1.4. Лідерство і професіоналізм командира

Лідерство в контексті професіоналізму, на нашу думку, слід розглядати за тими ознаками, що притаманні будь-якому професіоналу і лідеру. Ми проведемо короткий аналіз цих понять, використавши працю С.Хантігтона “Офіцерська служба як професія”.

Сучасний офіцерський і сержантський корпус – це професійна спільність, а сучасний офіцер або сержант-контрактник – професійна людина. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови слово “професія” – це рід занять, трудової діяльності, що вимагає певних знань і навичок та є для будь-кого джерелом існування. “Професіонал” – той, хто зробив будь-яке заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією. Добрий фахівець, знавець своєї справи. В словниках указується, що слово “професія” походить від латинського слова “profession”, яке перекладається як “оголошую своєю справою”. Наприклад, американці теж зрідка вживають слово “професійний” відносно роду занять, але тільки як протиставлення аматорству, в основному, в спорті (“професійний футбол”), а не в сенсі розрізнення “професії” від “заняття” або “ремесла”. Основне ж його значення інше для західного типу мислення, що не вживається в українській мові, і латинське “profession” американські словники тлумачать абсолютно інакше, а саме як “публічна урочиста заява”, “обітниця”.

За американським розумінням, професія – це особливий вид функціональної групи з високоспеціалізованими характеристиками. Скульптори, стенографісти, підприємці й укладачі рекламних оголошень – усі вони мають різні функції, але жодна з цих функцій не є професійною за своєю природою. Професіоналізм, тим часом, характерний для сучасного офіцера так само, як для лікаря або адвоката. Професіоналізм відрізняє сучасного армійського офіцера від воїнів колишніх століть. Існування офіцерського корпусу як професійної спільності надає унікального вигляду сучасній проблемі цивільно-військових відносин. Наразі стає актуальною проблема формування сержантського корпусу, без якого неможлива професійна армія.

С.Хантігтон наголошує, що природа й історія інших професійних корпорацій як професій були ретельно обговорені. Проте професійний характер сучасного офіцерського корпусу (як і сержантського – прим. авт.) був проігнорований. У нашому суспільстві бізнесмен може мати в своєму розпорядженні великі прибутки й активи; політик може мати більше владного впливу; але професійна людина завжди, у всі часи, користується великою пошаною суспільства. Разом з тим воно навряд чи сприймає офіцера так само, як адвоката або лікаря, і зазвичай не виявляє офіцерові такої ж пошани, як цивільним професіоналам. Навіть самі військові знаходяться під впливом уявлень широкого загалу про них і деколи відмовляються приймати на себе особливості свого професійного статусу.

Вирази “професійна армія” і “професійний солдат” раніше не показували відмінності між кар’єрним рядовим або сержантом, який є професіоналом у значенні “той, хто працює за гроші”, і кар’єрним офіцером (сержантом), який є професіоналом в абсолютно іншому сенсі – “той, хто присвятив себе вищому покликанню – службі суспільству”.

Першим кроком у дослідженні професійного і лідерського характеру сучасного офіцерського (сержантського) корпусу є визначення поняття “професіоналізм” через відмінні риси будь-якої професії як особливого роду діяльності, якими є: компетентність, відповідальність і корпоративність.

Коротко розкриємо зміст цих відмінних рис сучасного офіцерського і сержантського корпусу.

Служба офіцерів і сержантів (за контрактом) відповідає основним критеріям професіоналізму. Насправді жодне з професійних занять, навіть медицина і право, не володіють всіма ідеальними характеристиками професії. Офіцери і сержанти, ймовірно, ще більше віддалені від ідеалу, ніж представники останніх двох професій. Проте їхні фундаментальні властивості, поза сумнівом, свідчать про те, що це – професійна корпорація. Фактично офіцерство і сержанти стають найбільш сильними й ефективними, коли наближаються до ідеалу професії, а найбільш слабкими і недосконалими – коли понад усе віддаляються від нього.

