Тема 19. Виникнення та розвиток незалежних держав

в Центральній і Східній Європі

На початку 1918 р. чеські депутати австрійського парламенту прийняли декларацію, в якій висували вимогу створення суверенної держави. У Празі утворився Національний комітет, до складу якого увійшли представники усіх політичних партій, що на той час діяли у Чехії (липень 1918 р.). Перебіг подій прискорила поразка блоку центральних європейських держав у першій світовій війні. 28 жовтня того ж року Національний комітет проголосив утворення Чехословацької держави. ЗО жовтня Словацька національна рада оголосила про відокремлення Словаччини від Угорщини і про її приєднання до чеських земель.

14 листопада 1918 р. Національні збори, сформовані шляхом розширення Національного комітету, проголосили Чехословаччину республікою та обрали Т. Масарика її президентом. Уряд було сформовано на основі "всенародної коаліції" чеських та словацьких буржуазних партій, а також соціал-демократів. У квітні 1919 р. Національні збори прийняли закон про аграрну реформу, який установив мак-симальний розмір земельного володіння у 250 га або 150 га орної площі.

16 червня 1919 р. у Словаччині була проголошена Радянська республіка, яка проіснувала до 7 липня того ж року. Уряд чеського комуніста А. Яноушека розпочав націоналізацію промислових підприємств та банків, конфіскацію

поміщицьких та церковних земель, увів 8-годинний робочий день. Після падіння цієї радянської республіки становище в Словаччині відновилося, попередні реформи відмінялися.

У червні 1920 р. на зміну уряду "всенародної коаліції" прийшов уряд "червоно-зеленої коаліції" в складі представників соціал-демократичної, націонал-соціалістичної та аграрної партій. Очолив його правий соціал-демократ В. Тусар. Уряд оголосив про здійснення часткового викупу поміщицьких земель, обіцяв у "зручний момент" провести "соціалізацію промисловості".

20 лютого 1920 р. Національні збори прийняли Конституцію Чехословацької республіки. Цією конституцією гарантувалися основні буржуазно-демократичні свободи. Президент, якого обирали на 7 років, був наділений широкими повноваженнями, виконавчу владу він здійснював спільно з урядом. Законодавча влада належала двопалатному Національному зібранню.

До складу Чехословаччини входила Закарпатська Україна (де, за визнанням одного з президентів ЧСР Едварда Бенеша, у 1935 р. "власне чеське і словацьке населення становить 5 відсотків"). Ще однією складовою частиною держави була Тєшинська Сілезія, на яку претендувала Польща. Найрозвиненішим економічним районом були Су-дети, де компактною групою проживала німецька меншина. Загалом же з 13,5 млн населення країни чехи становили 7 млн, німці - 3 млн, словаки - 2 млн, угорці - 750 тис, українці - 500 тис, поляки - 100 тис. Формально усі вони користувалися однаковими правами, але у конституцію було включено положення про "єдину чехословацьку націю".

У вересні - листопаді 1917 р. західні держави Антанти визнали офіційним представником польського народу Польський Національний комітет, сформований з політичних емігрантів у Парижі. У січні 1918 р. президент США В. Вільсон включив у свою відому програму повоєнного перетворення Європи пункт про створення Польської держави з "доступом до моря". Місяцем раніше уряд Леніна задекларував право поляків на створення власної держави, а 29 серпня 1918 р. він же анулював усі договори про поділи Польщі, укладені царизмом після 1772 р.

Після військової поразки Німеччини та Австро-Угорщини в світовій війні в ніч з 6 на 7 листопада 1918 р. в Любліні було сформовано уряд незалежної Польщі під проводом галицького соціал-демократа Ігнаци Дашинського. Цей уряд проголосив Польщу народною республікою, та проіснував він недовго. Повернення 10 листопада у Варшаву з німецької в'язниці в Магдебурзі Юзефа Пілсудського змінило розстановку політичних сил. Уже 11 листопада Регентська рада у Варшаві передала цьому найавторитетнішому з тогочасних польських політиків усю повноту влади "з метою збереження порядку в країні". На вимогу Пілсуд-ського уряд Дашинського пішов у відставку та був сформований новий уряд, очолений правим соціалістом Є. Мора-чевським. Уряд Морачевського називав себе "робітничо-селянським", що мало дещо заспокоїти широкі народні маси. В січні 1919 р. Пілсудський провів заміну прем'єра. На чолі польського уряду став формально безпартійний І. Падеревський - всесвітньо відомий ... піаніст. Того ж місяця відбулися вибори до установчого сейму, на яких більшість виборола партія народної демократії (ендеки). Пілсудський зберіг пост "начальника держави". Новий уряд Польщі визнав встановлений де-факто 8-годинний робочий день та інші завоювання мас. У липні 1919 р сейм прийняв постанову про принципи земельної реформи, яка передбачала максимум земельного володіння у 180 га на господарство.

Новостворена Польська держава вела бойові дії практично проти всіх сусідів з метою максимального розширення своєї території. Підтримку цій агресивній політиці надавала Франція. Ця держава бажала у післявоєнній Європі мати такого союзника на сході, який би міг замінити їй царську Росію. Жертвами польської агресії стали ЗУНР (окупована 16 липня 1919 p.), Білорусь, Литва (Вільнюс до 1939 р. входив до складу Польщі), німецьке та чеське населення західних та південно-західних рубежів. Кордони міжвоєнної Польської держави остаточно були встановлені аж у 1923 р. За межами Польщі залишалися Вармія і Мазури, де під час проведення плебісциту прихильники приєднання потерпіли поразку. Однак, загалом близько 40% населення міжвоєнної Польської держави становили представники національних меншин. Більшість з них (за винятком євреїв) мали сусідами власні національні держави - УРСР, БРСР, Литву, Чехословаччину, Німеччину.

