3. Порядок подачі позовної заяви у цивільному процесі Англії, відкриття провадження у справі

Позов в англійському законодавстві розглядається як цивільне провадження, що починається судовим наказом про явку відповідача до суду або яким-небудь іншим способом відповідно до правил Верховного суду.

З метою індивідуалізації позовів і їх класифікації у кожному з них слід визначати його елементи. Ними є предмет і підстави. В Англії предмету позову мало приділяється уваги. Він знаходиться ніби в тіні і наче є похідним від підстав позову. Немає і єдиного терміна щодо предмета. Використовуються терміни «характер вимоги», «спосіб чи форма судового захисту права», «найменування вимоги». У них немає чіткого значення суб'єктивного права позивача, воно тільки мається на увазі.

Згідно з судовою практикою підставами позову є те, що обумовлює саму його можливість. Стосовно безпосередньо цивільного процесу це — будь-який факт, який у разі його оспорювання відповідачем необхідно довести позивачеві, для того щоб захистити свої права і добитися певного судового рішення. Підстави мають виникнути до пред'явлення позову і бути в наявності під час оформлення судового наказу про явку відповідача до суду. Все, що трапилося після оформлення наказу, до уваги не береться. Проте за позовами про відшкодування збитків можна вимагати їх стягнення, якщо вони виникли після оформлення наказу, але за умови, що самі підстави залишилися тими ж. Якщо ж після пред'явлення позову виникли нові збитки, але на нових підставах, то позивач пред'являє новий позов, а потім просить суд про їх об'єднання.

Англійське право допускає викладення декількох підстав, які обґрунтовують вимоги позивача, хоча задоволення їх можливе тільки по одній з них.

В англійському судочинстві питання про зміну позову є складним. Норми англійського права не містять заборони змінювати позов, а навпаки, ст. 4 розділу 20 Правил Верховного суду надає право змінювати позов, але з цілим рядом умов і застережень. Ці норми права складні, конкретизація їх змісту багато в чому залежить від судової практики й індивідуального судового розсуду в кожному конкретному випадку.

До вручення наказу про явку до суду позивач має право змінювати позов будь-яким чином без дозволу суду. Якщо ж наказ вручено, то позивач може без дозволу суду змінити підстави позову один лише раз до моменту завершення обміну змагальними паперами. Але це правило знецінюється цілим рядом винятків. Судова практика не допускає повної зміни підстав позову, вказаних у судовому наказі, без зміни самого наказу. Також не допускається висування зовсім нових і додаткових підстав позову, якщо це утруднюватиме розгляд справи.

В Англії прийнята загальна класифікація позовів: про присудження (виконавчі) і про визнання (установчі). У позовах про присудження позивач вимагає, щоб суд присудив відповідача до передачі йому товарів, предметів, речей, грошей тощо або до здійснення в інтересах позивача відповідних дій. У позовах про визнання вимоги позивача спрямовані на те, щоб суд констатував наявність чи відсутність правового відношення, з приводу якого йде спір.

Будь-який позов про присудження втілюється у форму судового наказу про явку відповідача до суду, а для позовів про визнання застосовується форма позовного сповіщення, в якому міститься запрошення відповідачеві з'явитися до суду.

Не втратила свого значення сьогодні і класифікація позовів на речові, особисті і змішані. Речові належать до найбільш важливих форм судового захисту. їх мета — одержання рішення проти будь-якої особи, яка має відношення до спірного майна. Особисті позови завжди спрямовані проти певної особи і мають своєю метою стягнення збитків. Змішані позови мають риси двох перших. З їх допомогою одночасно вимагається захист права власності на нерухомість і відшкодування збитків.

Цікавим з точки зору конструкції позову є так звані представницькі позови. Умовами їх виникнення є наявність у великої кількості осіб однорідних і конкретно пов'язаних правових інтересів. Застосування нормальної співучасті призвело б до включення в процес занадто великої кількості співучасників, а це дуже ускладнило б процес, викликало б великі судові витрати і багато часу для судового розгляду. А при використанні цього інституту провадження порушується однією або кількома особами з числа учасників групи.

В Англії можливе об'єктивне і суб'єктивне об'єднання позовів. Об'єктивне об'єднання можливе в усіх випадках без дозволу суду, за винятком об'єднання позову про витребування нерухомості з будь-якими позовами. В одному і тому ж провадженні, між одними і тими ж позивачами і відповідачами можливе об'єднання позовів, які випливають з різних підстав.