Компетентність офіцерів і сержантів. Що складає особливу компетентність військового? Чи існує будь-яке спеціальне уміння, властиве всім військовим, але не властиве жодній із цивільних груп? На перший погляд, справа йде зовсім не так. Офіцерський і сержантський корпус включає масу різних фахівців, у багатьох з яких є аналоги в цивільному житті. Інженери, лікарі, льотчики, постачальники, кадровики, аналітики, зв’язківці – всі вони можуть бути виявлені як у складі сучасного офіцерського і сержантського корпусу, так і поза ним. Навіть не зважаючи на цих технічних фахівців, кожен з яких заглиблений у свою сферу знань, вже один загальний поділ корпусу на офіцерів і сержантів сухопутних, військово-морських і повітряних сил створює обширні відмінності між ними за функціональним призначенням і необхідною для цього майстерністю. Представляється, що капітан крейсера і командир механізованої бригади стикаються з абсолютно різними проблемами, що вимагає від них абсолютно різних здібностей.

Але все ж таки існує сфера військової спеціалізації, властива всім (або майже всім) офіцерам і сержантам, що відрізняє їх від усіх (або майже від усіх) цивільних фахівців. Цей головний рід майстерності, мабуть, краще за все позначив Гарольд Лессуелл [Harold Lasswell] як “управління насильством”. Він зазначає, що функціональним завданням військової сили є ведення успішних бойових дій. Обов’язки командира включають: (1) організацію, оснащення і навчання цієї сили; (2) планування її діяльності і (3) керівництво її діями в бою і поза ним. Особлива майстерність офіцера і сержанта виявляється в керівництві, управлінні і контролі організованою масою людей, чиєю основною функцією є застосування насильства. Це рівною мірою відноситься до діяльності повітряних, сухопутних і морських офіцерів і сержантів та відрізняє їх від інших фахівців збройних сил. Їх майстерність може бути необхідною для досягнення завдань, що поставлені перед військовою силою. Але це, в основному, допоміжні види занять, що відносяться до компетентності офіцера і сержанта так само, як майстерність медсестри, аптекаря, лаборанта, дієтолога, фармацевта і рентгенолога відноситься до компетентності лікаря. Жоден із допоміжних фахівців, що залучаються до військової служби або перебувають на ній, не здатний “управляти насильством” так само, як жоден із фахівців, що допомагають у медичній професії, не здатний діагностувати і лікувати хвороби. Сутність, наприклад, корпусу морських офіцерів виражена в традиційному повчанні слухачам Аннаполісу про те, що їх обов’язком є “ведення бойових дій флоту”. Тих людей, які, подібно до лікарів, не володіють майстерністю “управління насильством”, але є членами офіцерського корпусу, зазвичай відрізняють особливі титули і знаки відмінності, і вони в арміях провідних країн світу не допускаються на командні посади. Вони належать до офіцерського корпусу в якості його адміністративної частини, але не як професійна спільність.

Сутність сержантського корпусу полягає в повчанні їх тому, що їх обов’язком є “навчання особового складу ведення бойових дій”. Аналогічно з офіцерами таку групу сержантів (на відміну від адміністративної чи логістичної) відрізняють спеціальні ритуали, титули, звання і знаки професійної спільності.

У межах професійної корпорації є фахівці з управління насильством на морі, на суші і в повітрі, так само, як в медицині є фахівці з лікування серцевих, шлункових і очних хвороб. Військовий фахівець – це офіцер або сержант, найбільшою мірою підготовлений для управління застосуванням насильства в особливих певних умовах. Різноманітність умов, в яких може застосовуватися насильство, а також різні форми застосування насильства визначають спеціалізацію у середині даної професії. Вони також утворюють основу для оцінювання відповідних технічних здібностей. Чим більшими і складнішими організаціями для здійснення насильства здатний управляти офіцер (сержант), чим ширше діапазон ситуацій і умов, в яких він може бути використаний, тим вище його професійна майстерність. Людина, здатна керувати діями лише піхотного взводу, володіє таким низьким рівнем професійних умінь, який ставить його на початкову грань професіоналізму. Людина, яка може управляти діями повітрянодесантної бригади або авіаносної маневреної групи, – висококваліфікований професіонал. Офіцер, який може керувати складними діями в ході загальновійськової операції за участю морських, повітряних і сухопутних сил, знаходиться на вищому щаблі своєї професії. Сержант, який навчає технології підготовки особового складу сержантів бригади, корпусу, виду збройних сил, також знаходиться на вищому щаблі професіоналізму.