У березні 1921 р. Сейм прийняв конституцію Польської республіки. Законодавчі права надавалися двопалатному парламенту. Повноваження президента, якого депутати сейму і сенату обирали на 7 років, були конституцією суттєво обмежені - ендеки обґрунтовано побоювалися обрання на цей пост Ю. Пілсудського. Конституція проголошувала основні буржуазно-демократичні свободи, офіційну рівність усіх віросповідань. Право приватної власності оголошувалося "однією з важливіших основ соціального ладу та правового порядку".

Після парламентських виборів у листопаді 1922 р. до влади прийшов блок ендеків та християнських демократів. Президентом країни став проф. Г. Нарутович, підтриманий лівими та партіями національних меншин. Уже 16 грудня він був убитий фанатиком. Новим президентом став С. Bойцеховський, представник партії заможного селянства "П'яст". Проте в країні продовжувало наростати протистояння між .- правими і лівими, загострене протиріччями у відносинах з національними меншинами та очевидною слабкістю виконавчої влади. 12-14 травня 1926 р. Ю. Пілсудський провів в державі антиурядовий переворот. Однак, зайняти посаду президента демонстративно відмовився - незважаючи на те, що був обраний абсолютною більшістю голосів депутатів сейму і сенату. Пілсудський оголосив, що займатиме лише посади військового міністра та головного інспектора армії. Підтримали Пілсудського не тільки військові, але й ліві сили, зокрема соціалістична (ППС) та комуністична (КПП) партії. Проголошений Пілсудським режим "санації" (дослівно - оздоровлення) в загальних своїх рисах був близьким до італійського фашизму та німецького націонал-соціалізму, хоча й не таким жорстким по своїй суті.

5 жовтня 1918 р. в Загребі (Хорватія) виникло Народне віче словенців, хорватів і сербів. 29 жовтня воно оголосило про перехід в його руки влади в населених південними слов'янами районах колишньої Австро-Угорської імперії та про утворення держави словенців, сербів і хорватів на цих землях. У результаті переговорів Народного віча з урядом суверенної Сербії 1 грудня 1918 р. в Белграді відбулося створення об'єднаного Королівства сербів, хорватів і словенців (КСХС) на чолі з сербською династією Карагеоргієвичів. У маніфесті принца-регента Олександра, виданому при створенні Королівства СХС, проголошувалися демократичні свободи. На практиці їх здійснення всіляко гальмувалося.

У лютому 1919 р. почалося проведення аграрної реформи. Землі Габсбургів, а також крупних австрійських та угорських поміщиків були конфісковані. Для всіх інших поміщиків встановлювався максимум - у Хорватії 150-200 га, у Воєводині навіть 300-500 га. Надлишки відчужувалися та передавалися у фонд реформи з виплатою компенсації поміщикам. При перерозподілі землі перевагу отримували селяни-серби. Здійснення реформи затягнулося на 20 років.

На виборах до Установчих зборів об'єднаної держави в листопаді І 920 р. перемогу отримали сербські буржуазні партії. 28 червня 1921 р. у день святого Віда (річниця втрати незалежності після поразки від турків на Косовому полі у 1389 р.) Установчі збори прийняли конституцію, що дістала назву Відовданської. Ст. 1 проголошувала державу конституційною, парламентською і спадковою монархією. Великі права надавалися королю, особа якого оголошувалася недоторканною. Разом із скупщиною він здійснював законодавчу владу, а- через раду міністрів - і виконавчу. Король був верховним головнокомандуючим та представляв державу у зовнішніх зносинах. Королівство СХС розподілялося на 33 області-жупи. Керівників цих областей - жупанів теж призначав король. Тим самим конституція закріплювала унітарну державу. Депутат скупщини мав обов'язково уміти вільно говорити і писати "державною сербсько-хорватсько-словенською мовою".

Після закінчення світової війни здобули незалежність також Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія. Ряд держав, що було утворилися на руїнах Російської імперії (УНР, Грузія, Вірменія та ін.), утримати свою національно-демократичну державність не змогли, їх народам були нав'язані радянські республіки у тісному воєнному, політичному та економічному союзі з Російською Федерацією у рамках CPCP.

Питання для самоконтролю

1. Відмінності "народних демократій" (Польська народна республіка, Чехословаччина, Болгарія, Угорщина) від класичного радянського зразка.

2. У чому полягали основні відмінності правових систем країн "народної демократії" від радянської моделі?

3. Які країни отримали назву "народно-демократичних"?

4. Як Ви спрогнозуєте подальший розвиток держави та права в цих країнах: Польщі, Угорщині, Болгарії, Чехії, Словаччини та др.?

Питання для самостійного вивчення

1. Особливості сучасної буржуазної демократії Швеції. Конституція 1974 р.

2. Причини кризи шведської моделі соціалізму та її національних варіантів (сер. 80-х рр. XX ст.).

3. Що таке шведська модель соціалізму? У чому полягають її позитивні і негативні сторони?