Суб'єктивне об'єднання позовів можливе, по-перше, коли декілька позивачів разом пред'явили позов до одного й того ж відповідача; такий позов можна об'єднати з позовами тих же позивачів чи будь-кого з них до того ж відповідача; по-друге, якщо декілька осіб мають окремі і різні вимоги до одного й того ж відповідача, то вони можуть бути об'єднані, але за умови, що позови виникли з однієї і тієї ж угоди або ряду угод і потребують вирішення спільних питань права чи факту.

Складнішим є питання об'єднання позовів одного позивача до різних відповідачів. Таке об'єднання можливе, насамперед, при пред'явленні альтернативних вимог, якщо вони виникли з одних і тих же підстав. Зрозуміло, що при об'єднанні альтернативних вимог позов буде задоволено лише щодо одного з відповідачів, а судові витрати інших відповідачів відшкодовуватиме позивач. Але при обґрунтованості альтернативних вимог позивач матиме можливість одержати відшкодування таких судових витрат від першого відповідача.

В тих же випадках, коли у позивача є самостійні вимоги до декількох відповідачів, які випливають з різних підстав, то об'єднання позовів можливе, якщо суть вимог викликана одними і тими ж обставинами, незважаючи на техніко-правову відмінність підстав позовів.

Позивач також може об'єднати позови до двох або кількох відповідачів, якщо вони сумісно з одного й того ж договору чи правопорушення відповідають перед позивачем, хоча їхня відповідальність і мала частковий характер.

Змішане об'єднання позовів при різних підставах не допускається.

Англійське законодавство регулює широке коло форм захисту відповідача проти позову. До них належить заперечення процесуального і матеріально-правового характеру. Заперечення процесуально-правого характеру ще називають відводами, і якщо відповідач ними не скористається, то справа може бути розглянута в порядку спрощеного провадження. Такі заперечення спрямовані на те, щоб довести, що у позивача відсутнє право на звернення до суду з тієї причини, наприклад, що вона носить скандальний чи легковажний характер, не містить ніяких розумних підстав або пред'являється, щоб дошкулити відповідачеві тощо. При цих запереченнях суд може зупинити чи припинити провадження або винести будь-яке рішення, яке вважатиме правильним. Такі відводи повинні бути заявлені негайно після вручення відповідачеві наказу про явку до суду.

Якщо у відповідача немає заперечень процесуального характеру або суд їх відхилив, то він вправі висунути заперечення матеріально-правові. До них належить просте заперечення, за якого відповідач мусить дотримуватися двох правил: по-перше, кожне твердження сторони відносно якого-небудь факту вважається визнаним його противником, якщо воно прямо ним не спростоване; по-друге, заперечення кожного факту має бути зроблене окремо.

Другим видом матеріально-правових заперечень є формула: «визнання і заперечення». Ці два поняття діють нерозривно. Відповідач визнає факт, а потім його спростовує, підтверджуючи своє заперечення новими обставинами.

В Англії можливе застосування всіх форм заперечень одночасно, що іноді не вкладається в рамки нормальної логіки, бо часто між ними виникають суперечності і невідповідність одне одному.

Особливою формою захисту є залік, який може застосовуватися тільки до грошових сум. Заперечення відповідача можуть містити як довід проти задоволення позову прохання про повний чи частковий залік вимог позивача. Не обов'язково, щоб залік випливав з того ж правовідношення, що й позов. Часто прохання про залік поєднується із заявою про готовність задовольнити позов, але при цьому відповідач просить збалансувати взаємні претензії.

Зустрічний позов в Англії є певною мірою продовженням заліку, але розглядається не як форма захисту, а як самостійний позов відповідача, який вирішується одночасно з первинним позовом. Єдиною підставою для зустрічного позову в Англії є залік.

Для пред'явлення зустрічного позову не вимагається, щоб він випливав з того ж правовідношення, що і первинний, чи щоб між ними був якийсь зв'язок. Зустрічний позов може не збігатися ні з позовними вимогами, ні з тими засобами судового захисту, які висуває позивач.

Якщо ж первинний і зустрічний позови настільки різні за своїм характером, що недоцільно їх розглядати одночасно, суд може постановити про самостійний їх розгляд і навіть про передачу зустрічного позову на розгляд іншого суду.