Абсолютно очевидно, що військова діяльність вимагає високого ступеня компетентності. Жодна людина, якими б вродженими здібностями, властивостями характеру і якостями керівника не володіла, не може здійснювати цю діяльність ефективно без значної підготовки і досвіду. У надзвичайних обставинах непідготовлена цивільна особа може виявитися здатною виконувати обов’язки військового офіцера (сержанта) в низовій ланці протягом короткого часу, так само, як і непрофесіонал у надзвичайній ситуації може замістити лікаря до його приїзду. До того, як управління насильством набуло характеру надзвичайно складної справи, властивій йому в сучасній цивілізації, справою офіцера і сержанта міг займатися будь-хто без спеціальної підготовки. Проте сьогодні лише той, хто весь свій робочий час присвячує цій справі, може сподіватися на досягнення значного рівня професійної майстерності. Майстерність офіцера та сержанта – це не ремесло (переважно технічне) і не мистецтво (що вимагає унікального таланту, який неможливо передати іншим). Це – надзвичайно складна інтелектуальна майстерність, що вимагає всебічного навчання й тренування. Слід пам’ятати, що особлива майстерність офіцера полягає в управлінні насильством, але не в здійсненні насильства як такого. Стрільба з автомата, наприклад, – це, в основному, технічне ремесло; керівництво діями механізованої роти – абсолютно інший вид уміння, яке може бути частково почерпнуте з книг і частково – з практики і досвіду. Інтелектуальний зміст військової професії вимагає від сучасного офіцера (сержанта) присвячувати приблизно третину свого професійного життя організованому навчанню – ймовірно, найвище співвідношення між часом на навчання і на практику, ніж у будь-якій іншій професії. Частково це відображає обмежені можливості офіцера в отриманні практичного досвіду в найбільш важливих складових його професії. Але значною мірою це також відображає украй складний характер військової компетентності.

Особлива майстерність військового офіцера і сержанта універсальна в тому сенсі, що на її сутність не впливають зміни за часом і місцезнаходження. Точно так, як кваліфікація хорошого хірурга однакова і в Цюріху, і в Нью-Йорку, однакові критерії військової майстерності застосовуються і в Україні, і в Росії, і в Америці, в XIX столітті і в XXI. Володіння загальними професійними уміннями – це ланцюги, що зв’язують військових офіцерів і сержантів, не зважаючи на інші відмінності. Професія офіцера (сержанта), крім того, має свою історію. Майстерністю управління насильством не можна оволодіти, просто вивчаючи сучасні методики. Ця майстерність знаходиться у процесі постійного розвитку, і офіцер (сержант) повинен розуміти цей розвиток, бути в курсі його основних тенденцій і напрямів. Лише в тому випадку, якщо він обізнаний про історичний розвиток методик організації і керівництва військовими силами, їхньою підготовкою, офіцер (сержант) може розраховувати залишитися на вершині своєї професії. Важливість історії воєн і військової справи постійно підкреслюється у військових працях і військовій освіті.

Для оволодіння військовою майстерністю потрібні широка загальнокультурна освіта та ерудиція. Способи організації і застосування насильства на будь-якому етапі історії дуже тісно пов’язані із загальними культурними особливостями суспільства. Військова майстерність, подібно до права, пересікається на своїх межах з історією, політикою, економікою, соціологією і психологією. Більш того, військові знання пересікаються також і з природними науками, такими як хімія, фізика і біологія. Для належного розуміння своєї справи офіцер (сержант) повинен уявляти, яким чином воно пов’язане з іншими сферами знань, а також як вони можуть сприяти його власним цілям. До того ж він не зможе по-справжньому розвинути свої аналітичні здібності, інтуїцію, уяву і розсудливість, якщо тренуватиметься тільки у виконанні професійних обов’язків. Здібності і властивості розуму, які потрібні йому в рамках професії, значною мірою можуть бути отримані лише на ширших шляхах пізнання поза його професією. Подібно до адвоката і лікаря офіцер (сержант) постійно має справу з людьми, що вимагає від нього глибокого розуміння людських особливостей, мотивації, поведінки, а це досягається тільки ліберальною освітою. Так само, як загальна освіта стала передумовою оволодіння професіями правознавця і лікаря, сьогодні вона майже повсюдно визнається бажаним елементом підготовки професійного офіцера.

