Питання для самоконтролю

1. Прочитайте розділ і складіть список із п’яти основних якостей військового лідера, незалежно від його посади і звання. Тримайте цей перелік при собі і доповнюйте його при читанні другого розділу й додатків.

2. Подумайте, які п’ять-шість із всіх властивостей лідера повинні бути ключовими характеристиками сучасного військового лідера. Які, на вашу думку, лідерські якості будуть притаманні лідерам у майбутні десять років?

3. Чи погоджуєтесь ви із твердженням, що в наші дні всім, хто вважає себе лідером, треба прикладати більше інтелектуальних зусиль, щоб зберегти свої позиції у військовому підрозділі (частині)? Чи все ж таки, перш за все, офіцеру (сержанту) треба прикладати вольові зусилля, щоб бути лідером у своєму підрозділі?

4. Чи погоджуєтесь ви з думкою Наполеона, що немає нічого більш тяжкого і тому більш цінного, ніж здатність приймати рішення. Завдання лідера – допомогти групі або організації подолати труднощі прийняття рішень, яке повинно бути кроком у вірному напрямку, навіть коли не зовсім зрозуміло, чим закінчиться справа.

5. Що означає функція бачення лідера?

6. Що таке активне слухання?

7. Що повинен збуджувати у прихильниках лідер, повідомляючи інформацію?

8. Що треба робити лідеру, щоб вселити впевненість у своїх послідовників, коли оточуюче середовище цьому не сприяє?

9. Як ви гадаєте, наскільки важливо те, коли лідер вважає себе “першим серед рівних”?

10. Чи можуть жорстокість і погрози бути характерними ознаками справжнього лідера?

11. Чому у національному військовому середовищі нині немає геніальних лідерів? Чи пов’язано це з відсутністю спільної мети – високої ідеї або цілі, яка б спонукала людей проявляти свої найкращі якості? Або причина в факторах культурного порядку, які відвертають природжених лідерів від кар’єри у військовій сфері? Чи швидко зміниться така ситуація?

12. Чи завжди істинні лідери прагнуть досягнути початково сформульованої мети?

13. Як пов’язані зміни у військовому середовищі з лідерством?

14. Чи вважаєте ви, що нині потреба в лідерах у кожній сфері людської діяльності, зокрема у військовій, постійно зростає?

15. Що робиться у Збройних Силах України, щоб вирощувати майбутніх лідерів?

Розділ II психолого-педагогічна практика лідерства у військовому середовищі

2.1. Лідерство командира і комунікабельність

У процесі спільної діяльності люди вступають у взаємодію, яка є невід’ємною її частиною. Спільне життя і діяльність людей передбачає регулювання та спрямування їхніх взаємодій. Отже, спілкування людей виступає проявом і формою взаємодії, а також засобом її регулювання. Дослідження у сфері менеджменту свідчать про те, що від 50 до 90% робочого часу керівника витрачається на спілкування. Відомий фінансист Джон Девісон Рокфеллер зазначав: “Уміння спілкуватися з людьми такий же товар, що купується за гроші як цукор, кава, і я готовий платити за це вміння більше, ніж за будь-який товар в історії”.

Спілкування – це форма діяльності, яка здійснюється між людьми як рівними партнерами з метою досягнення психологічного контакту, що виявляється в обміні інформацією, взаємовпливі, співпереживанні та взаєморозумінні. Психологічний контакт забезпечує у процесі спілкування співпереживання, взаємний обмін емоціями. Іншими словами, спілкування – це процес налагодження контактів між людьми, який дає змогу змінити перебіг спільної діяльності за рахунок погодження індивідуальних дій, розподілу функцій або здійснити цілеспрямований вплив на формування окремих осіб.

Управлінське спілкування – це спілкування з метою керування людьми, тобто зміни їхньої діяльності у певному напрямку чи підтримування її в заданому стані. При цьому важливою складовою управлінського спілкування є взаємодія керівника з підлеглими.

Існують такі форми управлінського спілкування:

• субординаційна форма спілкування – це спілкування між керівниками і підлеглими, в основу якого покладені адміністративно-правові норми. Такий тип спілкування може складатися як між керівниками і виконавцями, так і між керівниками різних рівнів. Дана форма спілкування характерна для службових нарад, брифінгів тощо, тобто для формалізованих та організованих зустрічей керівника з колективом;

• службово-товариська форма спілкування полягає у такому спілкуванні між колегами, яке ґрунтується на адміністративно-моральних нормах.

• дружня форма спілкування визначає таке спілкування між окремими керівниками або між керівниками і підлеглими, в основі якого лежать морально-психологічні норми взаємодії.

Проблеми, які заважають ефективному спілкуванню, наведені у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Проблеми, які заважають ефективному спілкуванню

Проблема	Сутність проблеми
Проблема сприйняття	“Слухаю”, але “не чую” співрозмовника, зацикленість на своєму
Проблема інтерпретації	Неадекватне розуміння того, що сказано партнером, невірна інтерпретація
Проблема дії	Утруднення у вираженні почуттів або побудови бесіди у бажаному ключі, сором’язливість: “Маю сказати так і так, але не виходить...”
Проблема вираження	Утруднення в поясненні, словесному формулюванні дій або почуттів, “не знаю, як сказати...”

Основними принципами управлінського спілкування командира-лідера є:

1. Принцип створення умов для виявлення й розкриття особистісного потенціалу підлеглих, їхніх професійних знань, досвіду, здібностей. Цьому багато в чому сприяє делегування їм окремих своїх повноважень, тобто передача підлеглим низки завдань чи певних видів діяльності зі сфери обов’язків керівника.

2. Принцип раціонального розподілу повноважень і відповідальності. Полягає в тому, що кожний підлеглий має чітко знати свою посадову компетенцію, тобто завдання, що постають перед ним, обов’язки і права щодо їх реалізації та міру особистої відповідальності.

3. Принцип ефективного використання заохочення і покарання. Заохочення можуть використовуватись: 1) як засіб зміцнення впевненості підлеглого у власних силах; 2) як визнання його заслуг. Для того, щоб заохочення виконувало стимулюючу функцію, його характер повинен відповідати степеню досягнень підлеглого.

4. Принцип раціонального використання робочого часу керівника (принцип пріоритетів і принцип Парето). Сутність принципу пріоритетів полягає в тому, щоб розподіляти справи в порядку їхньої значущості і починати із найважливішої. Відповідно до принципу В.Парето (або принципу “80-20”), у процесі роботи протягом 20% витраченого часу керівник досягає 80% результатів, а решта 80% витраченого часу дають лише 20% загального підсумку.

Командир-лідер повинен розпізнавати психологічні сигнали, які допомагають спілкуванню з підлеглим (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Психологічні сигнали, які допомагають спілкуванню

Тип сигналу	Зміст сигналу
Вербальні сигнали	Чітке і достатньо голосне привітання. Звернення до співрозмовника за іменем. Рівне просторове положення (наприклад, обидва сидять)
Невербальні сигнали
Пози, які викликають довіру	Кут пороту тіла − 45-90°. Нахил тіла в бік співрозмовника. Індивідуальна дистанція (0-45 см − інтимна, 45-120 см − особиста, 120-360 см − соціальна). Відкрита асиметрична поза
Міміка, що викликає довіру	Природна усмішка, вираз обличчя змінюється у відповідності до змісту розмови
Погляд	Прямий контакт не рідше одного разу на хвилину протягом 5 с., моргання − не частіше одного разу на 3-5 с.
Рухи, що викликають довіру	Не допускаються ритмічні, різкі рухи, раптова зміна положення і пози у просторовому відношенні

Результати спеціальних досліджень доводять, що словесне звернення в бесіді посідає менше 35%, а більше 65% інформації передається від однієї людини до іншої за допомогою невербальних засобів. Між вербальними і невербальними засобами спілкування існує своєрідний розподіл функцій: словесними каналами передається змістовна інформація, а невербальними – ставлення до партнера зі спілкування.

Як виявив А.Міробян, в акті комунікації слова безпосередньо займають лише 7%, звуки та інтонації – 38% і 55% приходиться на невербальні комунікації.

У нашій зовнішній поведінці проявляється багато того, що відбувається в середині нас, і є в самій людині. Іншими словами, невербальна поведінка людини нерозривно пов’язана з її психічними станами і служить засобом їхнього вираження. Тому офіцер (сержант), претендуючи на роль лідера, повинен уміти ці прояви розпізнавати. За окремими, ледь помітними рухами рук, очей, зміною пози важливо побачити настрій, бажання, прагнення й помисли підлеглого чи іншого співрозмовника.

Надамо деякі поради щодо розпізнання проявів невербальної комунікації у співрозмовників.

Обличчя, руки і ноги виражають різний обсяг невербальної інформації. Обличчя найкраще виражає інформацію. Ноги і ступні ніг − найгірше. Відповідно − обличчя обманює найкраще, руки − гірше, а ноги взагалі не вміють “брехати”.

Слід звернути увагу на те, що важливим невербальним засобом при спілкуванні є погляд. Досить важливим є не тільки те, куди дивиться співрозмовник, але й куди спрямований його погляд. Розрізняють три види поглядів − діловий, соціальний та інтимний.

Якщо Ви спрямовуєте свій погляд у “третє око” − у трикутник по центру лоба, тим самим створюється серйозна, ділова атмосфера розмови.

Якщо погляд спрямований нижче рівня очей співрозмовника − створюється атмосфера соціального спілкування. Символічний трикутник знаходиться на рівні очей і рота співрозмовника.

Щодо інтимного погляду, то він проходить на рівні очей і опускається нижче підборіддя на інші частини тіла співрозмовника.

Більшість основних жестів однакові у всьому світі. Це добре описав у своїй книзі А.Піз “Язык телодвижений”. Жести бувають описові і психологічні. Описові жести − ілюструють хід думок. Наприклад, коли ви говорите, поспостерігайте за співрозмовником. Як Ваш співрозмовник слухає? Зверніть увагу на його руки:

− якщо він зацікавлений − долоня руки торкається щоки;

− він сумує − рука підтримує голову;

− він оцінює те, що сказане, роздумує: позитивна оцінка демонструється зімкнутою долонею, яка лежить на щоці, вказівний палець показує уверх;

− негативна (критична оцінка) − вказівний палець розташовується вертикально по щоці, а великий палець підтримує підборіддя;

− він не довіряє, сумнівається в почутому − вказівний палець торкається носа, решта прикривають рот;

− він зосередився − захватив ніс пальцями нижче перенісся в поєднанні із закритими очима;

− він намагається приховати свої наміри − торкається носу або потирає його;

− він прийняв негативне рішення − сів у закриту позу, відкинувся назад або погладжує шию, потирає вухо (бажає перебити співрозмовника), або потирає око (уникає дивитись на вас), відводить погляд;

− він прийняв позитивне рішення − займає позу “готовий” або піднята “піраміда”.

