Тема 4. Феодальна держава та право Франції доби середньовіччя

Станово-представницька монархія є різновидом монархічної форми правління, за якої влада правителя держави (короля, імператора, князя, царя) до певної міри обмежувалася станово-представницькими установами.

За доби феодальної роздробленості правителі не мали особливого бажання і змоги скликати представницькі зібрання духовних та світських феодалів. Колишні "березневі поля" (у Франкському королівстві) пішли в небуття. Намагання феодалів - власників феодальних маєтностей - обкладати міста податками і поборами викликало протидію з боку міського населення. У цьому протиборстві королі ставали своєрідними арбітрами, чим вони не могли не скористатися. Об'єктивно складалося таке становище, коли інтереси правителів і міщан співпадали. За таких умов між ними виникала неписана угода: міста забезпечували короля коштами і солдатами, а правителі надавали містам захист від феодального свавілля та залучали їх представників до участі в роботі станових установ.

Головна відмінність станово-представницьких установ від феодальних з'їздів минулої епохи полягала в участі в них трьох (а не двох) станів. З іншого боку, феодальні з'їзди були нерідко зброєю знаті у боротьбі проти централізованої політики королів, а станово-представницькі заклади стають опорою правителів у боротьбі із самовладдям місцевих феодалів.

Приводом для скликання у 1302 р. перших в історії Франції Генеральних штатів як станово-представницької установи держави став конфлікт французького короля Філіппа IV Красивого з Папою Римським. Папа Боніфацій VII, прихильник всесвітнього панування церкви, видав буллу, яка забороняла світській владі вимагати від священнослужителів (кліриків) податки, а світській владі, навпаки, платити податок на користь церкви, чого Філіпп IV, який вічно потребував грошей, допустити не міг. Коли в 1300 р. король заарештував папського легата, який образливо висловився щодо Філіппа IV Красивого, Папа заявив про непідсудність духовенства королівському суду. Церква, як відомо, на той час була наднаціональною силою, маючи вагомі важелі впливу на політику багатьох держав. Король у боротьбі із церквою вирішив спертися на свою націю, і у квітні 1302 р. скликав перші в історії Франції Генеральні штати, які підтримали свого монарха. Папа Римський у відповідь видав буллу, яка проголошувала підпорядкування папському престолу не тільки у релігійних питаннях, але й у політиці, обов'язковою умовою порятунку душі. Король був відлучений від церкви. У відповідь Філіпп IV направляє в Італію військовий загін, який заарештував Папу Римського. Той не витримав такої сваволі і приниження, збожеволів і незабаром помер. У 1308 р. Філіпп IV домігся підпорядкування папського престолу своїй владі і переносу резиденції Папи з Риму у формально незалежний, але оточений з усіх боків володіннями Франції, Авіньйон ("Авіньйонський полон Папи Римського").

У 1314 р. Генеральні штати здійснили перший в історії держави акт оподаткування населення - запровадили надзвичайний податок на війну. З того часу цей державний орган став традиційно затверджувати державні податки.

Періодичність скликання Генеральних штатів не була встановлена, їх скликав король за власним розпорядженням. Кожний стан був представлений окремою палатою. До першої палати входило найвище духовенство, яке особисто запрошувалось на засідання королем. У другу палату входили виборні від світських феодалів. Причому феодальна знать (графи, герцоги) не могла бути у складі своєї палати, оскільки вона як безпосередній васал короля входила до складу королівської курії. У третю палату депутати обиралися формально з числа всього вільного непривілейованого населення. Фактично місця там посідала знать (міський патриціат, бюргерство). Питання розглядалися окремо по палатах, а остаточне рішення приймалося на спільному засіданні трьох палат, де кожна палата Мала один голос.

Поразка Франції у Столітній війні з Англією (1337 - 1453 pp.) створила сприятливу ситуацію для посилення впливу Генеральних штатів на внутрішню та зовнішню політику. У 1357 р. повстання парижан примусило спадкоємця престолу Карла дати згоду на підписання нормативного акта під назвою "Великий березневий ордонанс". Станово-представницькій установі передавалося право контролю за управлінням країною. Генеральні штати як прототип сучасного парламенту стали скликатися із визначеною періодичністю - два рази на рік, працюючи сесійно. За ними визнавалося виключне право виділяти державні субсидії і контролювати видатки. Представники Генеральних штатів увійшли до складу Королівської Ради.

Крім того, передбачалося проведення досить важливих судових, військових, фінансових та адміністративних реформ, перерозподіл податків і повинностей на користь багатих верств суспільства. З цією метою було створено спеціальну комісію. "Ордонанс" вперше проголосив недоторканність депутатів, заборонив практику незаконних реквізицій (в період Столітньої війни вони часто застосовувались). Королівські чиновники не могли обіймати більше однієї посади, скасовувалася практика грошового викупу за тяжкі злочини (так звана композиція), оскільки частина грошей від викупу йшла суддям.

Таким чином, "Великий березневий ордонанс" заклав підвалини організації в державі впливового представницького органу парламентського типу. Однак далі добрих побажань справа не пішла. Королівський уряд, домігшись від Генеральних штатів згоди на запровадження постійних податків, зробив все можливе, щоб "Ордонанс" не був втілений в життя. Виїхавши із столиці, король став збирати сили для розправи з бунтівними депутатами. У цей час розгортається велике селянське повстання - жакерія (1358 p.). Міський патриціат надав королю допомогу у придушенні повстання, після чого на знак "вдячності" король приборкав бунтівну столицю.

За умов тривалої і виснажливої Столітньої війни, у 1439 р., король Карл VII домагається від Генеральних штатів затвердження постійного прямого податку - тальї. Отримавши постійне джерело поповнення казни, правитель проводить військову реформу, яка заклала основу регулярної армії. З точки зору королівського уряду Генеральні штати виконали призначену їм роль, і подальша їхня діяльність могла призвести до втручання у прерогативи королівської влади.

Упродовж XVI - початку XVII ст. правителі намагалися скликати Генеральні штати щонайрідше, виконуючи формальний ритуал. За цей час було скликано всього п'ять засідань. Останній раз станово-представницька установа Франції була скликана у 1614 p., швидко розпущена, після чого зійшла з політичної арени. Замість неї королі скликали збори нотаблів із числа найвищих представників трьох станів. Формально рекомендації цього органу не мали для короля обов'язкового характеру, але королівська влада не могла ігнорувати думку аристократії, олігархії і духовенства.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення станово-представницької монархії.

2. Що стало приводом до скликання Генеральних штатів у Франції?

3. У чому суть "Авіньйонського полону" Папи Римського?

4. Розкрийте зміст "Великого березневого ордонансу".

5. Що таке талья? Коли і за яких обставин вона була запроваджена у Франції?

Питання для самостійного вивчення

1. Розквіт феодальних відносин.

2. Формування основних станів феодального суспільства у Франції.

3. Феодальна ієрархія. Королівська влада в IX-XII ст.ст.

4. Адміністративні та судові права феодалів.