Відповідальність офіцера та сержанта. Спеціальні знання офіцерів і сержантів накладають на них особливу відповідальність перед суспільством. Невпорядковане застосування військовими своїх знань у власних інтересах може зруйнувати суспільний устрій. Так само, як і у випадку з медичною практикою, суспільство вимагає, щоб управління насильством застосовувалося тільки зі схваленою цим суспільством метою. Суспільство постійно і цілком зацікавлено у використанні знань і вмінь офіцерів і сержантів для зміцнення своєї військової безпеки. Всі професії тією чи іншою мірою регулюються державою, але військова професія нею монополізована. Майстерність лікаря – в умінні поставити діагноз і лікувати; сфера його відповідальності – здоров’я його клієнтів. Майстерність офіцера – в управлінні насильством; майстерність сержанта – в навчанні особового складу застосовувати насильство за допомогою засобів збройної боротьби; вони несуть відповідальність за військову безпеку свого клієнта – суспільства. Реалізація цієї відповідальності вимагає досконалого володіння професійною майстерністю; досконале володіння майстерністю передбачає взяти на себе відповідальності. Поєднання відповідальності і майстерності відрізняє військових від інших соціальних типів. Усі члени суспільства зацікавлені в його безпеці; прямою турботою держави є досягнення цієї мети разом з іншими суспільними цілями, але лише офіцерський і сержантський корпус відповідає за військову безпеку і тільки за неї.

Чи мають офіцери і сержанти професійну мотивацію? Професійна поведінка офіцера (сержанта) не визначається економічними заохоченнями і покараннями. Офіцер – це не найманець, який пропонує свої послуги там, де за них більше заплатять; але він і не громадянин-солдат, якого надихнув сильний патріотичний порив і обов’язок, але який не має стійкого і постійного бажання добиватися досконалості в оволодінні майстерністю управління насильством. На нашу думку, рушійними мотивами офіцера (сержанта) є любов до своєї спеціальності, а також відчуття соціальної відповідальності за застосування цієї спеціальності на користь суспільству. Поєднання цих двох прагнень й утворює його професійну мотивацію. Суспільство, зі свого боку, може лише підтримати цю мотивацію, пропонуючи своїм офіцерам регулярний і достатній грошовий зміст як на активній службі, так і у відставці.

Майстерність офіцера та сержанта інтелектуальна, оволодіння нею вимагає напружених занять. Але, на відміну від юриста або лікаря, військовий – не кабінетний теоретик; він постійно має справу з людьми. Перевіркою його професійних здібностей служить застосування технічних знань в умовах людської діяльності. Але оскільки це застосування не регулюється економічними засобами, військовим потрібні чіткі вказання, обов’язки, що формалізують їхню діяльність відносно таких же, як вони, офіцерів, сержантів, підлеглих, їхніх начальників і відносно держави, якій вони служать. Поведінка офіцерів і сержантів у середині військової організації визначається складною системою статутів, звичаїв і традицій. Їхня поведінка відносно суспільства керується усвідомленням того, що майстерність може бути застосована лише для досягнення цілей, які суспільство схвалює через свого політичного агента – державу. Якщо лікар відповідальний перш за все перед своїм пацієнтом, а юрист – перед своїм клієнтом, то головна відповідальність військових – перед державою. Вони відповідають перед державою як компетентні радники. Так само, як юрист і лікар, вони піклуються про одну із сторін діяльності свого клієнта (держави). Тому вони не можуть нав’язувати своєму клієнтові рішень, що виходять за рамки спеціальної компетентності. Вони можуть лише роз’яснити своєму клієнтові потреби в цій сфері, дати рекомендації щодо задоволення цих потреб, а після того, як клієнт ухвалить рішення, – сприяти в їх виконанні. До певної міри поведінка офіцера (сержанта) відносно держави визначається безпосередньо принципами, вираженими в законі і порівняними з канонами професійної етики лікаря або юриста. Але більшою мірою офіцерський (сержантський) кодекс виражений у звичаях, традиціях і професійному дусі.

Корпоративний характер офіцерської професії. Офіцери (сержанти) професійної армії – це державна бюрократична професійна корпорація. Законне право практики в цій професії чітко обмежене членами певної організації. Наказ про присвоєння первинного звання для офіцера – те ж, що для лікаря – ліцензія. Проте за своєю природою офіцерський (сержантський) корпус – щось більше, ніж просто інструмент держави. Функціональні вимоги до забезпечення безпеки породжують складну професійну структуру, яка об’єднує офіцерський і сержантський корпус у самостійну “громадську організацію”. У цю організацію можуть потрапити тільки ті, хто має необхідну освіту і підготовку, а також володіє мінімальним рівнем професійної компетентності. Корпоративна структура офіцерського (сержантського) корпусу включає не тільки офіційну бюрократію, але також об’єднання, асоціації, школи, журнали, звичаї, традиції і ритуали. Професійний світогляд офіцера і сержанта майже повністю поглинає його життєву активність. Як правило, військовий живе і працює окремо від решти суспільства; у нього, мабуть, менше безпосередніх і суспільних контактів, не пов’язаних із професією, чим у більшості інших професіоналів. Розмежування між ним і непрофесіоналом, або цивільною людиною, офіційно позначено військовим званням, формою і відзнаками.