Співрозмовник вислухав вас і почав говорити. Жести його змінюються. Їх важливо трактувати у контексті тої інформації, в якій вони прожестикульовані: відкриті жести, долоні направлені уверх (приймає інформацію); закриті жести, долоні направлені вниз (не приймає інформацію); агресивне положення долонею (вказівний палець випрямлений або кисть зібрана в кулак).

Цікава інформація

Розглянемо типові зони спілкування:

1. Інтимною вважається зона відстані між співрозмовниками до 50 см. До неї допускаються тільки дуже близькі люди, і будь-яка непрошена спроба порушити цей простір викликає негативну реакцію. Делікатність, уміння тримати дистанцію є неодмінною умовою плідного спілкування.

2. Особистою вважається зона з відстанню між співрозмовниками від 50 см до 1,2 м. Вона є зоною спілкування добре знайомих людей і зацікавлених один в одному партнерів.

3. Соціальною вважається зона з відстанню між партнерами по розмові від 1,2 м до 3,5 м. Зазвичай, така зона характерна для спілкування з більшістю людей. Сила індивідуального психологічного впливу в цій зоні спілкування є значно слабкішою.

4. Суспільною вважається зона з відстанями між партнерами по спілкуванню більше як 3,5 м. Зазвичай, ця зона характерна для спілкування в аудиторії.

Експериментальними дослідженнями доведено, що на відстані, яка перевищує 8 метрів, ефективність спілкування між людьми істотно зменшується.

Однією із основних складових педагогічної культури офіцера і сержанта, на нашу думку, є їхні педагогічно спрямовані спілкування і поведінка.

Практичний рівень опанування офіцером і сержантом психолого-педагогічним досвідом людства виявляється в його конкретних навичках та вміннях проведення різноманітних і багатоаспектних навчально-виховних заходів, що визначається як педагогічна техніка. Це – комплекс різних навичок та вмінь, прийомів і засобів, за допомогою яких офіцер (сержант) ефективно впливає на тих, хто навчається, у процесі навчально-виховної роботи.

У зміст поняття “педагогічна техніка” включають дві групи компонентів:

• перша група компонентів пов’язана з умінням офіцера (сержанта) управляти своєю поведінкою, це – володіння своїм організмом, оптимальне управління емоціями, настроєм, виявлення соціально-перцептивних здібностей; володіння технікою мови тощо;

• друга група компонентів педагогічної техніки пов’язана з умінням офіцера (сержанта) впливати на особистість воїна і військовий колектив та розкриває процесуальну сторону процесу навчання і виховання: дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні вміння; технологічні прийоми висування вимог, управління педагогічними спілкуванням тощо.

Особливе місце у педагогічній техніці займає мова офіцера (сержанта), яка має бути докладною, ясною, образною і в той же час – конкретною і змістовною. Володіння мовою – це велике мистецтво. Техніку мови педагога можна підсилювати за допомогою правильного дихання, постановки голосу, дикції та ритміки. Класичним прикладом цього є досвід А.С.Макаренка. Всім відомі його слова: “Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити “Йди сюди” з 15-20 відтінками, коли навчився показувати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба”. Він вважав так тому, що педагог повинен так спілкуватися, щоб вихованці відчули в його словах волю, культуру, особистість.

Комунікативність – це одна з головних властивостей особистості, яка складає, по-перше, основу формування особистості, по-друге, є підвалиною будь-якої діяльності, особливо психолого-педагогічної, по-третє, всі сучасні педагогічні концепції ґрунтуються на демократичному, рівноправному і гуманному спілкуванні. Власне, характер цього спілкування надає їм особливе значення: високу емоційну насиченість, виразний виховний відтінок, особистісно-гуманний підхід до вихованців та ін. Цих обставин досить достатньо для того, щоб вважати комунікативність окремою важливою і суттєвою властивістю особистості офіцера (сержанта), яка є однорідним поняттям поряд з педагогічними здібностями та творчістю.

Педагогічне спілкування – це різноманітні форми психологічної взаємодії військового педагога з вихованцями як у службовий, так і у позаслужбовий час, які спрямовані на спільне вирішення різноманітних завдань, формування і всебічний розвиток їх особистості, створення умов для реалізації творчих здібностей та формування індивідуальності. У зв’язку з цією дефініцією педагогічного спілкування мудрими є слова Ш.О.Амонашвілі: “Спілкування є основою, і сутністю, і інтегральними методом виховання”. Слово офіцера (сержанта) має бути спрямоване не до слуху, а до серця підлеглого. Отже, яке спілкування, таке і є саме виховання, відповідно, це спілкування має проникнутися життєрадісністю, гуманністю, людяністю й оптимізмом.

Педагогічне спілкування виконує такі функції: взаємопізнання офіцера (сержанта) і солдата; обмін думками, почуттями та інформацією; організація і здійснення різноманітних та багатогранних навчально-виховних дій; самовираження, самовизначення і самоутвердження учасників цього процесу. Навчитися мистецтву спілкування можна і необхідно. Для цього слід вивчати досвід полководців, сучасні концепції навчання, відповідну педагогічну і психологічну літературу, постійно вдосконалювати власний стиль спілкування і опрацьовувати ефективні прийоми та способи впливу на воїнів.

За В.А.Кан-Каликом, структура професійно-педагогічного спілкування включає: 1) прогностичний етап, зміст якого полягає в моделюванні майбутнього спілкування з аудиторією; 2) комунікативна атака, що передбачає організацію спілкування на початку навчально-виховного заходу; 3) управлінський етап, сутність якого полягає в здійсненні безпосереднього спілкування протягом навчально-виховного заходу; 4) заключний етап, смисл якого полягає в аналізі перебігу спілкування та його результатів і внесення відповідних коректив у модель майбутнього спілкування.

Характер спілкування офіцера (сержанта) визначає основні стилі його роботи. Виокремлюють авторитарний, демократичний і ліберальний стилі взаємодії. Авторитарний стиль характеризується жорсткою формою управління їх взаємодією за допомогою наказів, вказівок, інструкцій тощо. Демократичний стиль виявляється в опорі лідера на військовий колектив, у намаганні зацікавити військовослужбовців діяльністю, заохоченні ініціативи і самостійності. Ліберальний стиль характеризується самоусуненням офіцера (сержанта) від відповідальності за хід і результати навчально-виховних заходів, формалізмом, потуранням і анархізмом. Найбільш оптимальним психолого-педагогічним стилем є, безперечно, демократичний.

Також можна визначити стилі ставлення офіцера (сержанта) до військового колективу: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий, ситуаційно-негативний, стійко-негативний.

На основі стилю роботи і ставлення лідера до військового колективу виділяють такі його стилі спілкування: спілкування на основі захопленості спільною діяльністю; спілкування на основі дружнього ставлення; спілкування дистанція; спілкування-лякання; спілкування – загравання.

Узагальненим вираженням стилю спілкування офіцера (сержанта) є педагогічний такт, в якому акумулюються всі складові його педагогічної культури і який є одним із основних показників психолого-педагогічної майстерності.

Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі військового лідера на колег, в умінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування. К.Д.Ушинський, який володів справжнім педагогічним тактом, писав, що жоден педагог “ніколи не може стати хорошим вихователем-практиком без такту. ...Ніяка психологія неспроможна заступити людині психологічного такту, який незамінний у практиці в силу того, що діє швидко і вмить... і який передбачає приязнь без удаваності, справедливість без причепливості, доброту без слабкості, порядок без педантизму і, головне, постійну розумну діяльність”.

Основні показники педагогічного такту лідера у військовому середовищі:

• людяність без зарозумілості;

• вимогливість без брутальності та причепливості;

• педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності вихованця;

• уміння виражати розпорядження, вказівки та прохання без упрошування, але й без зарозумілості;

• уміння слухати співрозмовника, не виказуючи байдужості та зверхності (активне слухання);

• урівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування без дратівливості та сухості;

• простота у спілкуванні без фамільярності та панібратства, без показухи;

• принциповість і наполегливість без упертості;

• уважність, чутливість і емпатичність без їх підкреслення;

• гумор без єхидності і злорадства;

• скромність без удаваності.

Отже, педагогічний такт виховується і набувається разом із педагогічною культурою і конкретно виражається у педагогічній діяльності. Він є показником зрілості офіцера (сержанта) як майстра своєї справи і лідера. Це великий засіб, за допомогою якого групу людей можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників. Офіцер (сержант) повинен працювати над формуванням власного педагогічного такту і постійно його вдосконалювати. Як немає межі досконалості, так і немає межі виявлення різноманітних і багатогранних сторін педагогічного такту.

Беручи до уваги, що керування і лідерство стосується людських відносин, цілком логічно визначити основний елемент майстерності, якою повинен володіти офіцер (сержант). На думку досвідчених офіцерів і сержантів армій провідних країн світу, це – комунікабельність або, іншими словами, “робота з людьми” (спілкування, спостереження та консультування). Також важливий різновид командирської майстерності, як концептуальність (критичне обґрунтування, креативне мислення, етичне обґрунтування та реагуюче мислення). Все це складає чотири напрямки командирської майстерності: комунікабельність, концептуальність, технічна та тактична підготовка. Усі вони дуже важливі для командира-лідера. Чим краще ви володієте цими видами майстерності, тим більше професійним буде підрозділ, яким ви керуєте, і тим краще ви будете готувати його до бойових дій.

Професійне володіння чотирма видами майстерності дозволить перетворити солдатів на професійних військових, підрозділи – на справжню команду – злагоджену, дисципліновану, фізично та психологічно підготовану до будь-яких бойових дій. Для того, щоб спілкуватися з підлеглими про вимоги до них, офіцер (сержант) повинен говорити чітко та зрозуміло. Уміння спілкуватися є головною навичкою командира. Інші навички, спостереження та консультування залежать від того, як ви вмієте спілкуватися з підлеглими в межах керування командира (рис. 2.1).

