2. Процесуальний порядок судового розгляду справи у цивільному процесі Франції

Особливість цивільного судочинства Франції полягає в тому, що всі важливі дії по дослідженню доказів, їх фіксації відбуваються не в стадії судового розгляду, а в стадії підготовки справи до судового розгляду. Суд, який розглядає справу по суті, сам безпосередньо не допитує свідків, не знайомиться з письмовими і речовими доказами тощо.

Судове засідання проходить як поєдинок між адвокатами, а суддя виступає не більше як свідок їхньої боротьби.

Судовий розгляд справи починається усним викладом судовими повіреними своїх заключних пояснень у справі. Ці пояснення заздалегідь, не пізніше як за десять днів до судового розгляду, подаються в письмовій формі до суду.

Після пояснень судових повірених виступає з доповіддю член трибуналу, який наглядав за рухом справи. Він викладає обставини справи, доповідає про підсумки її розгляду в підготовчій стадії, про виявлені докази та результати їх дослідження.

Далі починаються дебати сторін. Як правило, вони відбуваються у відкритому судовому засіданні, але законодавство надає широкі можливості для проведення дебатів і в закритому засіданні, якщо відкрите обговорення справи потягне за собою скандальні наслідки або значні «незручності».

Першим виступає адвокат позивача, за ним адвокат відповідача. Після нього знову може бути надано слово адвокату позивача, а потім адвокату відповідача і т. д. Прокурор виступає в дебатах останнім. Після його висновку дебати вважаються вичерпаними.

Судове рішення виноситься в нарадчій кімнаті. Як правило, воно має бути винесене зразу ж, але найчастіше суд відкладає це на деякий час.

Крім загального порядку розгляду справ, французьке законодавство регулює також розгляд справ у спрощеному провадженні. У цьому порядку розглядаються справи, які характеризуються нескладністю, незначною сумою стягнення або терміновістю винесення рішення.

Спрощене провадження має свої особливості. По-перше, допит свідків здійснюється безпосередньо судом, який розглядає справу по суті, причому у відкритому судовому засіданні. Показання свідків заносяться до протоколу тільки в тому разі, якщо рішення в даній справі може бути оскаржене в апеляційному порядку. По-друге, у спрощеному провадженні переважає усна форма процесу, виключається обмін судовими паперами між сторонами, за винятком письмових пояснень від кожної сторони. По-третє, питання про судові витрати вирішується в самому судовому рішенні, тоді як при розгляді справи в загальному порядку вирішення питання про судові витрати потребує особливої процедури.

За загальним правилом судовий розгляд провадиться за участю обох сторін. Суть же заочного провадження полягає в тому, що судовий розгляд справи відбувається за відсутності відповідача. Винесення заочного рішення в судовій практиці Франції досить поширене.

Французьке законодавство не розглядає неявку відповідача як факт, котрий підтверджує визнання ним позову, як це зроблено в англо-американському процесі, і не наділяє позивача якимись більшими процесуальними правами. Єдиним наслідком неявки відповідача до суду є винесення судового рішення за його відсутності.

Заочне рішення у Франції виноситься тільки при неявці в судове засідання відповідача. Це означає, що коли з боку відповідача до дня судового засідання не буде призначений адвокат, то за клопотанням позивача може бути винесено заочне рішення, яке можна оскаржити в порядку подачі відклику на заочне рішення, що переглядається судом, який виніс це рішення.

Відповідно до прийнятої у французькому законодавстві термінології судове рішення визначається як будь-яка постанова суду, незалежно від того, чи нею вирішується справа по суті чи тільки окремі питання, які виникають у ході процесу. Таким чином, у Франції не робиться термінологічного розмежування між рішеннями й ухвалами.

Важливе значення має розмежування остаточних і попередніх рішень. Останні виносяться судом у ході процесу. Вони передують вирішенню правового спору і винесенню рішення по суті справи. До остаточних рішень належать ті, що вирішують справу по суті, а також постанови суду, які остаточно вирішують окремі процесуальні питання. Наприклад, питання про відводи, вступ третіх осіб у процес тощо.

Можливі випадки, коли судове рішення, будучи остаточним, одночасно має і попередній характер. Так, за позовом про відшкодування збитків суд виносить рішення, яким вимогу про відшкодування збитків задовольняє, але зазначає, що розмір їх треба буде ще встановити шляхом проведення відповідної експертизи.

Попередні судові рішення можна з впевненістю назвати судовими ухвалами. Вони поділяються на три групи: тимчасові, підготовчі і проміжні.

Судові ухвали тимчасового характеру постановляються терміново і щодо процесуальних дій, які мають тимчасовий характер і діють тільки на час розгляду справи. Наприклад, ухвала про забезпечення позову. Підготовчі судові ухвали вирішують питання, які мають підготовче значення для вирішення справи по суті, але не передрішають зміст судового рішення.

Проміжні ухвали так, як і підготовчі, сприяють вирішенню справи по суті, але на відміну від перших дають підстави передбачити, яким буде судове рішення. Тільки вони підлягають апеляційному оскарженню окремо від судового рішення. Це так звані попередні рішення.

За формою судове рішення складається з двох частин: протокольної, яка готується секретарем суду під диктування головуючого чи на підставі його нотатків, і з другої частини, яка являє собою викладення судовими повіреними суті спору і розвитку процесу.

Якщо проаналізувати зміст судового рішення, що вирішує справу по суті, то можна виділити три його частини: описову, мотивувальну та резолютивну.

Рішення постановляється в нарадчій кімнаті безпосередньо після розгляду справи, але частіше судді відкладають його постановлення на деякий час.

Після оголошення рішення воно заноситься в реєстр; копію його одержує сторона, що виграла процес, і на ній здійснюється виконавчий напис, який є наказом судовому виконавцю виконати рішення. Про це офіційно судовий виконавець доводить до відома сторону, яка програла процес, та її повіреного. З цього моменту починається перебіг строку для оскарження, а також можливість примусового виконання судового рішення.

Відповідно до французького законодавства судове рішення, вступаючи в законну силу, набуває ознак обов'язковості та виключності. Обов'язковість означає, що рішення є остаточним, не підлягає оскарженню, суд не має права вносити в нього зміни, доповнення і перешкоджати його виконанню. Згідно зі ст. 1351 ЦК Франції законна сила судового рішення має силу законної презумпції, спростування. якої не допускається.

Якщо рішення не досить зрозуміле, то воно може бути роз'яснене судом, який його постановив, але суть рішення при цьому не може бути змінена.

Суд також за клопотанням сторін може виправити описки та явні помилки, допущені в рішенні. За своєю ініціативою він може виправити помилки, що стосуються питань права.

Виключність законної сили судового рішення означає, що після закінчення строку на оскарження в порядку застосування звичайних способів оскарження чи після завершення їх застосування рішення вважається таким, що набрало законну силу, і таким чином виключається можливість звернення до суду з тотожним позовом.