Офіцерський (сержантський) корпус – це і бюрократична професійна корпорація, і бюрократична організація. У середині професійної корпорації рівні професійної компетентності розмежовані ієрархією військових звань; у рамках організації обов’язки розрізняються за посадовим станом. Звання є особистою характеристикою, що відображає професійні досягнення, виражені в термінах досвіду, старшинства, освіті і здібностях. Присвоєння звань, як правило, здійснюється у середині самого офіцерського (сержантського) корпусу на основі загальних правил, встановлених державою. Призначення на посаду, зазвичай, більшою мірою здійснюється зовні. У всіх бюрократичних структурах владні повноваження визначаються посадовим положенням. У професійній бюрократії придатність для призначення на посаду залежить від звання. Офіцер (сержант) може виконувати певне коло обов’язків відповідно до його звання; але він не отримує звання автоматично унаслідок призначення на певну посаду. Хоча на практиці існують виключення з даного правила, професійний характер офіцерського корпусу забезпечується пріоритетом ієрархії звань над ієрархією посад.

Зазвичай, до складу офіцерського корпусу входить деяке число непрофесійних “резервістів”, “офіцерів запасу”. Це пов’язано з потребою держави в кількості офіцерів, а також із неможливістю для держави постійно утримувати офіцерський корпус у тих розмірах, які необхідні в надзвичайних ситуаціях. Резервісти є тимчасовим доповненням офіцерського корпусу і отримують військові звання відповідно до освіти і підготовки. Будучи членами офіцерського (сержантського) корпусу, вони, як правило, володіють усіма повноваженнями і обов’язками, властивими професіоналу в такому ж званні. Разом з тим між ними і професіоналами зберігаються юридичні відмінності, і вступ до постійного офіцерського (сержантського) корпусу значно більше обмежений, ніж вступ до корпусу резервістів. Резервістам рідко вдається досягати такого рівня професійної майстерності, який доступний для кар’єрних офіцерів і сержантів; тому основна маса резервістів в арміях провідних країн світу перебуває на нижчих щаблях професійної бюрократії, тоді як вищі ешелони монополізовані кар’єрними професіоналами. Останнім, як постійному елементу військової структури й унаслідок їх вищої професійної компетентності, зазвичай доручається навчання і формування умінь та навичок професійної майстерності резервістів і традицій. Резервіст лише на якийсь час бере на себе професійну відповідальність. Його основні обов’язки знаходяться в суспільстві, поза армією. В результаті його мотивація, поведінка і система цінностей найчастіше помітно відрізняються від стандартів кар’єрного професіонала.

Солдати, що підпорядковуються офіцерському і сержантському корпусу, є частиною організаційної, але не професійної бюрократії. Вони не володіють ні інтелектуальними знаннями, ні відчуттям професійної відповідальності офіцера. Вони – фахівці із застосування насильства, але не з управління ним. Їх родом занять є ремесло, а не професія. Це – фундаментальна відмінність між офіцерами, сержантами і солдатами, яка виражається в чіткій розділовій лінії, яка існує між тими й іншими в усіх арміях світу. Якби цього поділу не було, тоді стало б можливим існування єдиної військової ієрархії – від рядового до офіцера найвищого рангу. Але різний характер двох видів занять робить організаційну ієрархію дискретною. Звання військовослужбовців рядового складу не входять до складу професійної ієрархії. Вони відображають відмінності у вправності, здібностях і посадовому положенні в рамках солдатського ремесла, і переміщення вгору і вниз у цих званнях здійснюється простіше, ніж в офіцерському корпусі. Проте наявні відмінності між офіцером і сержантом (рядовим) виключають перехід із одного рівня на іншій. Окремим представникам рядового і сержантського складу іноді все ж таки вдається дослужитися до офіцерського звання, проте це, швидше, виключення, ніж правило. Освіта і підготовка, потрібні для того, щоб стати офіцером, в нормальних умовах несумісні з тривалою службою як рядового або сержанта.

Отже, відмінними рисами офіцерів і сержантів як професіоналів є: компетентність, відповідальність і корпоративність, що, у свою чергу, складає основу лідерства даної категорії військових у своєму середовищі.