У свою чергу, спілкування поділяється на чотири категорії: розмова, читання, писання та слухання. Слухання є головною категорією, але люди володіють нею гірше за все. Як грамотний командир, ви повинні вміти слухати та розуміти до того, як вирішити, що сказати. Бачення та слухання є двома загальними формами одностороннього спілкування. Вони не є найкращими формами спілкування. Тільки бачити щось або слухати про щось недостатньо, щоб створити цілісну картину того, що сталося. Тому одностороннє спілкування є неефективною формою. Двостороннє спілкування завжди дозволяє краще зрозуміти проблему чи завдання. Якщо двостороннє спілкування відбувається на відповідному рівні, то жодний не повинен залишити свої питання без відповіді чи залишити щось, що не зовсім для нього зрозуміло. Коли є достатньо часу і можливість, то найбільш ефективною формою спілкування є двостороннє спілкування.

Активне слухання є важливою частиною двостороннього спілкування. Коли ти практикуєш активне слухання, то надсилаєш тому, хто говорить, різни сигнали (вербальні та невербальні), надаєш йому усю свою увагу. Щоб цілком зрозуміти, що він намагається тобі сказати,

Рис. 2.1. Межі керування командира

необхідно уважно слухати та спостерігати за його манерами. Генерал-майор Перрі М.Сміт у статті “Навчання лідерству”, яка надрукована в “Бюлетені морської піхоти США” у 1997 році, з приводу активного слухання пише: “Найважливіше вміння для командира – це вміння слухати інших. Інтроверти мають більшу перевагу в цьому відношенні, оскільки вони вміють слухати мовчки і не перебивати співрозмовника. Командир повинен слухати вухами і думати головою. Дуже багато “босів” думають про те, що вони скажуть через хвилину, і не слухають того, що їм кажуть зараз”.

У таблиці 2.3 показані складові активного слухання.

Надамо вам деякі практичні рекомендації щодо активного слухання підлеглих.

Контакт очима є важливим елементом, щоб дізнатися про зацікавленість слухача. Час від часу порушувати контакт очима є нормальним та прийнятним. Будьте обережними. Якщо уникаєте контакту очима, то той, хто говорить, буде вважати, що вам зовсім байдуже те, про що він каже. Це також стосується перекладання паперів під час розмови чи погляду на годинник. Це все є загальними поняттями, але командир повинен брати до уваги культурні особливості та звички того, з ким розмовляє, тому що контакт очима для різних народів може мати різне значення.

Таблиця 2.3

Складові активного слухання

Активне слухання	Звичайне слухання
Спроба стимулювати партнера до розмови	Очікування, коли партнер сам заговорить
Намагання точно сприйняти смисл сказаного і, при необхідності, переконатися у правильності свого розуміння, уточнити, запитати	Очікування чогось цікавого у потоці мови партнера, фокусування на власних асоціаціях від почутого
Утримання розмови в рамках основної теми	Відволікання уваги, очікування, коли партнер переключиться на цікаву тему або припинить розмову

Положення тіла також важливо. Якщо ви знаходитесь у спокійному та комфортному положенні, то підлеглі також будуть спокійними і не будуть нервувати. Але треба бути обережним, щоб не бути занадто розслабленим, тому що підлеглі можуть зрозуміти, що те, що ти говориш, не є важливим для них.

Нахил голови. Використовуючи цей знак, ви даєте співрозмовнику зрозуміти, що ця тема вас цікавить і ви підштовхуєте його продовжувати говорити.

Вираз обличчя. Коли говорите, ваше обличчя повинно виглядати природно. Не треба дивитися на співрозмовника з окаменілим виразом обличчя. Це може змусити його почуватися незручно та нервувати. Також йому буде заважати говорити, якщо ви постійно будете посміхатися.

Вербальне вираження. Використовуйте вербальне вираження, коли необхідно підкреслити, що те, що говорить вам співрозмовник, є дуже важливим. Це підштовхне його продовжити говорити. Але не треба при цьому часто відповідати чи говорити. Мовчання – дуже цікава річ. Іноді мовчання означає згоду та дозвіл продовжувати, але якщо мовчання затягується, то це може засмутити співрозмовника, і він буде почувати себе незручно.

Активне слухання також означає слухати глибокодумно та уважно слідкувати за тим, що говорить ваш співрозмовник. Завжди зосереджуйтеся на тому, про що йде мова. Чіткі та відверті висловлення, також, як і його додаткові коментарі, покажуть вам його пріоритети з даної темі. Уважно слідкуйте за його жестами. Жести доповнюють його промову. Коли ви звертаєте увагу на його жести, можете побачити його почуття, які ховаються за його словами. Не всі жести можуть це показати, але їх треба брати до уваги. Звертайте увагу не на те, що люди говорять, а що роблять.

Невербальні індикатори включають:

1. Нудьгу – проявляється в тому, що співрозмовник барабанить по столу, клацає ручкою чи підпирає рукою голову.

2. Самовпевненість – стоїть прямо, чухає потилицю та дивитися на співрозмовника, не відриваючи погляду.

3. Закритість – глибоко сидить у кріслі, робить саркастичні коментарі чи сидить із перехрещеними руками на грудях.

4. Розлад – потирає очі, смикає вуха, швидко дихає, швидко змінює положення тіла.

5. Зацікавленість, дружність та відкритість – наближається до співрозмовника.

6. Стурбованість – сидить на краю стільця с відкритими руками.

Не завжди усі ці індикатори повинні щось значити, але командиру необхідно звертати на них увагу.

Навички правильного реагування базуються на умінні активно слухати. Це є твоя реакція на те, що ти зрозумів. Час від часу необхідно перевіряти, на скільки правильно ти розумієш свого співрозмовника шляхом підтвердження того, що він тільки що сказав. Відповіді чи підтвердження повинні бути вербальними та невербальними. Вербальне підтвердження – коли ти коротко повторюєш те, що тільки що було сказано, щоб співрозмовник підтвердив це або ні.

Невербальне підтвердження включає контакт очима та деякі жести. Наприклад, хитання головою на знак згоди. Пам’ятайте про можливе існування перешкод до активного слухання. Намагайтеся не перебивати того, хто говорить. Не займайтеся формулюванням відповіді, поки говорить інший, уникайте роздратованості чи інших негативних ставлень до того, хто говорить, тому що можете пропустити щось важливе, що він намагається вам казати.

Під час розмови віч-на-віч, навіть якщо це звичайна розмова, відбувається багато різних речей, які не мають жодного відношення до теми розмови. Такі речі ми називаємо “невербальним спілкуванням”. Усі сигнали, які ти надсилаєш, вираз обличчя, тон голосу та рух тіла мають відношення до невербального спілкування. Щоб ефективно керувати розмовою, ви повинні розрізняти, що є вербальним (словесним), а що – невербальним (за допомогою жестів та міміки) спілкуванням.

Використання двостороннього спілкування дуже важливо для ефективної роботи командирської ланки. Виконання завдання залежить від підлеглих та на скільки чітко відбувається спілкування знизу вгору та згори донизу крізь командирську ланку та допоміжний сержантський канал. Це також включає обмін інформацією між приданими підрозділами чи під час виконання завдань у складі декількох підрозділів.

Командири віддають накази та інструкції через командирську ланку (офіцер – сержант – солдат). Якщо це ефективна (нормальна) командирська ланка, то вона використовує двосторонню форму спілкування, де її учасники роблять значно більше, ніж просто передають накази.

Командири на усіх рівнях спілкуються, використовуючи командирську ланку, щоб інформувати солдатів та допомагати їм. Цей процес ніколи не зупиняється і спрямований на те, щоб своєчасно роз’яснювати та допомагати вирішувати проблеми.

Сержанти – це допоміжний канал, який посилює командирську ланку. Обов’язок сержантів – підтримувати офіцерів і впроваджувати їхні рішення в життя. Щоб командирська ланка працювала ефективно, необхідно, щоб через сержантський допоміжний канал також ефективно проходила інформація. Це означає, що інформація, яка передається через сержантів, рухалась в обидва напрямки (мала зворотний зв’язок – від сержантів до офіцерів), іншими словами, використовувала двосторонню форму спілкування. Старший сержантський склад (на рівні головних сержантів взводів, рот і вище) з’єднує командирську ланку та сержантський допоміжний канал (офіцер – старший сержант – молодший сержант). Офіцер віддає наказ, використовуючи командирську ланку, але старший сержантський склад повинен чітко його зрозуміти, щоб через молодший сержантський допоміжний канал надіслати додаткові роз’яснення особовому складу, до окремого солдата.

Під час передавання командної інформації командир стикається з певними труднощами, а саме з психологічними бар’єрами спілкування. Причини цих психологічних бар’єрів:

– особливості інтелекту співрозмовників;

– індивідуально-психологічні особливості сторін;

− темперамент;

− характер та різноманітні емоційні стани людини;

– неоднакове знання чи розуміння предмета бесіди;

– різний словниковий запас тощо.

Психологічні бар’єри спілкування командирів мають негативні наслідки:

по-перше, збільшують психологічну дистанцію між співрозмовниками;

по-друге, знижують рівень взаємного саморозкриття співрозмовників і ступінь взаємної довіри між ними;

по-третє, деформують характер взаємодії в спілкуванні;

по-четверте, зменшують імовірність досягнення бажаних результатів спілкування.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ

БАР’ЄРІВ СПІЛКУВАННЯ

комунікативні

особистісні

соціально-психологічні

соціально-психологічні

Рис. 2.2. Класифікація психологічних бар’єрів спілкування

На рис. 2.2 надана класифікація психологічних бар’єрів спілкування. Розглянемо їх детальніше.

Логічні бар’єри зумовлені переважно тим, що кожній людині притаманні різне бачення й розуміння світу, певної проблеми чи конкретної ситуації. Крім того, ті ж самі слова в тій чи іншій ситуації можуть мати зовсім різний зміст. Так, за А.П. Панфіловою, “команда” – це й розпорядження, і спортивна група, і група однодумців. Перебороти логічний бар’єр можна лише в один спосіб – “йти від партнера”, тобто прагнучи усвідомити, яким чином він формував свої висновки і в чому полягають розбіжності в їхньому розумінні.

Стилістичні бар’єри виникають унаслідок неправильної організації і послідовності інформації в повідомленні. Для найкращого сприйняття повідомлення його доцільно будувати за такою схемою:

1. звернути увагу співрозмовника чи слухачів на проблему;

2. користуючись увагою, викликати інтерес до проблеми;

3. на підґрунті інтересу перейти до основних положень;

4. після основних положень викласти заперечення і проблемні питання;

5. дати відповіді на питання, зробити висновки і резюме.

