2.3. Керування конфліктними ситуаціями у військових підрозділах як ознака лідерства командира

Поняття “керування” має дуже широкі сфери застосування – технічну, біологічну, економічну, соціальну, політичну, військову тощо. У цьому підрозділі ми розглянемо підходи, знання яких дозволить командиру-лідеру у службовій діяльності ефективно вирішувати конфліктні ситуації при міжособистісній взаємодії військовослужбовців. Що ж до поняття “керування конфліктами”, то можна дати йому наступне визначення.

Керування конфліктом – це цілеспрямований, зумовлений об’єктивними законами вплив на динаміку конфлікту в інтересах розвитку або руйнування тієї соціальної системи, до якої має відношення конфлікт.

Головна мета керування конфліктами полягає у попередженні дисфункціональних конфліктів і адекватному вирішенні функціональних.

Керуванню конфліктом повинна передувати стадія його діагностики, тобто визначення основних складових конфлікту, його причин. Діагностика допомагає визначити:

• докорінні причини конфлікту;

• учасників конфліктного протиборства;

• динаміку розвитку конфлікту;

• позиції конфліктуючих сторін (мета, потреби, сподівання тощо);

• методи, засоби та форми розв'язання конфлікту.

Схема діагностики наведена (схема 2.2).

Визначення природи конфлікту. На першому етапі описується проблема і визначається предмет конфлікту. Наприклад: конфлікт виник через відсутність довіри між особистістю і групою. У цьому випадку проблему можна сформулювати як “погані взаємо­відносини”. Або інший приклад: у підрозділі має місце нерів­номірний розподіл навантаження між військовослужбовцями, через що виникає неузгодженість в їхній діяльності і зниження продуктивності служби (проблема – “низький рівень організації служби”).

В изначення природи конфлікту

В изначення учасників конфлікту

В изначення позицій суб’єктів конфлікту та їх ролей

Визначення методів розв’язання конфлікту

Схема 2.2.Діагностика конфлікту

Визначення учасників конфлікту. Після з’ясування загальної проблеми визначаються учасники конфлікту. До цього списку можна віднести окремих осіб, групи, організації. Учасників конфліктної взаємодії бажано згрупувати за метою і потребами. Наприклад, якщо конфлікт виник між двома співслужбовцями підрозділу (суб’єкти конфлікту), та, крім цих осіб, до учасників конфлікту можна віднести керівників цих підлеглих, інших військовослужбовців, які мали до цього побічне відношення. Важливо визначити, кого із суб’єктів конфлікту вони особисто підтримують. На підставі такого групування можна проаналізувати рольові фактори конфліктної взаємодії.

Визначення позицій суб’єктів конфлікту та їх ролей. На цьому етапі передбачається з’ясувати основні потреби, мотиви, побоювання учасників конфліктної взаємодії, адже вони визначають вчинки людей. Графічне відображення потреб і побоювань розширює можливості і створює умови для ширшого кола рішень, які можна прийняти.

Визначення методів розв’язання конфлікту – завершальний етап діагностики, який повинен враховувати результати попереднього аналізу і базуватися на системному підході.

Керування конфліктами як складний процес включає такі види діяльності:

• прогнозування конфліктів та оцінювання їх функціональної спрямованості;

• попередження або стимулювання конфлікту;

• регулювання конфлікту;

• вирішення конфлікту.

Зміст управління конфліктами знаходиться у суворій відповідності з їхньою динамікою, яка відображена в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9