Розділ I основи лідерства у військовому середовищі

1.1. Витоки лідерства у військовій сфері

Джерела лідерства мають глибоке коріння і ведуть свій відлік із Давньої Греції. Знаменитий давньогрецький мислитель Сократ першим обґрунтував ідею про те, що лідерство – це застосування людиною знань у конкретній ситуації. Іншими словами, лідер – це той, хто знає, як діяти і що робити в будь-якій обстановці. Відповідно тому, хто прагне керувати іншими людьми, необхідна ґрунтовна теоретична підготовка і практичний досвід. Але, наголошував Сократ, знання – це ще не запорука лідерства. Деякі люди, які отримали професійну освіту і мають достатньо сформовані навички і вміння у своїй сфері діяльності, не завжди визнаються оточенням як лідери. Для цього треба мати щось більше.

Сократ

(469–399 рр. до н.е.)

Наведемо деякі уривки з праць одного з учнів Сократа – Ксенофонта, який вважається одним із найкращих військових діячів свого часу. У цих історіях розкривається сутність лідерства у військовому середовищі. Він сам був лідером у військовій справі, одним із найкращих полководців Афін. Багато його трудів оформлено у вигляді “сократичних діалогів”, які Сократ використовував як метод отримання більшої інформації від співрозмовника. Він задавав йому запитання, вдаючи, що не володіє знаннями зі сфери діяльності, яка його цікавила, тим самим йому вдавалося стимулювати співрозмовника сміливіше висловлювати свою думку. При цьому він сам вказував на непослідовність тих чи інших суджень співрозмовника. Ми наведемо два приклади “сократичних діалогів”, описаних Ксенофонтом, які свідчать про його інтерес до питань лідерства у військовій сфері.

Цікава інформація

Історія про юнака, який бажав стати генералом

Один із молодих афінян, учнів Сократа, оголосив, що бажає брати участь у виборах десяти генералів в армію поліса (міста). Філософ підтримав таке прагнення свого учня прослухати курс воєнного мистецтва у спеціаліста цієї справи. Коли учень повернувся з навчання, то його колеги і сам Сократ глузували з нього, що він виглядає величним і чванливим після того, як прослухав курс військової справи.

Сократ зазначив, що також як той, хто навчився грати на арфі, – арфіст, навіть коли він не грає на ній, той, хто навчився медицині, – лікар, навіть коли він її не практикує, цей молодий юнак віднині завжди буде генералом, навіть тоді, коли його не оберуть на цю посаду. Але невіглас, неук ніколи не стане ні генералом, ні лікарем, навіть тоді, коли б за нього проголосували всі люди полісу.

Сократ звернувся до учня, який закінчив курси генералів: “Тепер, щоб будь-хто з нас, якщо виникне потреба, зміг командувати підпорядкованим полком, краще розбирався у військовій справі, розкажіть нам про зміст першого уроку”.

“Він був такий самий, як і заключний, – відповів учень, – мова була про тактику і більше ні про що”.

“Але це лише невелика частина воєнного мистецтва”, – мовив Сократ. Потім, задаючи питання і корегуючи відповіді співрозмовника, він допоміг йому глибше зрозуміти, які знання і здібності повинен мати полководець, щоб стати успішним військовим діячем. Генерал повинен бути хорошим адміністратором, який піклується про забезпечення своєї армії всім необхідним для битв. Крім того, зауважив Ксенофонт із власного досвіду, ідеальний генерал повинний бути винахідливим, активним, обережним, вольовим і кмітливим; він має бути і м’яким, і жорстоким, одночасно прямолінійним і ощадливим, передбачливим і здатним на непередбачувані вчинки, щедрим і жадібним, вміти нападати і захищатися; існує також багато інших навичок, спадкових і набутих, яким повинний володіти генерал.

Сократ зауважив також, що знання тактики, які показав його учень, недостатні. “Невже твій вчитель не говорив про те, де і як використовувати кожне військове формування, як і коли змінювати його порядок і розташування, а також тактику бою залежно від обставин, що виникають, а на війні вони бувають різноманітними? – запитав Сократ в учня. Юнак стверджував, що так воно й було. “Тоді ти маєш вимагати у нього повернення витрачених на навчання грошей, – зауважив Сократ. – Бо якщо твій вчитель знає відповіді на всі ці запитання і має совість, тоді йому повинно бути соромно, що він випустив тебе з такими недосконалими знаннями”.

Ця історія свідчить про те, яку увагу Сократ приділяв оволодінню знаннями в будь-якій сфері діяльності, і головне – вмінню застосовувати їх на практиці, як основній передумові для утримання позицій лідерства. Він наголошував, що основною формою влади є та, яка породжена силою знання. Люди будуть підкорятися тому чоловікові або жінці, хто знає, що робити і як діяти, особливо в переломні моменти. Але, за його логікою, право керувати набувалося б тоді, коли людина найкраще оволодівала знаннями, навичками та вміннями у відповідній сфері діяльності.

Сократ першим подав деякі ідеї, що характерні для ефективного лідера у будь-якій сфері, зокрема військовій:

• треба набирати обізнаних (досвідчених) людей;

• завоювати їхнє добре відношення і вміти викликати у них бажання підпорядковуватися;

• установити добрі стосунки з колегами;

• подавати особистий приклад енергійності та старанності.

Він одним із перших обґрунтував функціональний підхід до лідерства. Давні греки першими переконали нас, що людина, яка має потенціал лідера, через освіту й досвід може розвивати необхідні для цього навички і знання протягом всього життя. На своєму шляху він повинен пережити успіхи, щоб не впасти духом, й невдачі, щоб зберегти покірливість – обов’язковий елемент у діяльності будь-якого керівника сучасності.

Один із найкращих учнів Сократа – Ксенофонт – мав іншу думку щодо цього питання. У ті часи Ксенофонт був визнаним авторитетом у мистецтві верхової їзди, автором підручника з командування кіннотою. Як приклад досвіду лідера, що необхідний у драматичних обставинах, він розповідає про Клеарха – спартанського воєначальника. Лідери такого типу, як Клеарх, були в армії Стародавнього Риму, в прусській армії Фрідріха Великого, Британському королівському флоті Георгіанської епохи, німецькому вермахті Другої світової війни тощо.