Цікава інформація

Стилістичний бар’єр виникає й тоді, коли форма комунікації не відповідає її змістові, а також коли інформація передається за допомогою функціонально-книжкового стилю мовлення. Помічено, що науковий і канцелярський стиль є добре зрозумілим при читанні, усне ж сприйняття його ускладнюється. При цьому краще за все запам’ятову-ється фраза з 4-14 слів, фраза з 15-18 слів – гірше, з 19-25 слів – дуже посередньо, а більше як із 30 слів практично не сприймається.

Коли командир віддає розпорядження, він повинен дотримуватися таких умов:

– несуперечність того, що повинен зробити підлеглий, його принциповим морально-етичним переконанням, життєвим поглядам і його позиції з даного питання;

– необхідність показати підлеглому, що дії, які від нього очікуються, не тільки не будуть суперечити його принциповим поглядам, але й будуть сприяти задоволенню його особистісних потреб;

– використання переваг фактора міжособистісних неформальних, неофіційних відносин між керівниками і підлеглими. Коли командир віддає розпорядження підлеглому, останній сприймає розпорядницьку інформацію не абстрактно, від будь-кого. У будь-якому повідомленні, що адресується під час спілкування будь-кому, присутня не тільки текстова, змістовна інформація, а й персоніфікована, тобто інформація про того, хто передає повідомлення.

“Навички взаємодії з людьми” – це перше, що повинно бути сформовано в офіцера або сержанта, якщо він хоче претендувати на роль командира-лідера. Ці навички включають такі риси лідера як: комунікабельність, створення команди, спостереження та консультування. Вони дуже тісно взаємопов’язані між собою. Не можна використовувати щось одне без залучення іншого.

Коротко розглянемо їхню сутність.

Комунікабельність. Враховуючи, що керування – це коли солдати роблять те, що ви від них вимагаєте, треба бути комунікабельним, щоб передавати зрозумілу для них інформацію. Інші навички, такі як створення команди, спостереження та консультування, залежать від того, на скільки ви можете бути комунікабельним. Існує дві загальні форми одностороннього спілкування, але це не означає, що цей підхід найкращий для обміну інформацією з підлеглими, – дивися та слухай. Головна відмінність одностороннього (монологічного) спілкування від двостороннього (діалогічного) полягає у тому, що одностороннє спілкування може не дати вам цілісної картини. У вас можуть залишитися деякі питання без відповідей чи скластися неправильне бачення того, що все ж таки відбулося. Діалогічне спілкування бажано використовувати тоді, коли на це є певний час та ресурси. Активне слухання є важливою частиною двостороннього спілкування.

Коли ви практикуєте активне слухання, то приділяєте тому, хто говорить, усю свою увагу, але пам’ятайте про можливе існування перешкод (бар’єрів). Намагайтеся не перебивати того, хто говорить. Не займатися формулюванням відповіді, поки інший ще говорить, уникайте роздратованості чи іншого негативного ставлення до того, хто говорить, тому що можете пропустити щось важливе, що він намагається сказати. Невербальне спілкування під час розмови віч-на-віч має важливе значення. Пам’ятайте, що усі сигнали, які ви надсилаєте, – вираз обличчя (міміка), тон голосу та рухи тіла (жестикуляція) – все це має відношення до невербального спілкування.

Спостереження. Ви спостерігаєте за своїми підлеглими шляхом слідкування за розвитком подій та за тим, щоб усе відбувалося відповідно до вимог статутів, наказів та встановлених правил. Це означає, що ви віддаєте накази і розпорядження підлеглим, а потім спостерігаєте, як вони діють. Але не треба перебільшувати зі спостереженням. Завжди тримайте баланс. Жодній людині не подобається, коли їй постійно заглядають через плече. Однак підлеглі повинні відчувати, що ви знаходитесь поряд і завжди підкажете та допоможете, якщо це необхідно.

Сержанти повинні перевіряти постійно та системно те, що необхідно офіцерові. Вони повинні утримувати баланс між дуже частими перевірками та випадками, коли взагалі нічого не перевіряється. Тренувати солдатів працювати незалежно дуже важливо. Тому сержанти інструктують підлеглих чи доповідають про свої наміри, а потім дають можливість солдатам працювати без постійного нагляду. З іншого боку, правильне виконання – дуже важлива річ, тому сержант постійно повинен перевіряти. У свою чергу, цей процес здійснюють офіцери відносно сержантів.

Перевірка зменшує вірогідність помилки або чогось іншого, що може вплинути на результат виконання завдання. Також перевірка дає можливість офіцеру (сержанту) визначити найкращих виконавців чи зробити корегування на місці, якщо це потрібно.

Консультування – це процес, який зосереджується на підлеглому і дозволяє створити необхідний план дій, який допоможе досягнути цілей, які стоять перед підрозділом. Ефективне консультування потребує терпіння, часу та постійної практики. Той, хто проводить консультування, і той, для кого це консультування проводиться, повинні мати план його проведення. Командир повинен переконатися, що солдат усе зрозумів та склав свій особистий план дій (не завжди письмовий).

Наведемо деякі правила, прийоми і комунікативні техніки ефективного спілкування, які дуже часто застосовуються у військовому середовищі і повинні розумітися кожним офіцером (сержантом), хто претендує на лідерство.

Реалізація послідовного впливу на свідомість людини під час її переконання у чому-небудь показана (рис.2.3).

Рис. 2.3. Реалізація послідовного впливу на свідомість людини під час її переконання

Розглянемо основні правила і прийоми переконання, які повинні використовуватися командирами-лідерами у підпорядкованих підрозділах.

Перший прийом: “Правило Гомера”. Згідно з ним черговість аргументів, що наводяться під час бесіди, істотно впливає на силу їхнього переконання. Найбільш переконливим виявляється такий порядок використання аргументів: сильні – середні – один найсильніший. З цього правила виходить, що слабкими аргументами для переконання краще не користатися взагалі, тому що вони принесуть шкоду, а не користь. Не кількість аргументів вирішує справу, а їхня надійність.

Другий прийом: “Правило Сократа”. Згідно з ним для одержання позитивного рішення з важливого питання в розмові необхідно поставити його на третє місце, виклавши перед ним два коротких, простих для співрозмовника питання, на які він без утруднення відповість “Так”. Ефективність даного прийому пояснюється психофізіологічними причинами. Встановлено й доведено наукою, що коли людина говорить або чує слово “ні”, в її кров надходять гормони адреналіну, які налаштовують її на боротьбу. І навпаки, слово “так” призводить до виділення специфічних “гормонів задоволення” або ендорфінів.

Одержавши попередньо дві порції таких “гормонів задоволення”, співрозмовник розслабляється, налаштовується на доброзичливість, тепер йому психологічно легше виявляється сказати “так”, ніж “ні”.

Зазначимо, що питання, які передують основному, повинні бути короткими й простими, щоб не стомлювати співрозмовника, не віднімати в нього багато часу, і вони можуть бути не за проблемною темою.

Третій прийом: “Правило Паскаля”. Його сутність полягає в тому, що неприпустимо “заганяти співрозмовника в кут”, необхідно давати йому можливість “зберегти обличчя”. Для цього запропонуйте таке рішення, яке дасть йому можливість з честю вийти зі скрутного положення – це не тільки допоможе співрозмовнику прийняти вашу точку зору, а й викличе у нього почуття вдячності до вас.

Четвертий прийом. Сила й переконливість аргументів значною мірою залежать від іміджу і статусу того, хто прагне переконати. Людині, яка користується авторитетом, шанованому в колективі фахівцю, завжди легше переконати співрозмовника.

П’ятий прийом. Не принижуйте свій статус. Під час бесіди рекомендується уникати зайвих вибачень без належних для цього причин, або будь-яких проявів непевності. Невпевнена поведінка людини завжди принижує її психологічний статус.

Шостий прийом. Рекомендує не принижувати статус співрозмовника. Будь-який прояв неповаги, зневажливості до співрозмовника принижує його статус і викликає негативну реакцію.

Сьомий прийом. Бажаючи переконати людину, починайте розмову з нею не з моментів, що розділяють вас, а з того, у чому ви цілком згідні з опонентом.

Восьмий прийом. Ґрунтується на виявленні емпатії, тобто здатності до розуміння емоційного стану іншої людини у формі співпереживання. Емпатія допомагає краще зрозуміти психологічний стан співрозмовника, усвідомити хід його думок.

Дев’ятий прийом. Рекомендує: будьте сумлінним слухачем. Уважне слухання є надійною запорукою вашої переконливості. Ніколи неможливо переконати співрозмовника, якщо не буде усвідомлений хід його думок. До того ж уважний слухач викликає почуття вдячності і психологічно привертає до себе співрозмовника.

Десятий прийом. Полягає в необхідності й доцільності уважно стежити за мімікою, жестами і позами, як своїми, так і співрозмовника. Успішності процесу переконання часто заважає незнання того, що думає слухач із приводу наших слів. Далеко не завжди співрозмовники виявляють свою відвертість. Тому тут надійно може допомогти знання мови жестів і поз. На відміну від звичайної мови, ми майже не контролюємо свою жестикуляцію і прийняті пози. Вони, переважно, здійснюються несвідомо. Знаючи ж мову жестів і поз, ми можемо отримати цінну додаткову інформацію про співрозмовника.

Командиру-лідеру властиво не тільки чітко висловлюватися, але й зрозуміло викладати свої думки на папері. Майже кожний професійний письменник користується так званим “показником прозорості” (Fog Index), щоб виявити, наскільки зрозумілий його текст. Ми прагнемо писати простими словами, використовуючи активний стан дієслова, короткими, зрозумілими й зв’язними реченнями. Кожний публічний оратор ставить за взірець колишнього прем’єр-міністра Великобританії В.Черчілля, який брав на озброєння полум’яне слово.

Цікава інформація

Прагнучи до виразного і влучного висловлення думок, варто вживати короткі слова і фрази. Щоб перевірити, чи те, що ви пишете, зрозуміле, спробуйте:

1. Підрахувати, скільки слів ви використовуєте в реченні.

2. Для цього виберіть довільний фрагмент тексту, полічіть у ньому сто слів і поділіть сто на кількість речень у фрагменті.

3. Далі полічіть, скільки “важких” слів ви уживаєте на сто слів (під “важкими” словами розуміємо ті, що складаються з чотирьох складів і більше).