На практиці потрібно розмежувати судовий залік і зустрічний позов. Вимоги, які складають предмет зустрічного позову, можуть бути однаковою мірою ліквідні і неліквідні, тоді як судовий залік передбачає тільки ліквідні. Залік може лише погасити вимогу за пред'явленим позовом, а зустрічний позов — бути підставою для присудження якої-небудь суми на користь відповідача. За образним висловом англійських процесуалістів, судовий залік — це щит, яким відповідач захищається, а зустрічний позов — меч для нападу на позивача.

Відповідач за зустрічним позовом може притягувати на свою сторону третіх осіб, які займуть процесуальне становище відповідачів за основним позовом, але без права пред'являти, в свою чергу, зустрічний позов до учасників процесу.

Майже в усьому правове становище відповідача, який пред'явив зустрічний позов, прирівнюється до правового становища позивача. Він може одержати заочне рішення, якщо позивач не подасть свої пояснення на зустрічний позов, а також рішення в порядку спрощеного провадження. Позивач, у свою чергу, не має права пред'являти зустрічний позов, бо він обмежений підставами свого позову.

В Англії існує декілька форм порушення цивільної справи. Судовий наказ, що вимагає явки відповідача до суду,— найбільш поширена форма порушення справи.

Наказ формально є королівським розпорядженням відповідачу з'явитися до суду в справі, розпочатій позивачем. Наказ проходить три стадії: видачу, оформлення і вручення. Бланк наказу одержують у судовій канцелярії. На одному боці його зазначаються найменування сторін, їхні адреси, назва суду, а на зворотному боці робляться певні написи, що називається індосуванням.

Індосувати наказ можна двома шляхами: викладанням змісту позовної заяви й індосуванням за встановленою формою. Індосування шляхом викладення змісту позовних вимог може бути загальним і спеціальним. Загальне індосування коротким викладом змісту позовних вимог дає лише загальне уявлення про них. У цьому випадку позивач у момент вручення наказу або пізніше мусить передати відповідачу розгорнуту письмову позовну заяву. Але в ній без дозволу суду він не має права викладати нові підстави, яких не було в наказі. У всьому іншому позивач не пов'язаний наказом і може змінювати вимоги, сформульовані в ньому. При неявці відповідача зміст загального індосування пов'язує позивача, який при винесенні рішення в порядку заочного провадження не може ні в чому змінювати текст наказу.

При спеціальному індосуванні на звороті наказу викладається зміст позовної заяви. У даному випадку позовні вимоги, які викладені в наказі, мають повністю відповідати її змісту, і позивач не може вручити відповідачеві позовну заяву іншого змісту, якщо не внесе змін до наказу. Таким чином, при спеціальному індосуванні додаткове подання розгорнутої позовної заяви не потрібне. Необхідність подання окремої позовної заяви можлива тоді, коли позивач буде клопотатися про внесення змін до наказу. Перевага цього виду індосування полягає в тому, що позивач потім може провести спрощене провадження, як тільки відповідач заявить про свою явку.

Індосування за встановленою формою можлиие тільки в справах про стягнення боргу чи вимоги, розмір якої наперед визначений.

Оформлення наказу полягає в тому, що позивач надсилає два примірники бланка наказу до канцелярії суду, де на один примірник наклеюються марки судового мита, і він залишається в суді, а на другий ставиться печатка суду, і він повертається позивачеві. З цього моменту позов вважається поданим, а цивільна справа — порушеною. Оформлення наказу перериває перебіг строків позовної давності.

З моменту оформлення наказ діє протягом 12 місяців. За заявою позивача його дія може бути продовжена ще на такий же строк, якщо суд упевниться в тому, що протягом перших 12 місяців вручити наказ було неможливо. Така заява робиться позивачем на підставі афідевіту тільки у виняткових випадках і переважно тоді, коли відповідача неможливо розшукати.

Відповідач повинен зареєструвати явку до суду протягом 14 днів з моменту вручення наказу, включаючи і день вручення, щоб запобігти розгляду справи в заочному провадженні. Для реєстрації явки він особисто або поштою доставляє в канцелярію суду меморандум у двох примірниках, котрий являє собою офіційний документ, що фіксує явку відповідача.

