду людства становить методологічну і технологічну основу його педагогічної діяльності та є важливою передумовою поступового просування до вершин педагогічної майстерності. Напевно, для інших видів людської діяльності цього було б досить для досягнення професійної майстерності, але для педагогічної діяльності – замало. Це пов’язано з двома чинниками: суб’єктами військово-педагогічного процесу, які є активними особами з притаманними тільки їм індивідуально-психічними якостями, життєвим досвідом, намаганнями, мотивами, мотивацією тощо; по-друге, особистісними якостями та рисами командира-лідера, які накладають особливий відбиток на його діяльність і можуть підсилити ефект його роботи або звести нанівець усі його намагання.

Напевно, слід зробити одне суттєве зауваження: педагогічна діяльність – це найвідповідальніша галузь людської діяльності. До неї можна долучити тільки тих осіб, які мають талант та інші особистісні якості, що сприяють цій діяльності. В іншому разі як завжди, маємо те, що маємо. Слід враховувати такий аспект педагогічної діяльності: у складних умовах життєдіяльності військ основним інструментом педагогічного впливу на воїнів є особистість офіцера (сержанта), його військово-професійна майстерність, рівень зрілості в педагогічній діяльності та особистісні якості. Тут доречно навести слова К.Д.Ушинського про те, що вихователь має бути сильною особистістю. Він покликаний виховувати сильних людей, міцних душею і тілом, з глибиною пізнання і молодістю, щедрістю душі та ненавистю до казенного та нелюдяного.

Розглянемо деякі підходи і прості рекомендації з досвіду роботи інструкторів збройних сил США щодо реалізації педагогічної техніки офіцера (сержанта) при визначенні мети, підготовці і проведенні навчального заняття з будь-якого предмета бойової підготовки.

У даному підрозділі мета навчання має теж саме значення, що й мета підготовки. В нашому повсякденному житті ми, як правило, маємо якусь мету. Якщо наша мета є неясною, ми від неї відхилимося або не завершимо виконання бойового завдання. Це вірно стосовно мети навчання. Якщо тільки ви не установите ясну, досяжну мету, ви та ваші підлеглі від неї відхилитесь.

Яким є перший (другий, третій) крок визначення мети навчання?

1. Отримати завдання з одного із існуючих джерел.

2. Скласти план дій.

3. Записати мету навчання.

Тепер, коли ми ознайомились із трьома кроками визначення мети навчання, ми обговоримо та встановимо частини, з яких складається мета навчання.

Порівняємо тренувальне завдання із завданням у надзвичайній ситуації. Нагадаємо, що перш ніж офіцер (сержант) зможе досягти мети у надзвичайній ситуації, він повинен встановити та зрозуміти складові мети. А перед тим як Ви зможете розпочати навчання, Вам буде необхідно встановити та зрозуміти складові мети навчання. Зауважимо, що мета навчання складається із завдання, умов та нормативу.

У меті навчання офіцер (сержант) визначає:

Завдання. Що військовослужбовець повинен робити, щоб показати результат отриманої підготовки?

Умови. За допомогою чого він має це робити (навчальні умови, оточення, забезпечення)?

Нормативи. Як добре він повинен це робити (здійснення та перевірка)?

Нагадуйте підлеглим про те, що формулювання навчального завдання є наближенням до бойового завдання, що адаптоване до умов навчання. Формулювання навчального завдання та бойового завдання можуть співпадати.

Завдання, яке може бути виконано безпосередньо, зазвичай призначено для надзвичайних ситуацій і повинно бути завершеним.

Завдання поза умов надзвичайної ситуації може бути тренувальним. Дозволяється завершити виконання завдання в умовах навчання, якнайбільше наближених до реальних.

Наголошуємо, що підсумкова мета включає умови та нормативи. Керівники занять повинні переконатися, що дані умови та нормативи є здійсненними саме в навчальній обстановці, яку вони організують, або зробити необхідне адаптування, щоб наблизитися до реальних умов та нормативів.

Яким чином пов’язані умови навчання із завданнями?

Умови навчання повинні наближати до розуміння того, за допомогою чого та коли будуть виконувати завдання. Вони описують, як повинно виконуватися завдання (дії військовослужбовців, місцезнаходження, які інструменти, зброя або обладнання використовуються окремими особами або командою, що те, що вони чують, бачать, та відчувають на дотик, служить сигналом для початку виконання завдання).

Про що завдання говорить військовослужбовцю?

Описує, що підлеглий повинен вміти робити.

Про що умови говорять військовослужбовцю?

За допомогою чого та коли він буде виконувати завдання.

Якими є нормативи та про що вони вам говорять?

Як (наскільки) добре ви повинні виконати завдання.

Нагадуємо, що нормативи повинні бути створеними, щоб ні в підлеглого, ні в керівника заняття не виникло сумнівів щодо вірності виконання завдання.