4. Додайте результати з пунктів 2 і 3, а потім визначте 0,4 від цієї суми. Це, власне, і буде “показником прозорості” вашого тексту.

Наприклад, якщо в середньому ви будуєте речення із 20 слів, і на кожні 100 слів уживаєте 10 “важких”, то їх сума становитиме 30. 0,4 від цієї суми буде 12. Отож, це і є ваш “показник прозорості”. Якщо ваш показник буде більший за 13, вас важко зрозуміти. Виступи В.Черчілля містяться на протилежному кінці шкали із позначкою всього 3,2.

Розглянемо ще одне явище, яке досить часто зустрічається у військовому середовищі, – маніпуляцію – приховане управління психікою і поведінкою співрозмовника, яке здійснюється проти його волі. Сферою, де, зазвичай, широко використовується маніпуляція, є близькі, сімейні та ділові (службові) відносини взагалі.

В управлінській практиці часто зустрічаються люди-маніпулятори. Так, керівник, який володіє маніпулятивними тактиками, замість силового впливу може керувати підлеглим непомітно, створюючи в нього ілюзію повної самостійності і волі. Непоодинокими є й випадки, коли вже окремі підлеглі непомітно керують діями своїх керівників.

Е.Шостром докладно аналізує дві протилежні психічні властивості людей, які він відповідно називає маніпулюванням та актуалізуванням. Маніпулятор, на противагу актуалізаторові, дуже любить керувати, перетворюючись інколи в раба цієї своєї потреби. Але в цьому випадку виявляється певний парадокс: чим більше він любить керувати, тим сильнішою виявляється у нього потреба бути керованим будь-ким іншим.

У кожній людині, на думку американського психолога Ф.Перзле, є дві риси, які він називає “собака зверху” і “собака знизу”. Явище “собака зверху” означає активність, яка виражена прагненням командувати, підкоряти, давити своїм авторитетом. Явище ж “собака знизу” являє собою пасивність, яка виражає потребу підкорятися, слухатися, погоджуватися. Кожне з цих двох явищ може виявлятися у людини маніпулятивно або творчо. Основною причиною маніпулятивної поведінки є внутрішній конфлікт людини із самою собою.

Психологічний механізм маніпуляції можна пояснити, звернувшись до наукової теорії, запропонованої американським психологом Е.Берном у 60-х роках ХХ століття, яка отримала назву “трансактний аналіз”, тобто аналіз взаємодії.

Під час своїх досліджень Е.Берн помітив, що в різних ситуаціях ми займаємо різні позиції, але основними при цьому є три з них, які він умовно назвав “Батько”, “Дорослий”, “Дитя”.

Для психологічної позиції “Батько” характерним є те, що людина в ній вимагає, оцінює, навчає, керує, опікує, підтримує, захищає.

Позиція “Дорослий” характеризується розважливістю, незалежністю, демократичністю в спілкуванні, роботою з інформацією.

Для позиції “Дитя” характерним є прояв почуттів, безпорадності, схильність до підпорядкування.

У будь-якій ситуації певною мірою може виявлятися кожна з цих трьох позицій. Складність проблеми полягає в тому, щоб правильно визначити вирішальну з них, під впливом якої і діє людина.

Маніпулятивним впливом вважається така форма міжособистісного спілкування, при якій вплив на партнера (підлеглого) здійснюється приховано, з метою досягнення своїх намірів. Маніпуляція передбачає об’єктивне сприйняття партнера зі спілкування і прагнення домогтися контролю над його поведінкою і думками.

Під маніпулятивними тактиками прийнято розуміти різноманітні відволікаючі облудні прийоми і способи впливу, за допомогою яких спонукають співрозмовника до дій і висловлювань, що об’єктивно завдають шкоди його інтересам і навіть наносять йому збиток, до вчинків, яких він не здійснював би, якби не був введений в оману іншою стороною. У будь-якій тактичній ситуації зусилля опонента спрямовані на те, щоб маніпулювати співрозмовником із метою прийняти свої міркування і встановити свої пріоритети за рахунок власних пріоритетів та інтересів співрозмовника.

Розглянемо основні типи маніпулятивного впливу, які є основою маніпулятивної тактики разом із відповідними прийомами ефективного захисту від них.

1. Провокування ваших захисних реакцій. Така тактика має на меті поставити вас у позицію того, хто обороняється, щоб викликати у вас стан необхідності пояснювати, виправдовуватися і детально обговорювати всі аспекти вашої позиції, послабити вашу рішучість додержуватися своїх цілей. Коли ви помічаєте, що це відбувається, негайно припиняйте всі спроби виправдання своїх дій і поведінки.

2. Провокування вашого збентеження і дезорієнтації. Основний задум такої тактики полягає в тому, щоб відкинути, розладнати та порушити ваші плани, вивести вас із рівноваги, спонукати до дій і висловлювань, які можуть завдати шкоди вашим інтересам. Надійною протидією такій тактиці виступають холоднокровність, спокій, використання гумору, застосування прийомів ефективного захисту від агресивності.

3. Формування враження, начебто партнер налаштований на співробітництво. При використанні цієї тактики, зазвичай, за зовнішньою демонстрацією готовності до співробітництва в дійсності у вашого співрозмовника відсутня готовність взяти на себе конкретні зобов’язання на користь співробітництва. У такому випадку необхідно рішуче відмовитися від подальшої взаємодії з ним. Необхідно пам’ятати, що ділове співробітництво передбачає цілком конкретні кроки, дії і зобов’язання обох сторін, спрямовані на досягнення спільних цілей чи задоволення інтересів і потреб обох учасників спілкування.

4. Гра на вашій нетерплячості. Основна мета подібної тактики полягає в тому, щоб створити у вас враження, що бажана угода вже майже досягнута, коли насправді це зовсім не так, фактично ваш опонент лише демонструє ентузіазм і готовність дійти згоди.

5. Гра на вашому почутті безвихідності чи безпорадності. Мета подібної маніпулятивної тактики полягає в тому, щоб підвести людину до того, щоб вона сама повірила в “єдиний” вихід з важкої ситуації, що склалася, коли труднощі множаться, матеріальні проблеми зростають. Цей вихід начебто полягає тільки у прийнятті пропозицій маніпулятора. У такому випадку важливо зберігати холоднокровність і спокій, настанову на аналіз і оцінювання ситуації в широкій перспективі, на цілеспрямовану поступальну роботу, щоб знайти ефективний вихід із ситуації, що склалася, з мінімальними втратами чи навіть із вигодою для своїх потреб та інтересів.

6. Гра на почутті жадібності. Метою цієї тактики є намагання переконати співрозмовника скористатися незвичайною можливістю, що відкрилася, щоб наважитися прийняти ризиковану пропозицію, яка обіцяє величезні вигоди в майбутньому. Головне в такій ситуації – твердо залишатися на ґрунті реальності: ретельно аналізуйте й оцінюйте усі фактори, обставини, перспективи і можливі наслідки ризикованого рішення.

7. Використання запланованих “важких” поступок. Ця тактика використовується для того, щоб спонукати співрозмовника зробити відповідну поступку в іншому, більш важливому питанні. Взагалі будь-який учасник ділової бесіди вправі очікувати від свого опонента відповідної готовності чимось поступитися заради досягнення угоди. Використовуючи дану тактику, ваш опонент намагається вас змусити піти на велику поступку в головному питанні, тому заздалегідь чітко встановлюйте, які питання в обговорюваній проблемі є для вас головними, а які – другорядними.

8. Навмисне “затягування” часу обговорення. Метою такої тактики є прагнення підтримати у вас стан упевненості, що угода може бути досягнута в будь-який момент. Така тактика складається з двох видів поведінки співрозмовника – або видимого співробітництва, або ж відкладання, затягування остаточного вирішення питань, щоб змусити вас піти на поступки. Наполягайте на тому, щоб партнер розпочав конкретні кроки, або ж рішуче відкладайте обговорення проблеми доти, поки ваш опонент не буде готовий обговорювати її більш конструктивно.

9. Провокування вашого інтересу до партнера. Мета цієї досить поширеної тактики полягає в тому, щоб справити таке враження на співрозмовника в ході бесіди, щоб він сам захотів розвивати відносини з іншою стороною. Сприймайте саморекламу вашого співрозмовника як інформацію “з інших рук”, яка вимагає подальшої перевірки.

10. “Заколихування” з метою “вбити” пізніше. Згідно з цією тактикою співрозмовник пропонує вам невелику “ініціативну” послугу, “нічого” не вимагаючи від вас у відповідь. Не впадайте в ілюзію щедрості. Пам’ятайте, що безкоштовним буває хіба що сир у мишоловці. Чітко і твердо зберігайте у свідомості свої головні інтереси.

В основі маніпуляції та всіх її тактик завжди лежить використання слабкостей співрозмовника. Тому потрібно добре знати свої слабкі місця й контролювати їх. Загальну схему захисту від маніпуляцій можна подати у наступному вигляді (схема 2.1).

Схема 2.1. Захист від маніпулювання

У табл. 2.4 пропонуємо до вашої уваги деякі комунікативні техніки, які дозволяють командирам зміцнювати лідерські позиції.