У тому випадку, коли відповідач має намір оспорити юрисдикцію суду чи дійсність наказу або факт його вручення, він реєструє так звану умовну явку, котра ще називається явкою «під протестом». Суть цієї дії полягає в тому, що, зареєструвавши явку до суду, відповідач залишає за собою право оспорити юрисдикцію суду або заявити заперечення відносно якихось процесуальних порушень. Далі відповідач протягом 14 днів має подати заяву про анулювання наказу про виклик до суду. Якщо відповідач протягом цього часу не зробить заяви, то явка його стає безумовною.

У випадку, коли відповідач не зареєструє свою явку до суду протягом 14 днів, позивач може вимагати винесення заочного рішення. Для цього позивач повинен запевнити суд, що виклик відповідача здійснено, представивши афідевіт, в якому вказані час, місце і спосіб вручення наказу про явку до суду.

Після реєстрації явки відповідача, як правило, починається підготовка справи до судового розгляду. Проте в цей період можливі деякі ускладнення цивільного процесу, які обумовлюють розвиток його зовсім в іншому напрямі. Англійське законодавство називає цю частину судового процесу «розглядом справи після явки до суду», в якій можливе вирішення таких питань: зупинення провадження; залишення провадження без руху або його припинення за відсутністю підстав позову; урегулювання спору сторонами; вирішення заяви про проведення спрощеного судового розгляду; проведення розрахунку одержаних і витрачених сум^ внесення відповідачем у депозит певної грошової суми; вирішення клопотання про розгляд справи без обміну змагальними паперами; розгляд заяв про застосування тимчасових заходів судового захисту. Всі ці дії не є обов'язковими, а можливі в конкретній справі, за конкретних обставин її розвитку.

Судові правила і деякі парламентські акти регулюють різні спеціальні положення, що дають право суду чи зобов'язують його зупинити розгляд справи, як правило, до тих пір, доки сторона не виконає наказ суду. Чітко окреслених підстав зупинення провадження законодавство не передбачає, а на практиці провадження можна зупинити навіть тоді, коли це справедливо та розумно, хоча сторони і не порушували певного обов'язку.

В Англії сторони намагаються всіма засобами вирішити спір до судового розгляду. Фактично тільки невелика частина позовів доходить до розгляду їх по суті. Якщо позивач зрозумів неправильність підстав свого позову або побачив, що вони перестали існувати, він може в будь-який час дати згоду на винесення рішення про відмову йому в позові і сплатити судові витрати. Таким чином, усі питання будуть вирішені остаточно, і він не зможе знову звернутися з таким же позовом до суду. Але в цій ситуації є інший вихід, вигідніший позивачеві. Він може залишити позовну заяву без руху, а потім у разі необхідності поновити провадження в зручніший для нього час. Якщо такий намір у позивача виникне до подання відповідачем своїх пояснень або протягом 14 днів після їх подання, тобто до початку підготовки справи до судового розгляду, він вправі без дозволу суду вручити відповідачеві письмове повідомлення, що свій позов або його частину залишає без руху. На пізніших стадіях позивач може це зробити тільки з дозволу суду.

Ускладненням у зазначеній частині судового процесу є також припинення справи за відсутності підстав позову. Це можливо тоді, коли не дотримуються строки розгляду справи, а відповідальність за прострочення, як правило, лежить на позивачеві. Санкцією тут може бути припинення справи за відсутністю підстав позову. Причому необхідно, щоб затримка була надзвичайно великою, причини її неповажні, а відповідачеві в результаті затримки було завдано збитків.

За англійським законодавством припинення справи, не будучи за своїм характером винесенням судового рішення, не позбавляє позивача права знову порушити позов на тих же підставах.

Сторони перебувають у постійному контакті між собою і до початку підготовки справи до судового розгляду можуть урегулювати свій спір без судового розгляду. Вони вирішують це питання без згоди суду шляхом вручення повідомлення про відклик справи з суду. Якщо ж це питання виникло вже в судовому процесі розгляду справи, то тоді найчастіше суд виносить рішення на тих умовах, до яких сторони дійшли згоди.

У цій частині цивільного судочинства може постати питання про проведення спрощеного порядку судового розгляду, що дає можливість позивачеві вирішити спір у коротший строк. Позивач має право заявити клопотання після того, як відповідач зареєструє свою явку до суду, а позивач вручить йому позовну заяву.

