Зміна норм групи

Поведінка	Етап ЗВП	Етап НКВ	Етап ВЗП
Норми	Розробка норм	Порушення норм	Перевірка норм групою
Структура	Група звертається за порадами до інструктора	Нав’язується курсантом або курсантами	Група справляється сама
Прийняття рішень	Автократичне, за участю меншості	Автократичне, за участю меншості та більшості	Погодженість (одностайність)
Вплив	Прихований, звернення до вищого авторитету	Відкритий, дискусії	Спільний, переходить до курсанта для виконання завдання
Відгук	Малий або зовсім нема	Є, але недостатній, щоб відповідати правилам	Подається. Відповідає правилам
Змагання	Не може перемогти. Прагнення уникнути змагання	Повинен перемогти. Прагнення боротися	Перемагають всі. Прагнення до співробітництва

Змагання – зусилля, яких докладає група або окремі члени, щоб добитися успішного завершення завдання. Ставлення до одержання перемоги змінюється в залежності від етапу, на якому знаходиться група.

Уміння лідера малої групи перетворити групову та індивідуальну поведінку у сповнену смислу та упорядковану діяльність групи залежить від його розуміння етапів розвитку групи, аспектів поведінки групи та людського фактора.

Тільки розуміючи це, лідер малої групи зможе допомогти групі досягнути її максимального потенціалу.

Термін “групова сила” означає те, як взаємодія членів групи впливає на динаміку групи, а значить, і на її ефективність. Існують такі види “групових сил”:

Групові цілі – це цілі, які є спільними для всіх членів групи. Групові цілі спрямовують енергію групи на досягнення єдиної мети.

Згуртованість групи. Група згуртована настільки, що може впливати на окремих членів, щоб заохотити їх до позитивної участі у діяльності групи. Згуртована група допомагає установити здоровий, сприятливий для службової діяльності клімат, у якому члени групи підтримують один одного у тому, як досягти мети.

Норми групи – це правила поведінки, які розробляються у групах. Члени групи діляться тим, що є для них прийнятною формою поведінки у групі. Надзвичайно важливо, щоб групою були розроблені норми, які дозволяють кожному члену переживати труднощі та бути об’єктивним під час аналізу та розв’язання проблем.

Обмін інформацією, який відбувається у середині групи, визначає обсяг та якість засвоєного матеріалу. У міру того, як група набуває досвіду та стає більш спроможною працювати як одна команда, її члени розвивають систему обміну інформацією, що дозволяє їм ділитися один із одним ідеями та отримувати відгук без застосування механізму самозахисту.

Розглянемо деякі функції групи.

Група є соціальним середовищем, у якому відбувається навчання за рахунок обміну інформацією або взаємодії між людьми. Соціальна дискусія спрямована на обмін інформацією, що призведе до досягнення групою спільної мети.

Під час проведення, наприклад, занять із бойової підготовки в малих групах група забезпечує таке середовище, в якому відбувається перевірка та випробування отриманих знань за допомогою ресурсів групи, соціальної мотивації та соціального впливу. Хоча ці фактори й присутні у кожній групі, їх існування не є гарантом успіху групи.

Функція об’єднання ресурсів. Типова група буде мати у своєму розпорядженні більший обсяг інформації та більші засоби, ніж окремий член групи. Володіння більшою кількістю ресурсів робить групу здатною до відкриття більш широкого кола альтернативних рішень, у порівнянні з можливостями окремого члена групи. Один лише факт наявності цих ресурсів не гарантує якісного виконання завдань. Інтеграція, обмін інформацією та досвід дозволяють досягнути максимальних результатів.

Функція соціальної мотивації. Присутність інших військовослужбовців під час бойової підготовки є сама по собі мотивацією, тому що більшість цілей та винагород, які цінуються більшістю людей, можуть бути доступні лише під час їхньої спільної взаємодії. У міру розвитку групи ця мотивація переростає у прагнення досягнути спільної мети.

Функція соціального впливу. Соціальний вплив розвивається разом з нормами групи, що обумовлюють ставлення та поведінку членів групи. Є багато факторів, що позначаються на здатності групи впливати на своїх членів. Сила впливу на окремого члена групи пропорційна силі його бажання бути членом групи та бути прийнятим іншими.

Американський психолог К.Бленчард (Blanchard K. H.) наголошує, що ситуативне керівництво може застосовуватись як до окремих осіб, так і до груп. Поведінка керівника залишається фундаментально незмінною, навіть якщо кількість послідовників збільшується. Він сформував модель високоефективної команди, яка використовується при навчанні сержантського складу основам командоутворення. Модель складається з таких компонентів розвитку команди, як продуктивність і моральність. Він посилається на наступні чотири етапи розвитку команди: орієнтація, незадоволення, інтеграція та продукування.

Ефективні команди розвиваються завдяки дисципліні та наполегливій праці. Існує кілька обов’язкових ознак, характерних для ефективних команд. Деякі з них перелічені нижче.

1. Натхненне керівництво. Натхненний керівник буде:

– забезпечувати обізнаність кожного члена команди про його або її особливу роль;

– розпізнавати тривогу (занепокоєння) завчасно та активно попереджувати її;

– підтримувати продовження роботи з метою досягнення цілі та виконання місії;

– гарантувати, що всі члени команди мають можливість зробити свій внесок у загальну справу;

– слухати перед тим, як говорити, коли це можливо;

– перетворювати визнані проблеми на можливості для зростання;

– виявляти довіру кожному члену команди, а також тим, хто не входить до складу постійної команди.