Таблиця 2.4

Комунікативні техніки

Найменування	Визначення	Приклад
Відкриті запитання	Запитання, які передбачають розгорнуту описову відповідь	Почати запитання словами: “Як? Яким чином? Що Ви маєте на увазі, коли говорите про... Які дії можна здійснити у цьому напрямку? Який результат ми очікуємо?”
Закриті запитання	Запитання, які передбачають точну, однозначну відповідь	“Коли ми маємо досягнути цієї мети? Скільки у нас часу і засобів для цього?”
Альтернативні запитання	Запитання, що включають у себе варіанти відповідей	“Ви бажали б виконати це завдання один або призначити ще кого-небудь? Ми перерахували всі варіанти вирішення цієї проблеми, є ще варіанти, які ми не обговорили?”
Техніки малої розмови	Бесіда на цікаву й приємну тему, яка частіше всього не пов’язана з основною темою, яка має на меті створити сприятливу психологічну атмосферу, закласти підґрунтя довіри та емоційної рівноваги	Цитування партнера, повторення раніше сказаного з варіаціями; позитивні висловлювання з варіаціями про події в житті партнера, його досягнення; повідомлення цікавої для партнера інформації; розповідь цікавого випадку з життя
Техніки активного слухання	Техніки вербалізації К.Роджерса: повторення (дослівне повторення того, що сказав співрозмовник), перефразування (коротке повідомлення суті сказаного), вербалізація (запитання, що уточнюють значення або причини сказаного), перевід розмови на подібну тему	Включення цитат партнера у свої фрази, повторення останніх фраз партнера, повторення останньої фрази партнера із запитальною інтонацією; коротке формулювання сказаного партнером за його логікою; задавання уточнюючих запитань; переведення розмови на тему, яка витікає або асоціюється в обох партнерів з темою, яка обговорюється

Наведемо деякі правила оптимального спілкування з оточуючими:

1. Пам’ятайте формулу спілкування дипломатів:

(+++ - − - +++)

Де “-” символізує зміст запитання, сутність основної теми розмови. Але жодний дипломат не розпочне розмови з головної проблеми. Він завжди посміхається, ввічливо до вас звертається, каже компліменти про Вас і Вашу країну, цікавиться станом справ тощо (це у формулі і є “+”). І тільки після цього він говорить по суті справи. Висвітлює проблему, що його цікавить. Закінчує розмову, виражаючи вам слова вдячності і надії на подальшу співпрацю. Як би не склалася доля основного питання, дипломат посміхнеться і скаже: “Ваша висока компетентність і здоровий глузд дозволяють мені сподіватись, що при наступній зустрічі ми наблизимося до прийняття позитивного рішення”.

2. Пам’ятайте пораду А.Моруа: “Не звинувачуй, не пояснюй, не дорікай”. При спілкуванні кожний із нас може здійснити помилку. Дотримуючись цього правила, ви маєте зробити висновок, винести урок, щоб не повторити помилку, але нікого не звинувачувати, не шукати об’єктивних причин для виправдання і тим більше нікому не дорікати.

3. Пам’ятайте пораду Д.Карнегі: “Вникніть, будьте доброзичливі, не принижуйте, не підносьте до гори!”.

Одне з важливих проблемних питань, з яким зіштовхується по службі будь-який командир, – вірне, лаконічне, без перекручування донесення інформації до особового складу.

Однією з поширених форм встановлення комунікаційної взаємодії командира з особовим складом є промова. Вона несе емоційне навантаження, порушує нові проблеми, які ще потребують вирішення, іноді має гострий, злободенний характер тощо. Промова є дуже важливим елементом встановлення системи зв’язків із особовим складом.

Проголошення промови вимагає серйозної підготовки. Перший крок у підготовці – накреслити мету та завдання виступу, визначити коло питань, що має охопити доповідач. Заздалегідь слід сформулювати предмет та тему останнього. Другий крок – добір допоміжної інформації. Остання ж може бути отримана з двох джерел: 1) теоретичні джерела – це можуть бути статті в періодичних виданнях, книги та окремі публікації, що стосуються теми, енциклопедичні, термінологічні та галузеві словники; 2) усні розмови з обізнаними з проблемою людьми або передавання власного досвіду. Питання, що розглядаються, мають ґрунтуватися на найновішій інформації. Добираючи інформацію, необхідно пам’ятати, що повідомлення буде теоретично обґрунтованим та актуальним лише за умов наявності промовистих прикладів, тобто цитат.

Завершивши підготовку, слід скомпонувати інформацію в певні категорії, надати їй чіткості й логічності, визначити та сформулювати власне бачення проблеми. Промову слід будувати, дотримуючись наступних вимог: обґрунтованість, опора на фактичний матеріал, наведення переконливих прикладів, власне бачення проблеми.

Наступний крок – написання плану доповіді на папері, що містить:

– вступ;

– основний текст (серцевина промови);

– висновки.

Вступ. Початок промови є визначальним і повинен чітко й переконливо відображати її причину та мету, розкривати суть конкретної справи, містити докази. Першочерговим завданням командира на цьому етапі є привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень доповіді необхідно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно, речення мають бути короткими й стосуватися виключно суті питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Практичні поради промовцю:

1) подякуйте тому, хто представив вас аудиторії (підрозділу), наприклад, старшому командиру (начальнику);

2) зверніться спочатку до старшого (коли він присутній), а потім за категоріями присутніх, дотримуючись правил субординації. Наприклад: “Товаришу полковник, товариші офіцери, солдати!”, або “Шановні колеги!”;

3) чітко назвіть тему вашої промови та проблему, що їй присвячена;

4) стисло поясніть, у якій спосіб ви аналізуватимете проблему, на що, насамперед, звернете увагу. Обмежте кількість аналізованих у доповіді питань. Зазначте, яку візуальну допомогу ви задієте (відеофільми, графіки, діаграми, таблиці та інші ілюстровані матеріали).

Основний текст. В основній частині промови викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, приклади, міркування з дотриманням попередньо визначеної структури доповіді. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, приклади, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою – нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв’язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалансовано (при цьому не обов’язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю слів тому, що вони означають.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту потрібні своєрідні “ліричні” відступи, адже суцільний текст погано сприймається. Приміром, у промовах доцільно використовувати елемент гумору – розповісти анекдот чи якусь кумедну історію за темою. Анекдот, бувальщина – випробуваний і перевірений спосіб утримати увагу слухачів, дещо розрядити напруження, а слухачам – перепочити. При цьому не слід забувати, що подібні відступи обов’язково мають бути короткими і, певна річ, мають ілюструвати повідомлення. Одного анекдота цілком достатньо, розповідаючи більше, промовець ризикує зробити зміст промови фрагментарним.

Висновки. Підсумуйте все сказане. Висновки певним чином мають узгоджуватися зі вступом і не випадати із загального стилю промови.

У тому разі, якщо, готуючись до промови, доповідач вирішить записати доповідь на папері, йому слід врахувати, що розмовна мова значною мірою відрізняється від писемної. Тому не варто говорити так, як пишемо, навпаки, потрібно писати так, як говоримо, адже розмовна мова менш формалізована, менш структурована, вільніша, сприймається легше (для порівняння зверніть увагу на мову оглядача новин на ТБ). При цьому не можна нехтувати дотриманням загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними й стилістичними засобами мови, адже важливою умовою успіху є бездоганна грамотність. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.

Виступаючи, можна користуватися нотатками. Зважаючи на це, було б доречно записати найважливіші речення, щоб під час виступу відтворити їх дослівно. Останнє може бути особливо корисним у процесі виголошення завершальної частини промови.

Страх перед аудиторію – явище досить поширене серед промовців. Він дається взнаки по-різному: може тремтіти голос, мов під час першого освідчення у коханні, може вкриватися червоними плямами обличчя, ніби доповідач щойно вчинив щось ганебне, може супроводжуватися повільним блокуванням будь-яких проявів волі. Ці ознаки – справжня напасть для промовця. Найгірше ж те, що вони лише посилюють страх, і доповідач, зазвичай, думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для слухачів і, як наслідок, поспішає, ще більше плутається, що часом призводить до завчасного завершення виступу.

Страх перед аудиторією відрізняється від емоційного напруження, що може виникати під час публічних виступів; останнє є навіть необхідним – це натягнутий лук, що не може випустити стрілу. Емоційно врівноважений доповідач значно “небезпечніший” у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої присутня здорова доза нервового збудження (емоційності).

Хоча боротьба зі страхом і є досить складною, все ж можна дати кілька порад.

По-перше, потрібно гарно підготуватися; найкраще записати усю промову на папері, виклавши її розмовною мовою, а потім прочитати уголос. З часом текст виступу можна прочитати ще раз – перед дзеркалом (варто зробити це двічі або тричі).

По-друге, слід уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично. Чи хотілося б вам спостерігати за тим, як доповідач не може уникнути поразки? Ви – звичайна людина, як і решта, люди бажають почути щось нове, цікаве, а не марнувати час.

По-третє, переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, зазирнувши у записи. Нотатки варто зручно розмістити, щоб ними одразу можна було скористатися.

По-четверте, варто шукати підтримки в аудиторії. Завжди є люди, котрі усміхнуться, кивнуть чи якось інакше схвально відреагують на ваш виступ.

Отже, щоб позбутися нерішучості, несміливості, використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні.

Зв’язок з аудиторією. Подумки варто постійно спілкуватися з аудиторією. Доброзичливість, відвертість, продемонстровані промовцем, спрацьовують найефективніше лише в тому разі, якщо вони ґрунтуються на щирому, непідробному інтересі. Доповідач випромінює довіру, якщо сам вірить у себе, не применшує своїх можливостей, але й не перебільшує їх, залишається діловитим, не ображаючи при цьому інших. У жодному разі не можна зверхньо ставитись до слухачів та співдоповідачів, адже подібна поведінка викликає антипатію та неповагу.

Процес спілкування не вичерпується усним повідомленням, важливу роль при цьому відіграють невербальні засоби інформування. Важливе значення для утримання уваги аудиторії має зоровий контакт. Варто дивитися безпосередньо в очі слухачам, використовуючи питання типу: “Ви розумієте…”, “Ви також помітили, що…”, “Як Ви знаєте…”. Це подобається людям, оскільки свідчить про те, що промовець бачить їх.

Жести. Дійовими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить, передусім, від культури поведінки людини.

Практичні поради для командира:

1) жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому;

2) жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усієї промови;

3) керуйте жестами – жест не повинен відставати від слова;

4) урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності;

5) жести мають відповідати своєму призначенню.

Використання голосу. Невербальна комунікація супроводжується словами з певною інтонацією, тоном. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки і почуття промовця. Темп мовлення також має практичне значення.

Практичні поради:

1. Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього – читання вголос; контролюйте правильність вимови.

2. Пристосовуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування.

3. Не говоріть надто голосно – це справляє враження агресивності.

4. Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі.

5. Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування.

6. Голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.

Отже, щоб не виникало непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати несловесні засоби із словесними, адже дослідження свідчать, що невербальні сигнали справляють вплив утричі більший, ніж слова.

Для командира-лідера необхідні також знання ефективного спілкування по телефону. У наш час телефон – не лише один із найефективніших засобів зв’язку, а й спосіб налагодження і підтримання службових і приватних стосунків між людьми. По телефону здійснюються переговори, домовляються про важливі ділові зустрічі, вирішують численні оперативні питання, що виникають у ході управлінської діяльності, надають консультації, звертаються із проханнями, запрошеннями, висловлюють подяки, вибачення, віддають розпорядження тощо.