Якщо відповідач оспорює клопотання, він має з'явитися до суду в призначений день і переконати суд у тому, що у нього є достатні підстави оспорити вимоги позивача. Це він може зробити шляхом подання афідевіту або дачі усних показань під присягою.

У цій частині судового провадження можна заявити клопотання про проведення розрахунків між сторонами. Це можливо в тому випадку, коли позивач індосував наказ про явку відповідача вимогою про проведення розрахунку одержаних і витрачених сум. Дана процедура застосовується тоді, коли відповідач є підзвітною особою перед позивачем, а останній не має у своєму розпорядженні достатніх даних для оформлення позову про стягнення боргу і у нього залишається єдиний вихід — просити суд, щоб той примусив відповідача скласти звіт на одержані гроші й виплатити їх позивачеві.

У цій частині цивільного процесу за будь-яким позовом про стягнення боргу чи відшкодування шкоди можливе внесення відповідачем у будь-який час після реєстрації його явки в депозит суду грошей в рахунок можливого задоволення всіх або частини позовних вимог.

На цьому етапі розвитку процесу також може бути подана заява про розгляд справи без обміну змагальними паперами. Мета цієї дії — дати сторонам можливість вирішити спір без зайвих витрат грошей і часу на підготовчі та інші процесуальні дії. Але ця процедура може бути застосована тільки в тому разі, коли між сторонами немає реального спору про факти, наприклад, коли мова йде про тлумачення якого-небудь документа. Оскільки змагальні папери відсутні, сторони мають прийти до єдиної думки щодо формулювання питань, які складають суть спору.

І останнє питання, яке може бути вирішене в цій частині судового провадження,— застосування тимчасових засобів судового захисту. Ними є тимчасовий заборонний наказ і тимчасове відшкодування збитків.

Тимчасовий заборонний наказ видається в усіх випадках, коли суду це уявляється справедливим і доцільним. Наприклад, у справах за позовом про стягнення боргу чи відшкодування шкоди може бути видано заборонний наказ, щоб не допустити приховання відповідачем спірного майна. Зауважимо, що це аналогічно забезпеченню позову в українському законодавстві.

Замість заборонного наказу суд може взяти у відповідача зобов'язання, яке має такі ж наслідки, що і заборонний наказ. Крім того, умовою видачі заборонного наказу може бути зобов'язання позивача про відшкодування збитків, завданих відповідачу прийняттям заборонного наказу, якщо позивач процес програє.

Тимчасове відшкодування шкоди застосовується судом у справах про відшкодування шкоди, пов'язаної з заподіянням смерті чи тілесних ушкоджень. Наприклад, вважається несправедливим, щоб пасажири, які потерпіли в автомобільній катастрофі, чекали тривалий час відшкодування, поки буде розглянуто спір між водіями машин. У таких випадках суд може видати наказ, який зобов'язує сторону здійснити тимчасовий платіж другій стороні в сумі, встановленій наказом, або внести гроші в депозит суду.

Крім судового наказу про явку відповідача до суду, провадження в цивільних справах в англійському суді може бути порушене і в інших формах.

Як правило, в позовах про визнання застосовується позовне сповіщення, в якому міститься запрошення відповідачеві з'явитися до суду. Ця форма, звичайно, застосовується, якщо єдиним чи основним об'єктом спору є тлумачення закону, договору, заповіту, документа або якщо не передбачається значного спору про факти. З зовнішнього боку сповіщення має менш формальний характер, ніж судовий наказ; виходить воно від суду, а не від корони; обставини справи викладаються коротко. Судочинство в цих справах простіше і швидше, а отже, й дешевше. Зокрема, відсутній обмін змагальними паперами, у ряді випадків справа може бути розглянута за відсутності однієї із сторін, замість усного допиту свідків подаються афідевіти, які містять письмові їхні показання. Ця форма порушення може застосовуватися в деяких випадках і при пред'явленні позовів про присудження.

Існують ще дві форми порушення провадження, які застосовуються дуже рідко. По-перше, це — позовне клопотання, яке має місце у випадках, точно передбачених нормативними актами (наприклад, різні клопотання про видачу наказів про розслідування діяльності компаній, що передбачено Законом про компанії); по-друге,— позовне прохання, яке теж застосовується у випадках, спеціально вказаних законом (наприклад, прохання про ліквідацію компанії, про оголошення банкрутства та ін.).