Крім того, нормативи мають бути здійсненними та перевіреними, вони також визначаються за умов досягнення:

– точності виконання;

– завершеності (якості).

– показників (кількості);

– обмеження за часом (швидкості).

Отже, не маючи ясної мети, ви не зможете розробити навчальну стратегію, яка б дозволила вам завершити підготовку до виконання бойового завдання. Не маючи ясної мети у навчанні (підготовці), ви не зможете провести підготовку відповідно до нормативу, це призведе до втрати цінного часу під час навчання або життя під час надзвичайних ситуацій.

У надзвичайних ситуаціях, отримавши завдання, вам необхідно буде розробити стратегію. У навчанні, отримавши навчальну мету, вам також необхідно розробити стратегію її досягнення. Історія багата прикладами військових лідерів (керівників), що мали одну спільну рису – вони вміли планувати. Візьміть будь-яку велику битву, починаючи з давніх часів до сучасності, і ви побачите, що, зазвичай, переможцями ставали ті, хто вмів добре планувати. Давайте проаналізуємо декілька висловлювань Наполеона.

“Якщо я завжди виглядаю підготовленим, так це тому, що перед тим, як розпочати якусь справу, я довгий час над нею міркував та передбачив те, що може трапитися”;

“Я дотримуюсь так багато застережень тому, що звик нічого не лишати на волю випадку”;

“На війні не буває успіху без добре підготовленого плану”.

Ви, як керівник заняття, подібно Наполеону, повинні спланувати свою стратегію – навчальну. Ви маєте намагатися зробити свій план настільки простим, наскільки це можливо, одночасно досягнути своєї мети, подібно хорошому лідеру, який знає: чим менш складним є план, тим він кращий.

Давайте розглянемо загальні кроки планування та підготовки керівника до заняття і побачимо, яке місце вони займають у цьому процесі. Зараз ми поговоримо про підготовку його та військовослужбовців до навчання.

Більшість офіцерів (сержантів) проходять загальний курс підготовки, щоб набути навичок, необхідних для того, щоб викладати той або іншій предмет бойової та гуманітарної підготовки. Але цей загальний курс не робить вас висококваліфікованим фахівцем у викладанні всіх предметів. Проте керівник заняття повинен мати достатньо інформації та часу на планування, щоб підготувати себе до проведення якісного навчального заняття.

Що вам робити, якщо ви не маєте достатньо часу для підготовки?

Ймовірно, треба вивчати досвід колег та навчатися за допомогою комп’ютерної мережі тощо.

Для того, щоб підготуватися до проведення навчальних занять, треба:

– переглянути джерела, такі як: військові інструкції, посібники та Бойовий статут;

– тренуватись доти, поки те, що ви робите, не буде відповідати нормативним вимогам.

Використайте примітки, щоб внести зміни у навчальний конспект. Під час підготовки до викладання навчального матеріалу потренуйтеся у тому, як Ви будете його проводити.

Як допоможе вам практика викладання навчального матеріалу? У яких сферах може статися покращення завдяки практиці?

Це може складатися з наступних варіантів:

– допоможе краще ознайомитися з матеріалом, послідовністю його викладання, та як він сприймається тими, хто навчається;

– перевірити час, відведений на виконання кожного з навчальних заходів;

– виправити будь-які проблеми з допоміжними засобами, приладами, обладнанням або інструкціями;

– потренуватися у проведенні опитування та використанні техніки взаємодії;

– визначити способи покращення викладання та засвоєння матеріалу;

– попрактикуватися в ефективному доведенні інформації та визначенні вимог до зовнішнього вигляду.

Як ви вважаєте, що є ефективним донесенням інформації?

Що повинно відбутися, щоб донесення інформації було ефективним?

Щоб навчання відбувалося ефективно, ви повинні надавати своїм думкам, ідеям та навчальній меті чітку та зрозумілу для сприйняття вашими підлеглими форму. Недостатньо бути почутим, ви повинні використовувати техніку ефективного донесення інформації, щоб дозволити вашим солдатам зрозуміти, запам’ятати та бути здатними застосувати отримані знання.

Ви особисто маєте три засоби для обміну інформацією з іншими людьми – це розум, голос і тіло. Ефективність цих засобів буде залежати від того, наскільки добре ви розумієте, як вони впливають на процес обміну інформацією. Чим частіше ви будете тренуватися у використанні кожного з цих засобів, тим більше буде удосконалюватися ваша техніка та ваші здібності ефективного донесення інформації.

Який вплив має голос інструктора на тих, хто навчається?

Голос інструктора може передавати його настрій та ставлення за допомогою лише одного елемента – мови (табл. 2.14). Голос може приспати, схвилювати, злякати або підвищити чи зменшити інтерес до заняття. Практика у контролі свого тону голосу є дуже важливим для офіцерів (сержантів).

Таблиця 2.14