Телефонна розмова – один із різновидів усного мовлення, що характеризується специфічними ознаками, зумовленими екстрамовними причинами:

– співрозмовники не бачать один одного й не можуть скористатися невербальними засобами спілкування, тобто передати інформацію за допомогою міміки, жестів, відповідного виразу обличчя, сигналів очима тощо (відсутність візуального контакту між співрозмовниками);

– обмеженість у часі (телефонна бесіда не може бути надто тривалою);

– наявність технічних перешкод (втручання сторонніх абонентів, погана чутність).

Отже, якщо ви людина ділова й цілеспрямована, передбачлива, якщо ви турбуєтеся про власний авторитет, а також престиж свого підрозділу, і звикли враховувати все до найменших дрібниць, то вироблення певних принципів поведінки у телефонному спілкуванні є просто необхідним і незамінним для керівника-лідера.

Службова розмова по телефону складається з таких етапів:

1) момент налагодження контакту (представлення);

2) викладення сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації);

3) закінчення розмови.

Будь-яку телефонну розмову починаємо коротким виявленням увічливості:

“Добрий день (ранок, вечір)!”, “Доброго дня (ранку, вечора)!”, “Бажаю здоров’я, товаришу підполковник!”. Якщо телефонуєте у справі, то потрібно назвати не лише прізвище, ім’я та по батькові, а й посаду, що ви обіймаєте. Наприклад: “Вас турбує командир взводу лейтенант Підлісний”. Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовник має право запитати: “Вибачте, з ким я розмовляю?”. У відповідь ви не повинні обурюватися чи одразу класти слухавку – згідно із правилами етикету вам слід відрекомендуватися; на анонімний дзвінок можна не відповідати й одразу покласти слухавку. Якщо до телефона підійде не той, хто вам потрібен, ви повинні перепросити і звернутися з проханням покликати потрібну вам людину: “Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до телефону майора Миценка”; “Будь ласка, покличте до телефону сержанта Степаненка”. Зазвичай відповідають так: “Бажаю здоров’я. Зачекайте, будь ласка, хвилиночку, я зараз передам йому слухавку”; “…Прошу зачекати”; “…Будь ласка, зачекайте”; “…На жаль (шкода, вибачте), підполковник Романишин вийшов, повернеться о 14:00. Можливо, ви хотіли б йому щось передати? Є його заступник, можливо, він зміг би допомогти вам”. Коли до телефона підійде потрібна вам людина, неодмінно слід привітатися і назвати себе.

Нетактовно давати абонентові неправильну інформацію, розмовляти грубо, якщо він помилився номером телефона. Буде люб’язно з вашого боку, коли допоможете абонентові з’ясувати причину невдачі. У свою чергу, якщо ви зателефонували не за потрібним вам номером, маєте обов’язково перепросити за завдані турботи. Намагайтеся завжди бути ввічливим, адже ваша тактовність – це, насамперед, повага до самого себе. Ввічливість має стати духовною потребою кожної людини.

Після встановлення зв’язку намагайтеся викладати інформацію чітко, стисло та по суті. Саме така розмова характеризуватиме вас як досвідчену, ділову людину, що не зловживає чужим часом і увагою, як людину, котра досконало володіє етикетом телефонної бесіди. Ще однією надзвичайно важливою умовою ведення розмови є логічність та послідовність висловлення думок. Неприпустимо, щоб ваша розмова була хаотичною, адже так мета вашого дзвінка може залишитися незрозумілою для співрозмовника. Не забувайте про дотримання пауз – у такий спосіб ви надаєте співрозмовникові можливість висловити своє ставлення до проблеми. У розмові уникайте категоричності, докладайте зусиль, аби тон вашої розмови був якомога доброзичливим. Якщо ви поважаєте себе і свого співрозмовника, намагайтеся уникати категорично-наказових висловлювань.

Ініціатива закінчення розмови належить зазвичай тому, хто телефонував (або старшому за військовим званням, посадою). Іноді викликаний до телефона може ввічливо сказати, що з тієї чи іншої причини поспішає, хоче закінчити розмову. Завершуючи розмову, обов’язково треба попрощатися.

Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, котра має їх виконати (розв’язати). У разі, якщо вам телефонують на службу в особистих справах, відповідайте, що ви неодмінно зателефонуєте після служби.

І насамкінець, не зловживайте займенником “Я”, адже ваша розмова – діалог, а не монолог.

Поряд із комунікабельною майстерністю командира-лідера коротко розглянемо ще деякі види командирської майстерності.

Концептуальна майстерність складається з деяких видів мислення, які можна умовно назвати: критичне мислення, критичне обґрунтування, креативне мислення, реагуюче мислення, етичне обґрунтування. Розглянемо сутність цих видів мислення командира-лідера.

Критичне мислення допомагає нам зосереджуватися на проблемі. Це є головним, щоб зрозуміти ситуацію, знайти причини, зробити висновки, прийняти зважене рішення та наприкінці подолати проблему. У даному випадку слово “критичне” не має негативного значення. Це означає, що ти цілком зосереджуєшся на проблемі та розглядаєш її з усіх боків.

Критичне обґрунтування допомагає командирові всебічно розглянути проблему. Це – ключ до розуміння ситуації, виявлення причин, створення обґрунтованих висновків, прийняття правильних рішень, іншими словами, у “вирішенні проблем”. Це – дуже важлива частина ефективної концептуальної майстерності, яка тісно пов’язана із етичним обґрунтуванням.

Не треба думати, що слово “критичне” означає знайти помилки. Воно означає, що ти повинен глибоко зазирнути у проблему.

Поставимо питання: Чому так важливо глибоко розглядати проблему?

Відповідь: Тому що необхідно розглянути проблему з різних точок зору, а не задовольнятися першою відповіддю, яка спала на думку. Можуть виявитися багато варіантів рішення цієї проблеми, і всі вони будуть складними.

Звісно, було би дуже легко керувати, якщо проблеми вимагали б від вас простого вибору рішення: а, б, в або г. На жаль, у житті приходиться вибирати та приймати дуже складні рішення. Ваш обов’язок – самостійно розглядати проблему та приймати рішення. Іноді це легко робити, а іноді дуже важко, навіть доводиться переступати через себе. Буває, що ви знаєте проблему, але не знаєте, як її вирішити, а буває, що ви легко знаходите рішення.

Креативне (творче) мислення. Іноді ми зіштовхуємося з новими проблемами, яких не було раніше, чи зі старими, але які потребують нових рішень. У цих випадках ми повинні застосовувати уяву, тобто цілком відкинути старий підхід. Доречно нагадати відому тезу: ідея – це нова комбінація старих елементів. Немає нових елементів. Існують тільки нові комбінації.

Деякі військові керівники іноді отримують самозадоволення від того, що вони створюють важкі умови для солдатів, застосовуючи нові підходи чи ідеї. Креативне мислення не є якоюсь новизною. Ви застосовуєте її кожен день для вирішення малих проблем. Наприклад, ви прибули в маленьке містечко для участі у миротворчій операції, де немає спортивного залу та місця для бігу. Але як командир-лідер, ви повинні знайти спосіб проведення фізичної підготовки зі своїми солдатами, і для цього, можливо, доведеться грати у місцеві ігри.

У доповнення до критичного обґрунтування вам необхідно креативно (творчо) мислити. Іноді ви зіштовхуєтеся із проблемою, яку ще не вирішували раніше, або стара проблема потребує від вас нових рішень. Для цього просто почніть креативно мислити, використовуючи свою уяву, щоб знайти правильне рішення. Ви можете покластися на свою інтуїцію, досвід і знання, щоб бути креативним. Також існує інше джерело – це ваші солдати. Як кажуть, “устами немовляти глаголить істина”. Можливо, хтось із солдатів має гарне рішення, яке ви так шукаєте.

Креативне мислення не є даром божим або чимось незвичайним. Армія очікує від вас креативності (творчості), коли цього потребує ситуація.

Реагуюче (адекватне) мислення. Офіцер (сержант) не створюється у вакуумі. Усі командири повинні бути відкритими для отримання зворотного зв’язку щодо своєї служби з боку вищого керівництва, своїх колег та підлеглих. Як лідер, ви повинні слухати та використовувати зворотний зв’язок, щоб відповідно (адекватно) реагувати. Реагування – це можливість аналізувати отриману інформацію та використовувати її, щоб пояснити, було це зроблено правильно чи ні. Ви використовуєте зворотний зв’язок, щоб покращити виконання завдань у майбутньому. Командири повинні постійно оцінювати свої сильні та слабкі сторони, а потім реагувати, щоб підтримувати сильні сторони та корегувати слабкі.

Етичне мислення. Етичний лідер завжди робить правильні речі у відповідних ситуаціях. Зрозуміти, що є у даному випадку “правильною” річчю, – дуже складне завдання. Іноді доводиться робити поспішні рішення, ґрунтуючись на особистому досвіді та почуттях щодо правильних речей. Такі рішення ґрунтуються на своїх особистих цінностях, культурі та кліматі у підрозділі. Якщо є час, треба звертатися за порадою та спробувати обміркувати все з різних точок зору, щоб прийняти обмірковане рішення. Визначається, що є законним із точки зору законів та військових статутів. Якщо є справа з невизначеною ситуацією, треба звертатися до своїх особистих цінностей, а потім в їх межах знаходити найкраще рішення та дії.

Етичне обґрунтування. Щоб виконати свої обов’язки, ви не тільки повинні критично та креативно мислити, але й етично обґрунтовувати свої рішення. Це означає приймати правильні рішення на основі етичних правил. Іноді дуже складно вирішити, які речі правильні, а які ні.

Що, на вашу думку, означає слово “етичний”?

На нашу думку, щодо професії військового, то поняття “етичний” означає правильні (моральні, справедливі) принципи, за якими керують командири. Вони базуються на вимогах Статуту та армійських цінностях. Командири повинні знати правила, використовувати свої знання та досвід, створювати плани дій та обирати тих, хто краще за все відповідає вимогам Статуту та армійським цінностям.

Як тільки ви зробили свій вибір, то повинні підготуватися до можливих наслідків свого рішення. Етичне обґрунтування може вам у цьому допомогти. Коли дуже мало, а іноді й зовсім немає часу на прийняття рішення, ви повинні прийняти поспішне рішення, спираючись на свій досвід та почуття.

На що ви маєте спиратися, коли приймаєте поспішне рішення? Це можуть бути армійські цінності, культура та морально-психологічний клімат підрозділу.

Дуже зручно приймати рішення, ґрунтуючись тільки на своїй інтуїції, але яке рішення більш правильне? На нашу думку, це – обґрунтоване рішення. Якщо маєте достатньо часу, обміркуйте усі варіанти, поспілкуйтеся з друзями, досвідченими людьми, яким довіряєте, та розглядайте все глибоко, а не поверхнево.

Коли ви приймаєте обґрунтоване рішення, то, перш за все, з’ясуйте, що правильно, а що ні з точки зору закону та Статуту. Коли залишилися питання, які не мають явної відповіді, звертайтеся до армійських цінностей. У цих межах ви і повинні приймати рішення та відповідно діяти.

Етичне обґрунтування приводить до процесу, який складається із чотирьох кроків, які співпадають із процесом прийняття рішення командира. Коли здійснюється етичне обґрунтування рішення, то берете до уваги етичні фактори та армійські цінності, щоб вирішити, що правильно, а що ні.

Етичне обґрунтування – це мистецтво, а не наука, і знайти правильне рішення дуже важко. Рішення не завжди однозначне. Бувають такі ситуації, коли згідно зі Статутом пропонується більше одного варіанта, коли у вас зовсім немає часу. У таких випадках ви повинні спиратися на свої судження (погляди) і досвід. Чотири етичних кроки командира, про які ми зараз почнемо говорити, допоможуть вам прийняти найкращі рішення.

Процес етичного обґрунтування

Крок 1. Визначення проблеми:

– чітко визначте і сформулюйте проблему;

– чітко визначте, хто віддав наказ або розпорядження і що він вимагає;

• не беріть до уваги інформацію, отриману із сторонніх джерел;

• приділяйте увагу деталям.

Крок 2. Знання відповідних правил.

Цей крок відноситься до етапу збору фактів. Проблема іноді може полягати у простому нерозумінні чи іншому тлумаченні вимог Статуту чи наказів і розпоряджень. Такі проблеми виникають тоді, коли Ви виконуєте службові завдання та вивчаєте статутні вимоги. Буває, що особа, яка розробляла наказ, не порівняла його з вимогами Статуту, а, можливо, Статут трактує це не так однозначно.

Крок 3. Складання та поліпшування плану дій:

• напишіть усі можливі варіанти рішення;

• порівняйте їх з армійськими цінностями;

• розгляньте можливі наслідки свого рішення.

Коли Ви розглядаєте можливі наслідки свого рішення, дайте відповідь на практичні запитання перед тим, як вибрати остаточний план дій:

• який план дій найбільше відповідає армійським цінностям?

• які плани дій порушують армійські цінності?

• які плани дій порушують накази, статути тощо?

• який план дій найкраще відповідає інтересам вашого підрозділу, Збройних Сил та країни?

Крок 4. Вибір найкращого плану дій, який цілком відповідає армійським цінностям.

Після того, як ми знайшли усі можливі дії та розглянули усі можливі наслідки, настав час переходити до 4-го кроку процесу етичного обґрунтування – вибору найкращого плану дій, який цілком відповідає армійським цінностям, прийняття рішення та виконання плану. Особовий склад очікує від вас того, що ви будете приймати рішення відповідно до армійських цінностей. Пам’ятайте, ваші підлеглі розраховують на вас, на те, що ви будете приймати не тільки правильні рішення з технічної і тактичної точок зору, але також етично обґрунтовані рішення.

Остання навичка, яка має відношення до концептуальної майстерності, – це реагуюче мислення. Щоб бути ефективним керівником-лідером, ви повинні прагнути до удосконалення себе. Ви повинні постійно оцінювати свої сильні та слабкі сторони. У вас має бути бажання змінюватися, прагнути до удосконалення, якщо бажаєте зайняти лідерські позиції у підрозділі. Зворотний зв’язок із підлеглими є найкращим засобом оцінювання ситуації.

Ваші командири, товариші по службі та підлеглі можуть розповісти про те, як ви служите.

Про це ви можете дізнатися під час консультування та підведення підсумків. Головне, як ви використовуєте зворотний зв’язок. Ви повинні уважно слухати, реагувати на те, що чуєте. Реагування є вашою можливістю використовувати те, про що дізнаєтесь, оцінивши інформацію та зробивши певні висновки про те, чому щось було зроблено правильно, а що ні. Потім треба її перетворити на свої практичні дії та рішення. Використовуйте результати свого реагування та застосовуйте їх у майбутніх діях.

Як бачимо, процес прийняття етично обґрунтованого рішення є досить складним. Головне пам’ятати, що ви завжди повинні застосовувати чотири кроки:

1. Визначити проблему.

2. Знати відповідні правила.

3. Розробляти та поліпшувати план дій.

4. Вибирати план дій, який найкраще відповідає армійським цінностям, а після цього діяти за планом.

Технічна майстерність – це знання та вміння застосовувати зброю, техніку, починаючи з устаткування, яке монтується на машині, і закінчуючи комп’ютером, який використовується для ведення особових справ своїх підлеглих. Командири-лідери повинні знати свою зброю та техніку та знати, як її використовувати. Сержанти повинні працювати зі зброєю та технікою частіше, ніж будь-хто інший. Керівні документи й інструкції чітко визначають межі технічної майстерності як для сержантів, так і для офіцерів. Крім того, сержанти повинні слідкувати за тим, щоб солдати також знали, як використовувати зброю та техніку. Для цього сержант повинен подавати особистий приклад. Перед тим, як отримати нові типи техніки чи зброї, сержант самостійно повинен з’ясувати, як вона функціонує, як її застосовувати та як навчити цьому своїх солдатів.

На які дві частини ви можете поділити технічну майстерність? Це – знання зброї та порядок її використання.

Знання зброї означає знати будову зброї, наприклад, АК-74, прилади, систему управління вогнем, комп’ютери, які застосовуються для управління боєм. Як безпосередній командир, ви повинні знати, як їх застосовувати, та їх бойові можливості.

Відповідно до посадових обов’язків ви завжди знаходитесь на передньому краї. Тому ви повинні досконало володіти не тільки особистою зброєю, але й зброєю та обладнанням, які використовує ваш підрозділ.

Ваші старші командири звертаються до вас, щоб вирішити проблеми, які виникли із обладнанням, відремонтувати його та з’ясувати, як воно застосовується, або надати поради, як його модифікувати. Ви – єдиний експерт та вчитель у цьому. Тому солдати очікують від вас, що ви навчите їх тому ж самому.

Ви своїм прикладом демонструєте, а потім навчаєте солдатів свого підрозділу, як правильно експлуатувати озброєння та устаткування. Коли підрозділ отримує нове озброєння і техніку, треба, перш за все, вивчити інструкцію з експлуатації, технічну документацію.

В яких двох технічних сферах ви, як керівник, повинні бути професіоналом?

Польова підготовка складається із вміння солдата виживати на полі бою. Тактична майстерність дозволяє знизити рівень втрат серед особового складу. Вимога виконувати свої обов’язки на полі бою є головною відмінністю від більшості інших професії. Це – унікальний обов’язок командирів навчити солдатів виживати на полі бою. Офіцер постійно зайнятий плануванням бою. Сержант повинен самостійно вирішити, на скільки підняти рівень тактичної дисципліни, проведення додаткових тактичних занять, щоб уникнути втрат серед солдатів під час бою чи при проведенні інших операцій.

Усі вимоги, які висуваються до солдатів щодо їх бойової майстерності, вони повинні майстерно виконувати. Офіцер є “мозком” підрозділу, а сержант – головним інструктором як для індивідуальної підготовки, так і при колективному тренуванні. Тактичне навчання завжди є важким, більше того, для нього необхідно створювати умови, наближені до бойових. Але існує величезна кількість речей, які заважають проводити такі тренування. Не зважаючи на це, завжди необхідно знаходити можливість проводити тактичні заняття у складі підрозділу, тому що підрозділ завжди воює так, як він був до цього підготовлений офіцером і сержантами.

Що охоплює тактика, як наука? Можливості озброєння бойової техніки та порядок її використання, які об’єднані в єдину систему.

Що охоплює тактика, як мистецтво? Творче та гнучке використання підготовленого особового складу, озброєння і бойової техніки підрозділу для виконання завдання відповідно до прийнятого рішення.

Польовий вишкіл складається з ваших навичок та навичок особового складу, щоб виконувати завдання та виживати на полі бою. Відмінна індивідуальна підготовка командира та бойова підготовка особового складу зменшують імовірність того, що вони загинуть під час бойових дій. Для цього ви постійно контролюєте, щоб солдати піклувалися один про одного на полі бою. Ви, як командир, допомагаєте їм це робити, надаючи необхідні для цього засоби.

В яких документах чи інструкціях Ви, або ваші солдати, можете знайти вимоги до поведінки солдата у бою? Відповідь проста – Бойовий статут.

Ви будете постійно підвищувати свій польовий вишкіл під час навчання на курсах, тренуваннях тощо. Деякі польові навички є дуже важкими, але під час навчання рівень їх складності знижується.

Офіцери, займаючи позицію лідерства вищого рангу, мають пам’ятати, що пряме керування безпосереднього командира – це сержантське керування. Це відбувається у підрозділі, коли солдати постійно бачать свого лідера. Щоб бути ефективним лідером, сержант повинен майстерно використовувати свою комунікабельність, концептуальну, технічну та тактичну майстерність. Сержант – це керівник першої лінії. Він залучає концептуальну майстерність для креативного та критичного мислення, щоб знайти найкращий шлях вирішення проблеми чи виконання завдання. Він використовує етичне мислення, щоб переконатися, що його рішення було правильне у даному випадку, а також реагуюче мислення для оцінювання та поліпшення подальшого виконання завдань підрозділом, окремими солдатами та особисто.

Він використовує комунікабельність, щоб бути впевненим, що завдання виконане. Він тренує солдатів з точки зору ментальності й особистісної культури та, проводячи консультування, створює єдину команду. Він також тренує їх виконувати завдання відповідно до встановлених правил і стандартів. Сержант також має бути експертом у технічних питаннях. Додатково сержант повинен мати тактичну майстерність та постійно тренувати особовий склад для виконання бойових завдань. Він використовує свої знання та демонструє впевненість, щоб підтримувати дисципліну та виховувати у солдатів справжній характер. Він використовує технічну та тактичну майстерності, щоб тренувати солдатів відповідно до вимог Бойового статуту. Сержант створює та підтримує злагоджену команду, яка володіє майстерністю, сповнена довірою та самовпевненістю у мирний та воєнний час.